Ухвала суду № 30469521, 28.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/40344/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Карася О.В.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Алушті Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05 жовтня 2010 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2011 року

по справі №2а-1209/08/0170

за позовом Державного підприємства «Алушта»(надалі -ДП «Алушта»)

до Державної податкової інспекції в м.Алушті Автономної Республіки Крим (надалі -ДПІ в м.Алушті АРК)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У липні 2008р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Алушта АРК від 09.07.2008р. №0006552301/0, № 0006562301/0.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.10.2010р залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011р., позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ПІ у м. Алушта АРК від 09.07.2008р. №0006552301/0, № 0006562301/0.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ в м.Алушті АРК звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове -про відмову у задоволені позовних вимог посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, ДПІ у м. Алушта була проведена виїзна планова перевірка Державного підприємства «Алушта»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.04.05р. по 31.12.07р., за результатами якої складено акт №766/23/00412694 від 27.06.08р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем вимоги п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» у частині неправомірного використання пільг з податку на додану вартість по реалізації виноматеріалів власного виробництва, порушення п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»у частині заниження бази оподаткування з податку на додану вартість, а також порушення п.п.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині відрахування до спеціального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими та казенними підприємствами та їх об єднаннями.

На підставі зазначеного акта відповідачем 09.07.2008р. прийняті податкові повідомлення-рішення №0006552301/0, яким позивачу нарахована сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції; №0006562301/0 відповідно до якого підприємству нарахована сума податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосовано штрафні санкції.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення -рішення, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, зокрема, виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не навів та не надав належних доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень - рішень. Також в основу судових рішень покладено висновок судової бухгалтерської експертизи проведеної ТОВ «Інститут обліку та аудиту»№114 від 10.08.2010р.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанції передчасними з огляду на таке.

Відповідно до положень п.11.29 ст.11 Закону «Про податок на додану вартість»зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання виробничого призначення.

Пунктом 4 Порядку від 26.02.1999р. в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2003р. №573 передбачено, що на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану - вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Керуючись положеннями п.11.29 ст.11 Закону „Про податок на додану вартість", ДП «Алушта»при здійсненні операцій з продажу виноматеріалів власного виробництва, включав їх до податкових декларацій, що подаються при застосуванні спеціального режиму.

Законом України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої" визначено повний конкретизований перелік спиртів та алкогольних напоїв як підакцизної продукції (товарів) та встановлено ставки на цю продукцію (товари) відповідно до кодів виробів за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), яка базується на ГС.

Згідно із ст.1 зазначеного Закону, ставка акцизного збору на виноматеріали (виноградне сусло) для виробництва коньячного спирту та ігристих вин з кодом товарної підпозиції за Гармонізованою системою опису та кодування товарів 220430 дорівнює "0".

Таким чином, зазначеним положенням на товари за цим кодом встановлено нульову ставку акцизного збору, тобто на них встановлено пільгу зі сплати акцизного збору, але це не змінює статусу цього товару, як підакцизного, оскільки, якщо виноматеріали, на які вказаним Законом відповідно до кодів за УКТ ЗЕД встановлено (у будь-якому розмірі) ставки акцизного збору, реалізуються для подальшої переробки і виготовлення вин, ці виноматеріали не перестають бути підакцизними, а тому операції з реалізації таких виноматеріалів, виготовлених з власної сировини, включаються до податкової декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1996р. №365/96-ВР "Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір" передбачено, що цей перелік визначається й обмежується переліками підакцизних товарів, які ввійшли до законів України від 06.02.1996р. №30/96-ВР "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби", від 07.05.1996р. №178/96-ВР "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої", від 24.05.1996р. № 216/96-ВР "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них", від 11.07.1996р. № 313/96-ВР "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)".

У Законі України "Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої", для визначення підакцизної продукції вживається слово "виноматеріали".

Проте, саме по собі вживання у зазначеному Законі слова "виноматеріали" не дає підстав відносити будь-яку продукцію, яка позначається цим словом, до підакцизної, оскільки самим Законом до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої, а отже, до підакцизної продукції може бути віднесено лише ті виноматеріали, які призначені для пиття та містять алкоголь.

Таким чином, поза увагою судів попередніх судових інстанцій залишилось питання, які саме виноматеріали були реалізовані позивачем і мають код товарної підпозиції за Гармонізованою системою опису та кодування товарів -2204 30, тобто які є підакцизним товаром і повинні бути включені до податкової декларації з ПДВ, а які виноматеріали не відносяться до підакцизних товарів. Підлягали встановленню обставини, яке призначення мала продукція, виготовлена та реалізована позивачем, чи містила вона у собі спирт, або чи можна її вважати алкогольним напоєм у тому значенні, яке вживається у чинному законодавстві. Без встановлення цих обставин не можна зробити однозначний висновок про належність виготовлених та реалізованих позивачем виноматеріалів до підакцизних товарів та, як наслідок, встановити обґрунтованість здійснених податковою інспекцією донарахувань податкових зобов'язань.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Щодо висновку судової бухгалтерської експертизи проведеної ТОВ «Інститут обліку та аудиту»№114 від 10.08.2010р., суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ст.86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, а також відповідно до ч.3 цієї статті оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо. Тобто, оцінюючи висновок експерта, суд повинен керуватися тим, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг перед іншими доказами, які суд зобов'язаний перевіряти в силу вимог встановлених у Кодексі адміністративного судочинства України щодо вчинення судом процесуальних дій під час вирішення справи.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сутність наведених норм зводиться до того, що суд зобов'язаний перевіряти обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, кожний важливий і доречний аргумент особи, яка бере участь у справі повинен бути проаналізований і оцінений судом.

Частина 2 статті 71 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч.1 ст.69 КАС України).

Отже, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у відповідності до ст.159 КАС України, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Алушті Автономної Республіки Крим -задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05 жовтня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2011 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ О.В. Карась