Рішення № 30481323, 20.02.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1817/3057/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - Куц В.І.Номер провадження 22-ц/788/281/13 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Маслова В. О., Гагіна М. В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету внутрішніх справ

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 20 листопада 2012 року

у справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням,

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання недійсною угоди про підготовку фахівців від 30 вересня 2002 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - ХНУВС) звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що наказом НУВС №210 о/с від 30 липня 2002 року відповідача ОСОБА_3 було зараховано до складу курсантів ХНУВС.

30 вересня 2002 року між ХНУВС та ОСОБА_3 було укладено угоду про підготовку фахівців в Національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування.

Після закінчення ХНУВС, згідно з наказом №308 о/с від 05 липня 2007 року, лейтенанта міліції ОСОБА_3 було відраховано зі складу курсантів та відкомандировано для подальшого проходження служби до УМВС України в Сумській області.

Наказом УМВС України в Сумській області №321 о/с від 17 вересня 2008 року старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 було звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Згідно п. 2.5, 3, 6 угоди, укладеної між НУВС та відповідачем, останній зобов'язувався у разі звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення 3-річного терміну перебування на службі за власним бажанням відшкодувати в повному обсязі фактичні витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання в університеті. Сума витрат складає 18 402 грн. 24 коп.

Оскільки ОСОБА_3 добровільно відмовився відшкодовувати вказані витрати, просить стягнути з відповідача фактичні витрати, пов'язані з навчанням, в сумі 18402 грн. 24 коп.

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, мотивуючи вимоги тим, що дійсно 30 вересня 2002 року між ним та НУВС була укладена угода про підготовку фахівців в НУВС за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового та молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ та їх працевлаштування, але на момент її підписання він був неповнолітнім, йому виповнилось тоді лише 17 років, він не мав повної цивільної дієздатності і права укладати вказану угоду.

Просив визнати недійсною угоду, укладену між ним та ХНУВС про підготовку фахівців в НУВС за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового та молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ та їх працевлаштування від 30 серпня 2002 року (а.с. 26).

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 20 листопада 2012 року визнано недійсною укладену між Харківським національним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_3 угоду про підготовку фахівців в Національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування від 30 вересня 2002 року.

Відмовлено в задоволенні позову Харківському національному університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про стягнення 18 402 грн. 24 коп. витрат, пов'язаних з навчанням, за його необґрунтованістю.

Стягнуто з Харківського національного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_3 107 грн. 30 коп. на повернення судового збору.

В апеляційній скарзі Харківський національний університет внутрішніх справ, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3, який заперечує проти скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вирішуючи спір, задовольняючи зустрічний позов та відмовляючи у задоволенні позову ХНУВС, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення угоди відповідач був неповнолітнім, не мав повної цивільної дієздатності, укладення з ним такої угоди суперечить наказу МВС України від 30 серпня 1999 року, згідно якого необхідно укладати угоди з кожним повнолітнім курсантом незалежно від курсу навчання, а тому спірна угода є недійсною, і про порушення свого права відповідач дізнався лише в кінці серпня 2012 року, коли університет звернувся до нього з позовом.

Проте з такими висновками суду погодитись не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2002 року наказом Національного університету внутрішніх справ №210 о/с відповідача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, було зараховано до складу курсантів ХНУВС.

30 вересня 2002 року між сторонами було укладено угоду про підготовку фахівців в Національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування. На час її укладення відповідачеві виповнилось 17 років (а.с.4, 27).

Після закінчення ХНУВС, згідно з наказом №308 о/с від 05 липня 2007 року, лейтенанта міліції ОСОБА_3 відраховано зі складу курсантів та відкомандировано для подальшого проходження служби до УМВС України в Сумській області.

Наказом УМВС України в Сумській області №321 о/с від 17 вересня 2008 року старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.6).

