Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2009 року місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.

суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.

з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,

апелянта, позивача та його представника

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Млинівського районного суду від 7 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2до Млинівської державної нотаріальної контори, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимогОСОБА_1, про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Млинівського районного суду від 7 листопада 2008 року позов ОСОБА_2. до Млинівської державної нотаріальної контори, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 2,36 га, який 3 вересня 2002 року був укладений між батьком позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_1., задоволено і цей договір дарування визнано недійсним.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1. посилається на те, що, визнаючи договір дарування від 03.09.2002 року недійсним, суд першої інстанції безпідставно керувався нормами нового ЦК України, який набрав чинності тільки 1 січня 2004 року. Задовольняючи позов, місцевий суд не зважив на те, що позивач, який звернувся до суду з позовною заявою лише у червні 2006 року, пропустив передбачений ст. 71 ЦК України 1963 р. трирічний строк позовної давності без поважних причин, і це було достатньою підставою для відмови йому у задоволенні заявлених позовних вимог. На відміну від нотаріуса, він, апелянт, не знав про заборону ЗК України 2001 р. дарувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Спірну ділянку з дозволу ОСОБА_2., якому допомагав і в кінці життя доглядав, обробляв протягом 10 років. Позивач не довів також факту прийняття спадщини після смерті свого батька.

Покликаючись на ці обставини, апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване цивільне право особи.

Пунктом 16 (підпункт «е») постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (з наступними змінами і доповненнями) роз*яснено, що визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцем померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором.

Зі змісту частини 3 ст. 215 чинного ЦК України також вбачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред*явлена однією із сторін цього правочину або іншою заінтересованою особою, інтереси якої порушені на момент звернення до суду.

З тексту оспорюваного договору дарування земельної ділянки, який 3 вересня 2002 року був укладений між батьком позивача ОСОБА_2. і ОСОБА_1., видно, що позивач стороною в цій угоді не був.

Відсутні в матеріалах справи і докази про те, що позивач в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті свого батька, який помер 1 березня 2003 року.

Як визнав сам позивач у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів, він оформив своє право на спадкове майно лише після смерті матері, яка померла 8 грудня 2003 року (через дев*ять місяців після смерті батька). При цьому позивач, який не спадкував після смерті батька, не міг після смерті матері успадкувати спадкового майна більше, аніж цього майна було в його матері.

За таких обставин його права спадкоємця відносно відчуженої батьком земельної ділянки, яка його матері не належала, немає підстав вважати такими, що були порушені.

З урахуванням викладеного апеляційний суд приходить до висновку про те, що у позивача відсутнє право на задоволення позову про визнання оспорюваного (за ЦК України 1963 р.) правочину недійсним, а тому позовні вимоги ОСОБА_2. задоволенню не підлягають.

Крім того, при вирішенні спору позивач та суд першої інстанції не звернули уваги на те, що належним відповідачем у даній справі повинен був бути не нотаріус, який посвідчив угоду, а обдарований ОСОБА_1., який і був стороною в оспорюваній угоді, та процесуальне становище якого позивач у поданій позовній заяві невірно визначив як третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, а місцевий суд помилково зазначив третьою особою на стороні відповідача, яка заявляє самостійні вимоги, хоч насправді ОСОБА_1. ніяких самостійних вимог у цій справі не заявляв.

Оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору наведеного вище не врахував, ухвалене ним рішення підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись роз*ясненнями підпункту «е» пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (з наступними змінами і доповненнями), ч. 3 ст. 215 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Млинівського районного суду від 7 листопада 2008 року скасувати.

ОСОБА_2 у задоволенні його позову до Млинівської державної нотаріальної контори, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимогОСОБА_1, про визнання договору дарування недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2недоплачених 28,5 (двадцять вісім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що пов”язані з розглядом справи, перерахувавши їх Державному бюджету м. Рівного, ЄДРПОУ 22586331, Банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31219259700002, код платежу 22050000, призначення платежу - ІТЗ для Апеляційного суду Рівненської області.

Стягнути з ОСОБА_2на користь місцевого бюджету міста Рівного, ЄДРПОУ 22586331, банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31414537700002, код платежу 22090100, судовий збір у розмірі 298,3 (двісті дев*яносто вісім) грн., недоплаченого ним при поданні позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 180, 86 (сто вісімдесят) грн. понесених судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: