Рішення № 30480112, 22.01.2013, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 1716/25/2012

Номер провадження 2/570/89/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2013 року Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Остапчук Л.В.

при секретарі Захарук Г.Л.

за участю: позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівному

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" про визнання незаконними наказів про накладення дисциплінарних стягнень, звільнення з роботи та їх скасування , поновлення на роботі , стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У зв'язку з тим, що вона працювала начальником відділу кадрів (пізніше начальником бюро кадрів) в Закритому акціонерному товаристві «Рівненський ливарний завод» (далі ЗАТ «РЛЗ») з 01 листопада 1999 року, а 30 вересня 2011 року наказом № 179 була звільнена з роботи «за систематичне невиконання розпоряджень керівника підприємства та порушення трудової і етичної дисципліни» на підставі п.3 ст.40 КЗпП України і вважаючи своє звільнення незаконним, позивачка звернулася з вказаним позовом до суду та просить визнати незаконними накази № 166 від 22.09.2011 року, № 167 від 23.09.2011 року, № 179 від 30.09.2011 року, поновити її на роботі на посаді начальника бюро кадрів ЗАТ «Рівненський ливарний завод», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2011 року до винесення судового рішення по даній справі, стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 20000 гривень.

В суді позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, пославшись на обставини викладені в позовній заяві. Суду пояснила, що її звільнення з роботи за «систематичне невиконання розпоряджень керівника підприємства та порушення трудової і етичної дисципліни» ніщо інше, як банальне захоплення її посади, і відсторонення від роботи старих, досвідчених, але «не угодних» працівників новим керівництвом ЗАТ «РЛЗ». Вона не бажала звільнитися за власним бажанням, тому їй було оголошено дві догани, зокрема наказом № 166 від 22.09.2011 року за те, що були відсутні плани потреб у кадрах, не формувався кадровий резерв для ЗАТ «РЛЗ», другим наказом № 167 від 23.09.2011 року їй оголошено другу догану за те, що вона не ознайомила працівників з наказом № 157 від 15.09.2011 року про стягнення з них заподіяної підприємству шкоди. Що стосується планів потреб в кадрах та формування кадрового резерву, то попереднім керівництвом це не вимагалося, тому таких планів не було. А не ознайомила з наказом про відшкодування шкоди лише трьох працівників, які були відсутні на роботі (ОСОБА_3 звільнився з 06.09.2011 року, ОСОБА_4 - з 13.09.2011 року, а ОСОБА_5 з 20.08. по 20.09.2011 року перебував на лікарняному). Про це все вона дала пояснення керівництву підприємства, але її пояснення не були взяті до уваги і як наслідок, вона була звільнена з роботи за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Її безпосереднім керівником був ОСОБА_6, а насправді її було звільнено з роботи за невиконання розпорядження ОСОБА_7, який одночасно займав посади: в.о.голови правління ВАТ «РЗТА», в.о.голови Наглядової Ради ЗАТ «РЛЗ» за сумісництвом, радника генерального директора ЗАТ «PЛ3» за сумісництвом. На період серпень - вересень 2011 року ОСОБА_6 був відсутнім на роботі у зв'язку з тимчасовою втратою його працездатності. Вважає, що накази про оголошення догани винесені незаконно, підстав притягувати її до дисциплінарної відповідальності не було, оскільки не було її вини в тому, що вона не змогла ознайомити з наказом працівників, які або звільнилися з роботи до дати видачі наказу, або були відсутні на роботі, а планування і формування резерву кадрів підприємству фактично не було потрібне, всі посади були заповнені, а коли появлялась якась посада, то вона її заповняла відразу. Попереднім керівництвом не вимагалося таких планів. Однак на вимогу керівництва вона пояснила, що складе плани і сформує кадровий резерв, але для цього був потрібний час, якого керівництво їй не дало. У спілкуванні завжди була стримана, тактовна. Її звільнення з ініціативи власника відбулося без попереднього погодження з профспілковим комітетом, а вона є членом профспілкової організації. Не вбачає в своїх діях систематичного невиконання розпоряджень керівника підприємства, тому вважає накази про оголошення їй догани незаконними, її притягнення до дисциплінарної відповідальності не відповідало вимогам закону, а було лише підготовчою стадією для видачі наказу про її звільнення. Відповідно наказ про звільнення з роботи також є незаконним. Діями адміністрації ЗАТ «РЛЗ» їй спричинена моральна шкода, оскільки вона зазнала гоніння, переживала, перенесла стрес, в передпенсійному віці залишилася без роботи і засобів до існування, вимушена була звертатися за захистом своїх прав до суду, нести додаткові матеріальні затрати на правову допомогу. З цих причин вимушена звертатися до суду з даним позовом і просить його задоволити, скасувати незаконні накази, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу і стягнути моральну шкоду.

Представник позивачки ОСОБА_2 позов також підтримала і просить задоволити його в повному обсязі. Підтримала пояснення позивачки. Зазначила, що звільнення позивачки з роботи відбулося з порушенням норм трудового законодавства. Вона була звільнена з роботи з ініціативи власника без погодження з профспілковим комітетом, хоча є членом профспілки. Після її звернення до профкому і рекомендації останнього скасувати накази, адміністрація ЗАТ «РЛЗ» не відреагувала. На її думку, вимоги позивачки є обґрунтованими, вона має бути поновлена на роботі і на її користь має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також має бути стягнута і моральна шкода в розмірі 20 000 гривень. Розмір моральної шкоди встановлювався, виходячи з наступного: адміністрацією заводу необґрунтовано і безпідставно знижено престиж, ділову репутацію позивачки в очах працівників ЗАТ «Рівненський ливарний завод», підірвано її віру у справедливість, позивачці завдано душевного болю та страждань, дії адміністрації заводу в подальшому призвели до негативних змін у її житті. Позивачка, яка пропрацювала на заводі більше 30 років, мала заохочення за трудові заслуги, через некомпетентність адміністрації, її упереджене ставлення до неї, змушена в суді доводити те, що її звільнили незаконно. Просить позов задоволити.

Представник відповідача Павлюк І.А., яка з'явилася в перші судові засідання, позов не визнала і суду пояснила, що відповідно до ст.139 КЗпП України працівник повинен своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу. Позивачка двічі була притягнута до дисциплінарної відповідальності, їй оголошувалися догани за неналежне виконання своїх обов'язків і невиконання розпоряджень керівництва підприємства, отже в її діях є система, а тому її звільнення було законним. Що стосується стягнення моральної шкоди, то в позові відсутні докази, щодо спричинення моральної шкоди, не обґрунтовано розмір моральної шкоди. На скільки їй відомо, звільнення позивачки відбулося без погодження з профспілковим органом і з відповідним клопотанням адміністрація ЗАТ «РЛЗ» до профкому не зверталася. ОСОБА_1 була членом профспілки. По кожному випадку давала свої пояснення. На даний час на заводі введена процедура санації. Просить в позові відмовити. В подальшому представник відповідача з різних причин не з'являлася в судові засідання, подавала різного роду заяви і клопотання, просила відкласти розгляд справи. А 21.01.2013 року до суду надійшли додаткові заперечення, в яких зазначається, що 17 січня 2013 року Господарським судом Рівненської області було прийнято постанову про визнання ЗАТ «РЛЗ» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Ліквідатором було ухвалено рішення про звільнення всіх працівників, отже рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 не може бути виконане.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала начальником відділу кадрів (пізніше начальником бюро кадрів) в Закритому акціонерному товаристві «Рівненський ливарний завод» з 01 листопада 1999 року. 30 вересня 2011 року наказом № 179 її було звільнено з роботи «за систематичне невиконання розпоряджень керівника підприємства та порушення трудової і етичної дисципліни» - п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Звільненню передувало притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, згідно наказу № 166 від 22.09.2011р. на позивачку було накладене дисциплінарне стягнення - догана за порушення функціональних обов'язків, а саме, не здійснення прогнозування та планування потреб у кадрах, не формування кадрового резерву для ЗАТ «Рівненський ливарний завод» на заміщення вакантних посад, не розроблення річних планів роботи з кадрами, не визначення щорічної та перспективної потреби в кадрах, тощо. Наказом № 167 від 23.09.2011р. на ОСОБА_1 було накладене дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання функціональних обов'язків та наказу керівника, зокрема за те, що вона не ознайомила працівників з наказом № 157 від 15.09.2011 року.