Вирішуючи спір в частині визнання недійсною угоди, укладеної між сторонами, суд послався на положення діючого ЦК України, зокрема, ч.1 ст. 34, ч.1 ст. 203, що є невірним.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до п. п. 2.2, 3, 4 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 30 серпня 1999 року «Про затвердження Порядку підготовки фахівців у вищому навчальному закладі МВС України за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що на підставі Типової угоди необхідно було укласти угоду про підготовку фахівців у вищому навчальному закладі МВС України за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ та про їх подальше працевлаштування з кожним повнолітнім курсантом незалежно від курсу навчання; курсантів, які не досягли 18-річного віку, ознайомити з умовами угоди під розписку, при досягненні повноліття укласти з ними угоду. Курсанти, які без поважних причин не уклали угоду з вищим навчальним закладом МВС України, підлягають відрахуванню із вищого навчального закладу освіти, а курсанти старших курсів (3 - 4-го) - направленню в органи внутрішніх справ за місцем комплектування для прийняття відповідного рішення. Вартість навчання визначається щорічно вищим навчальним закладом МВС України відповідно до фактичних видатків на його утримання та чисельності перемінного складу.

Відповідно до ст. 13 ЦК Української РСР, який діяв на момент укладення спірної угоди, неповнолітні віком від 15 до 18 років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.

Стаття 53 ЦК Української РСР встановлювала, що угода, укладена неповнолітнім віком від 15 до 18 років без згоди його батьків (усиновителів) або піклувальників, може бути визнана судом недійсною за позовом батьків (усиновителів) або піклувальників.

Батьки відповідача зазначену угоду не оспорювали.

Ч. 1 ст. 59 цього Кодексу передбачала, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її вчинення.

Позивач ХНУВС просив застосувати до вимог за зустрічним позовом позовну давність, посилаючись на те, що перебіг позовної давності для оспорення відповідачем угоди, укладеної між сторонами, відповідно до ч. 4 ст. 261 ЦК України, почався з дня досягнення відповідачем повноліття (а.с.34).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦК УРСР, який діяв на час укладення угоди, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Відповідач досяг повноліття 27 лютого 2003 року.

Оскільки загальний строк позовної давності для оспорення спірної угоди не закінчився до 1 січня 2004 року - часу набрання чинності ЦК України, ХНУВС обґрунтовано послався в заяві про застосування позовної давності на те, що позовна давність для відповідача для оспорення угоди почалась з моменту досягнення ним повноліття.

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 222 ЦК України, правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому ст. 221 цього Кодексу, а також даний правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

З огляду на зазначене заява університету про застосування позовної давності є обґрунтованою, оскільки перебіг позовної давності для відповідача закінчився 27 лютого 2006 року, проте він звернувся з вказаним позовом до суду лише 7 вересня 2012 року.

Висновок суду про те, що відповідач дізнався про порушення його права лише в серпні 2012 року, коли ХНУВС звернувся до нього з позовом, є необгрунтованим.

Відповідач оспорює дійсність угоди з підстав та з огляду на обставини, які існували на момент її вчинення, а саме - в зв'язку з тим, що угода була укладена ним в неповнолітньому віці, і предметом спору за його позовом є не її виконання, а законність її укладення з огляду на законодавство, що діяло на цей момент.

Крім того, закон пов'язує початок перебігу позовної давності і з моментом, коли особа повинна була дізнатись про порушення свого права.

Відповідач не спростовує тієї обставини, що він знав про укладення ним угоди з ХНУВС в неповнолітньому віці, що було підставою для визнання її недійсною, а тому відсутні підстави вважати що до часу звернення до нього університету з позовом він не міг знати про порушення його права, яке полягало у укладенні угоди неповнолітнім.

З огляду на зазначені обставини суд зробив помилковий висновок про відхилення заяви позивача про застосування позовної давності до вимог відповідача за зустрічним позовом з огляду на заяву про це позивача та з врахуванням положень ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Таким чином , рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, згідно якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та про задоволення позову ХНУВС.

На момент вступу відповідача до навчального закладу, угода «Про підготовку фахівців в Національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування» укладалась відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України №660 від 30 серпня 1999 року «Про затвердження Порядку підготовки фахівців у вищому навчальному закладі МВС України за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування».

Згідно п.1.1 цього Порядку, він розроблений відповідно до ст. 52 Закону України «Про освіту», частина 2 якого вказує, що випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Суд першої інстанції послався на те, що вказана норма Закону не вказує на обов'язковість відпрацювання саме трирічного строку, або відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням відповідача в університеті в разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну.

Такий висновок суду є помилковим.

