Ухвала суду № 30469494, 07.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" березня 2013 р. м. Київ К/9991/35400/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Кошіля В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011р.

у справі №2а-14449/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Бісстрой»(надалі -ПП «Бісстрой»)

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова (надалі -ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова)

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова №0000341800/0 від 27.10.2010р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011р. залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011р., позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Бісстрой»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «СК Техспецбуд», про що складено акт №4646/18-007/34471108 від 12.10.2010р.

Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, встановлено порушення вимог п.п.7.2.3, п.п.7.2.6, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого вказано на завищення суми податкового кредиту з суми ПДВ за травень-жовтень 2009р. на суму 62862,16грн.

А саме, під час перевірки податковий орган поставив під сумнів правомірність віднесення позивачем до складу ПДВ за податковими накладними, отриманими на підставі господарських операцій між позивачем та ТОВ «СК Техспецбуд».

За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000341800/0 від 27.10.2010р. про визначення зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 94293,24грн., у т.ч. 62862,16 грн. основний платіж, 31431,08грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суди попередніх інстанцій встановили, наступні обставини справи.

Між ПП «Бісстрой»та ТОВ «СК Техспецбуд»були укладені договори: №1203/09 від 12.03.2009р., №1704/09 від 17.04.2009р., №0705/09 від 07.05.2009р., №0306/09 від 03.06.2009р., №2809/09 від 28.09.2009р.

Умовами зазначених договорів обумовлено виконання ТОВ «СК Техспецбуд»для позивача відповідних ремонтних робіт.

На виконання умов вказаних договорів позивач у безготівковій формі провів розрахунки та сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт, а також ТОВ «СК Техспецбуд»надавало позивачеві податкові накладні, які були включені останнім до складу податкового кредиту в травні-жовтні 2009р.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача були в наявності податкові накладні, підписані від імені ТОВ «СК Техспецбуд»директором ОСОБА_1, на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит у травні-жовтні 2009р.

Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів між позивачем та вказаним вище контрагентом, з посиланням на те, що зміст правочинів суперечить поясненням директора ТОВ «СК Техспецбуд»ОСОБА_1, оскільки останній заперечував свою причетність до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства, слід зазначити наступне.

Судами встановлено, що, на час укладання угод між позивачем та ТОВ «СК Техспецбуд», останнє знаходились в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також було платником податку на додану вартість.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, податкові накладні, які виписані від імені ТОВ «СК Техспецбуд»на виконання реально здійснених господарських операцій, є належним підтвердженням права позивача на отримання податкового кредиту на суму ПДВ, сплаченого в ціні придбання виконаних робіт.

При цьому, у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, Закон України «Про податок на додану вартість», в редакції на час правовідносин, не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару (робіт, послуг). Покупець - платник податку на додану вартість, не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними.

Крім того, п.3 ст.215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та ТОВ «СК Техспецбуд», визнані судом недійсними. При чому, приписами ч. 2 ст. 215 ЦК України визначено, що правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Приймаючи до уваги, що зміст спірних договорів між позивачем та ТОВ «СК Техспецбуд»не суперечить актам цивільного законодавства, факт фактичних розрахунків податковим органом не заперечується, лише наголошується, що договори були підписані неналежною особою, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що обставини, якими відповідач обґрунтовує правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, не є належними доказами у справі.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м.Харкова -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ В.В. Кошіль