Згідно п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи із змісту даної норми, звільнення працівника з цих підстав можливе лише, коли є систематичне невиконання обов'язків і допускається тільки за наявності вини працівника. Принцип вини прямо закріплений у п.24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку. У п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України принцип вини закріплений непрямо (звільнення допускається за систематичне невиконання трудових обов'язків «без поважних причин»).

Аналізуючи наявність цих двох складових, суд приходить до таких висновків.

Згідно ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосований захід стягнення: догана, звільнення.

Так, із наданих представником відповідача наказів № 59 від 06 вересня 2011 року вбачається, що ОСОБА_3 звільнений з роботи 06 вересня 2011 року, № 57 від 13 вересня 2011 року ОСОБА_4 звільнений з роботи 13 вересня 2011 року. Із наданої представником відповідача копії лікарняного листка серії АВБ № 186067 вбачається, що ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні з 27.08.2011 року по 20.09.2011 року і приступив до роботи 21.09.2011 року. Наказ № 157 про стягнення з працівників завданої матеріальної шкоди було видано 15 вересня 2011 року, тобто вже після звільнення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з роботи і в період перебування ОСОБА_5 на лікарняному. Тобто позивачка не мала можливості познайомити цих працівників з наказом в день його видачі. Про це вона пояснила у своїй довідці від 22.09.2011 року на ім'я в.о.голови наглядової ради ОСОБА_7 Суд вважає ці доводи позивачки такими, що заслуговують на увагу і приходить до висновку, що вона не мала можливості вчасно познайомити вказаних робітників з наказом № 157, тобто її вини в цьому немає, а тому позивачка безпідставно була притягнута до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказу № 167 від 23.09.2011 року.

Тепер, що стосується наказу № 166 від 22.09.2012 року. Як вбачається із письмових пояснень позивачки на ім'я в.о.голови наглядової ради ЗАТ «РЛЗ» ОСОБА_7 від 21.09.2011 року плани роботи бюро кадрів були відсутні, оскільки таких розпоряджень їй не поступало від керівництва підприємства. Посади були заповнені, при появі вакантних посад вони успішно заповнювалися в робочому порядку і на виконання виробничих об'ємів відсутність планів не впливала. Як пояснила позивачка в суді, на вимогу керівництва вона почала виконувати цю роботу, але завершити не встигла, так як була звільнена з роботи. Суд вважає, що відсутність планів роботи бюро кадрів чи відсутність резерву кадрів суттєво не могла вплинути на виконання виробничих об'ємів підприємства, тим паче, що вакантних посад на заводі не було, відомо, що в зв'язку з кризою завод лихоманило, працівників відправляли у відпустки без збереження заробітної плати, скорочувались посади, тому керівництво не давало розпоряджень про складання таких планів і формування резерву кадрів. На думку суду, новому керівництву підприємства, необхідно було налагоджувати роботу підприємства, поставити вимогу позивачці про необхідність складання планів роботи та формування резерву кадрів і вже лише після того, як вона не виконала б цього розпорядження, застосовувати до неї заходи впливу. Зрозуміло, що формування кадрового резерву це кропітка, довготривала робота і зробити її навіть за декілька годин неможливо. Тому на думку суду, відповідачем були застосовані формальні підстави для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності відповідно до вказаного наказу № 166. Тим паче, що на день розгляду справи судом, обставини склались так, що взагалі мова про резерв кадрів на заводі є недоцільна, адже завод банкрут.

За зверненням ОСОБА_1 питання притягнення її до дисциплінарної відповідальності розглядалося на профспілковому комітеті і постановою № 37 від 03.10.2011 року було визнано притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності безпідставним і поставлена вимога перед керівництвом ЗАТ «РЛЗ» відмінити накази про оголошення доган і зняти оголошені догани. Дане рішення профспілкового комітету було проігнороване адміністрацією ЗАТ «РЛЗ».

За таких обставини суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 безпідставно двічі була притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, при оголошенні доган адміністрацією ЗАТ «РЛЗ» не враховані вимоги ст.149 КЗпП України, частина третя якої передбачає, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. В порушення вимог ч.4 вказаної статті позивачка не була ознайомлена з наказом № 167 від 23.09.2011 року.

На погляд суду є дивним те, що при умові, що на ЗАТ «РЛЗ» є генеральний директор, або ж особа яка виконує його обов'язки, пояснення від ОСОБА_1 вимагав чомусь в.о.голови наглядової ради, який є керівником зовсім іншого підприємства. Саме конфлікт ОСОБА_7 і позивачки 30.09.2011 року, на думку суду, і став фактично причиною звільнення позивачки з роботи. Із доповідної записки ОСОБА_7 від 30.09.2011 року вбачається, що позивачка допустила по відношенню до нього нетактовну поведінку, а із службової записки ОСОБА_1 видно, що нетактовну поведінку допустив по відношенню до неї сам ОСОБА_7 Керівництво заводу ж не зробило службової перевірки даного факту, не виявило дійсного винуватця конфлікту, а просто звільнило позивачку з роботи з формулюванням «за систематичне невиконання розпоряджень керівника підприємства та порушення трудової і етичної дисципліни», хоча п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачає звільнення лише за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку і звільнення за невиконання розпоряджень керівника чи нетактовну поведінку цей пункт ст.40 не передбачає. А морально-етична поведінка працівника взагалі не є дисциплінарним проступком і не може бути причиною звільнення. В наказі № 179 від 30.09.2011 року не вказано, які свої обов'язки не виконувала позивачка, а розпорядження керівника можуть бути навіть і такими, що виходять за обов'язки, покладені на позивачку трудовим договором. Тобто, наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи не мотивований і причини звільнення, вказані в наказі, не передбачені як причини звільнення саме за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Оцінюючи обставини справи в їх сукупності, беручи до уваги надані сторонами докази, суд приходить до переконання, що позивачка безпідставно двічі була притягнута до дисциплінарної відповідальності, її вини у невиконанні певних обов'язків не було. Відповідно, систематичного невиконання позивачкою своїх трудових обов'язків також не було.

Крім того, звільнення позивачки з роботи проведено з грубим порушенням трудового законодавства.

Так, відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Як встановлено судом, позивачка є членом профспілкової організації, яка діє на ЗАТ «РЛЗ». Однак, адміністрація підприємства з клопотанням про дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи за вказаною вище статтею навіть не зверталася. Відповідно до вимог ч.9 ст.43 КЗпП України, ухвалою суду від 17 вересня 2012 року провадження в справі було зупинено і зобов'язано виборний орган первинної профспілкової організації розглянути на своєму засіданні питання про дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 Із відповіді Первинної профспілкової організації ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» № 61-80 від 25.10.2012 року профкомом не розглядалося питання і не приймалося ніяких рішень з приводу звільнення з роботи 30.09.2011 року працівниці ЗАТ «РЛЗ» ОСОБА_1, яка є членом профспілкової організації більше 30 років, через неподання адміністрацією ЗАТ «РЛЗ» профкому подання на її звільнення. Профком ППО ВАТ «РЗТА» вважає звільнення з роботи 30.09.2011 року по ст.40 п.3 КЗпП України ОСОБА_1, члена профспілки, незаконним через грубе порушення керівництвом ЗАТ «РЛЗ» вимог чинного законодавства України.

З таким висновком первинної профспілкової організації погоджується і суд.

Враховуючи обставини справи в їх сукупності, а також те, що при звільненні позивачки з посади начальника бюро кадрів ЗАТ «РЛЗ» було порушено вимоги трудового законодавства, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи було незаконним, а тому її позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення. Тобто позивачка підлягає поновленню на роботі.

Доводів представника відповідача у запереченнях про те, що рішення суду не може бути виконане, так як ЗАТ «РЛЗ» оголошено банкрутом, суд не може взяти до уваги. Справа тривалий час знаходиться в провадженні суду, багато разів за клопотаннями представника відповідача слухання справи відкладалося, адміністрація ЗАТ «РЛЗ» не виконувала ухвал суду про надання доказів, про розгляд питання звільнення позивачки на профкомі. Таку поведінку відповідача суд розцінює лише як бажання затягнути розгляд справи, оскільки перспектива банкрутства була йому відома. Тому, на переконання суду, позивачка повинна бути поновлена на роботі, а якщо підприємство ліквідовується, то відразу є можливим повідомити позивачку про наступне вивільнення, хоча сама позивачка в суді стверджує, що ніякої ліквідації не буде, буде лише реорганізація.

В зв'язку з задоволенням позову про поновлення на роботі, з відповідача відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України необхідно стягнути на користь позивачки середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. Позивачкою і її представником надано розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка складає 35743 грн. 12 коп. і суд з цим розрахунком погоджується.

На думку суду, діями адміністрації ЗАТ «РЛЗ» позивачці спричинена моральна шкода, адже вона зазнала нетактовної до себе поведінки, двічі, на протязі двох днів підряд, безпідставно була притягнута до дисциплінарної відповідальності, що похитнуло її авторитет серед колег по роботі та ділову репутацію. В цій ситуації позивачка перенесла стрес, моральні страждання. В результаті її звільнення з роботи, яке було проведено з грубим порушенням трудового законодавства, позивачка залишилася без засобів до існування, немає змоги в повному обсязі погашати кредит, що може мати для неї негативні наслідки, із-за чого вона переживає, вимушена доказувати свою правоту в суді. Тому відповідно до ст.237-1 КЗпП України, моральна шкода підлягає до відшкодування, адже порушення законних прав позивачки призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя. Однак, на думку суду, суму моральної шкоди необхідно зменшити і на її відшкодування стягнути 10000 гривень, оскільки ЗАТ «РЛЗ» оголошено банкрутом, а відповідно його фінансове становище «бажає бути кращим».

В зв'язку з задоволенням позову, відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача належить стягнути на користь позивачки судовий збір в сумі 200 гривень, сплачений нею на виконання ухвали судді про усунення недоліків позовної заяви, та достягнути з відповідача несплачену суму судового збору.

Згідно ст.367 ч.1 п.п.2, 4 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за один місяць, за розрахунками бухгалтерії ЗАТ «РЛЗ» середньомісячний заробіток становить 2410,80 грн., допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст.57, 59, 88, 213-215, 223, 294, 295, 367 ч.1, п.п.2. 4 ЦПК України, ст.ст.40 ч.3, 43, 147, 149, 150, 232, 235, 237-1 КЗпП України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" про визнання незаконними наказів про накладення дисциплінарних стягнень, звільнення з роботи та їх скасування , поновлення на роботі , стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задоволити частково.

Визнати незаконними та скасувати:

- наказ по ЗАТ «Рівненський ливарний завод» від 22 вересня 2011 року № 166 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани;

- наказ по ЗАТ «Рівненський ливарний завод» від 23 вересня 2011 року № 167 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани;

- наказ по ЗАТ «Рівненський ливарний завод» від 30 вересня 2011 року № 179 про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника бюро кадрів ЗАТ «Рівненський ливарний завод» з 30 вересня 2011 року.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод» на користь ОСОБА_1:

- середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2011 року по день винесення судового рішення в сумі 35743 (тридцять п'ять тисяч сімсот сорок три) гривні 12 копійок, в тому числі 2410 (дві тисячі чотириста десять) гривень 80 копійок середньомісячного заробітку за один місяць;

- моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) гривень

- сплачений позивачкою судовий збір в сумі 200 (двісті) гривень.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод» на рахунок 31217206700295, МФО 833017, ЄДРПОУ одержувача 38012756, код доходів 22030001, Банк ГУДКСУ в Рівненській області, ЄДРПОУ суду 26406260 недоплачений позивачкою судовий збір в сумі 157 (сто п'ятдесят сім) гривень 43 копійки (по вимозі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) і 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок (по вимозі про стягнення моральної шкоди), а всього стягнути 272 (двісті сімдесят дві) гривні 13 копійок.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення середньомісячного заробітку за один місяць в сумі 2410 (дві тисячі чотириста десять) гривень 80 копійок допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подачі апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набинрає закогнної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Остапчук Л.В.