Відповідно до п. п. 8, 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. N 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», яка діяла на момент вступу відповідача до університету, випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до п. 3.5 Порядку підготовки фахівців у вищому навчальному закладі МВС України за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування, затвердженого наказом МВС України від 30 серпня 1999 року №660, який діяв на момент укладення угоди та навчання відповідача в університеті, у разі неприбуття молодого фахівця до місця розподілу або відмови без поважної причини стати до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення службової дисципліни чи звільнення за власним бажанням, без поважних причин, протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням осіб, навчання яких за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС України прирівнюється до проходження військової служби, регламентується також Порядком відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №313 від 1 березня 2007 року, в редакції, чинній на час звільнення відповідача.

Відповідно до ст. 1 цього Порядку, цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі:

1) дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС у зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни;

2) відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання.

Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних, зокрема, з грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв (п.2 Порядку).

Відповідно до п. п. 3, 4, 6 цього Порядку, витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця у навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням чи управлінням МВС та особою; розрахунок фактичних витрат здійснюється відповідно до норм утримання у вищому навчальному закладі; у разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Згідно п.1 розділу 1 Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджених Наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534, цей Порядок розроблено з метою впорядкування діяльності посадових осіб та органів військового управління щодо відшкодування курсантами, які проходять підготовку на посади осіб офіцерського складу, Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Управлінню державної охорони України, Службі безпеки України та Державній спеціальній службі транспорту України (далі - міністерства) витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу (далі - ВНЗ), у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання) (далі - контракт) через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, а також у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у військових формуваннях, правоохоронних органах або органах спеціального призначення після закінчення ВНЗ.

Зобов'язання про добровільне відшкодування курсантом витрат, пов'язаних з його утриманням, зазначається в контракті під час його укладання ( п.1.2).

Згідно з п. 2.1 Порядку, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач після закінчення навчального закладу, отримання вищої освіти і до закінчення трирічного терміну обов'язкового перебування на службі в органах внутрішніх справ, обумовлених угодою та діючим законодавством, був звільнений за власним бажанням, а тому він зобов'язаний відшкодувати позивачеві витрати на своє утримання за весь час навчання.

Позивачем, згідно положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України, доведена в повному розмірі заявлена ним до стягнення сума.

Згідно доданого університетом до позовної заяви розрахунку фактичних витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_3 у ХНУВС, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 року № 313, сума цих витрат складає 18402,24 гр.

Позивач надав суду документи щодо підтвердження фактичних витрат на навчання відповідача, з яких вбачається, що порядок їх нарахування узгоджується з вимогами діючого законодавства (а.с.8-13).

Витрати позивача на утримання відповідача не враховують час його перебування у відпустках.

З врахуванням принципу диспозитивності, передбаченого ст. 11 ЦПК України, згідно якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів вважає за необхідне покласти в основу рішення суми витрат, зазначені в наданих позивачем розрахунках та доданих до них документах, які відповідачем належним чином не спростовані.

Доводи відповідача про те, що він проживав протягом 2003-2007 навчальних років за межами університету, а тому не повинен відшкодовувати витрати на комунальні послуги та харчування, не ґрунтуються на вимогах закону. Всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову ХНУВС в цій частині, які б ґрунтувались на вимогах законодавства.

Крім того, згідно п. 2. 3 вищезазначеного спільного наказу № 419/831/240/605/537/219/534 від 16 липня 2007 року, період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. Відповідно до п. 2.1.6.1 зазначеного наказу, витрати на оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв відшкодовуються за визначений період навчання, за винятком терміну перебування у відпустках.

Згідно п. 2.1.2.1 наказу утримання витрат на продовольче забезпечення курсантів здійснюється за визначений період навчання (у тому числі перебування на стажуванні, на лікуванні, на польовому виході тощо, за винятком терміну перебування у відпустках). У наданих апеляційному суду розрахунках виключені періоди знаходження відповідача у відпустках.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд виніс рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, на підставі висновків, які не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати в цій частині законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову університету і відмову в задоволенні зустрічного позову.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений при зверненні з позовом до суду першої інстанції в сумі 214, 6 гр. та в доход держави судовий збір в сумі 114,7 гр. в зв'язку з тим, що при оскарженні рішення суду університетом була відстрочена сплата судового збору до розгляду справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ задовольнити.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 20 листопада 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов Харківського національного університету внутрішніх справ задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ 18402,24 гр. витрат на навчання.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання недійсною угоди про підготовку фахівців в Національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового та молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ та їх працевлаштування від 30 вересня 2002 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ на відшкодування судового збору 214,6 гр. та в доход держави судовий збір в сумі 114, 7 гр. на рахунок 31211206780002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -