Ухвала суду № 30469697, 28.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/58820/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Карася О.В., Костенка М.І.

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2012 року

по справі №2а/1270/4252/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз»(надалі -ПАТ «Луганськтепловоз»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області (надалі -СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську, ГУ ДКС України у Луганській області)

за участю Прокуратури м.Луганська,

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

встановив:

Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, поставлено питання про визнання протиправною бездіяльність СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з Державного бюджету України.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04.07.2012р. залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2012р., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Луганськтепловоз» суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією з ПДВ за грудень 2011р., В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог та постановити нове -про відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Також не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ГУ ДКС України у Луганській області звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове -про відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду -без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як встановлено судами попередніх інстанції, у встановленому порядку позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2011р., де визначив суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку в банку, з розрахунками, відповідними додатками та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування.

Контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності заявленої суми бюджетного відшкодування, за наслідками якої складено акт від 28.03.2012р. № 2/15-00-05763797.

Проведеною перевіркою не підтверджено відображену ПАТ «Луганськтепловоз»у декларації за грудень 2011р. суму бюджетного відшкодування у розмірі 1583415,00 грн. з причини не отримання довідок зустрічних звірок по ланцюгу постачання від органів ДПС.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.200.1 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності із п.198.2 ст.198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно абз.4 п.198.3 ст.198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підтвердження фактичного виконання господарських операцій з контрагентами позивач надав первинні бухгалтерські документи, зокрема, податкові накладні, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, платіжні доручення, копії вантажно-митних декларацій, копії рахунків-фактур, копії видаткових накладних та накладних, копії актів виконаних робіт, копії приходних ордерів, копії договорів та контрактів із додатками. Зазначені документи, підписані уповноваженими особами та були досліджені під час проведення перевірок позивача.

Також судами обґрунтовано відзначено, що право платника податку на бюджетне відшкодування не залежить від проведення або не проведення зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника, оскільки позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами. Якщо інші контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно для них.

З огляду на зазначені норми права та вірно встановлені обставини справи, колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про стягнення спірної суми бюджетного відшкодування, оскільки визначена позивачем сума бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника в банку по податковій декларації за грудень 2011р. підтверджується матеріалами справи та не спростовується податковим органом.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційні скарги: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області -залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 липня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді:

____ О.В. Карась

____ М.І. Костенко