Ухвала суду № 30465385, 04.04.2013, Апеляційний суд Закарпатської області

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

04.04.2013 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів :

головуючого - судді - Стана І.В.,

суддів - Марчука О.П., Феєра І.С.,

за участю прокурора - Міцовди К.Д.,

адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2 та

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляційними скаргами, які подали старший прокурор Хустської міжрайонної прокуратури, який приймав участь у розгляді справи місцевим судом ( далі - прокурор) та засуджений ОСОБА_2, на вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2013 року.

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Вільхівські Лази, мешканець АДРЕСА_1, гр. України, українець, із середньою освітою, одружений, працюючий по найму, не судимий,

засуджений за ч. 1 ст. 286 КК України на один рік обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік і на нього покладено обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_2 залишено попередній - підписка про невиїзд.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1000 гривень матеріальної шкоди та 6000 гривень моральної шкоди, на користь ОСОБА_5 127110 гривень матеріальної шкоди та 2000 гривень моральної шкоди, і на користь НДЕКЦ при УМВС України в Закарпатській області 1524 гривні - витрати в зв'язку із проведенням по справі експертиз.

Згідно вироку, ОСОБА_2 визнаний винуватим і засуджений за вчинений злочин за таких обставин.

15 січня 2011 року приблизно о 10- й годині ОСОБА_2, керуючи на підставі доручення автомобілем НОМЕР_1, рухаючись із більшою за допустиму в населеному пункті 60 км. за годину швидкістю - 70-80 км. за годину на автодорозі сполученням Тячів - Хуст у напрямку м. Хуст, на ділянці автодороги біля ресторану «Сокирниця», що розташований у с. Сокирниця Хустського району, не забезпечив безпеку руху та грубо порушив вимоги п. п. 1.3 ; 1.4 ; 1.5 ; 1.10 ; 2.3 ; 8.1 ; 8.5.1 ; 10.1 ; 12.1 ; 12.3 ; 12.4 ; 12.9 «б» та 14.2 «в», «г« Правил дорожнього руху України і проігнорував вимоги дорожнього знаку «населений пункт» та горизонтальної розмітки (1.1; 1.6 ), а також не врахував дорожню обстановку, для виконання маневру обгону невстановлених попутних транспортних засобів виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5, який стояв на своїй смузі руху, пропускаючи потік зустрічного транспорту й маючи намір у подальшому повернути ліворуч на стоянку перед рестораном «Сокирниця». Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_4, який знаходився в автомобілі під керуванням водія ОСОБА_5 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В апеляційних скаргах :

- прокурор вказує на те, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та кваліфікувавши дії ОСОБА_2 призначив йому м'яке покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу. У тому числі прокурор уважає, що судом не враховано, що ОСОБА_2 умисно порушив Правила дорожнього руху України, що як під час досудового слідства, так і під час розгляду справи місцевим судом ОСОБА_2 добровільно не відшкодував завдану шкоду, що судом не враховано те, що державний обвинувач у судових дебатах просив призначити ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на два роки. Просить вирок скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі ;

- засуджений ОСОБА_2 вказує на те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та кваліфікував його дії, однак при покладанні на нього обов'язку періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи не врахував, що він не має постійного місця роботи, проживає в Тячівському районі, де дуже проблематично влаштуватись на роботу, очікує народження дитини, є єдиним годувальником сім'ї. Вказані обставини вимагають від нього відшуковувати роботу за межами району та області, для її виконання періодично виїжджати за межі області, і утруднюватимуть для нього виконання цих обов'язків, можуть призвести до скрутного матеріального становища сім'ї. Крім того, незаконним вважає й вирок суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як матеріальних збитків, так і моральної (немайнової) шкоди. Вважає, що заявлені по справі цивільні позови судом розглянуто формально, без урахування його матеріального становища, конкретних обставин, за яких скоєно злочин, що у вироку відсутнє будь-яке обґрунтування розміру задоволеної моральної шкоди. Незаконним вважає визнання судом свідка ОСОБА_5 цивільним позивачем. Просить вирок у частині покладання на нього обов'язку періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, а також у частині задоволення заявлених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 цивільних позовів скасувати.

Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, про основні доводи апеляцій, пояснення прокурора, яка підтримала апеляцію старшого прокурора Хустської міжрайонної прокуратури й не підтримала апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2, пояснення засудженого ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_1, які просили задовольнити подану ОСОБА_2 апеляційну скаргу, представника потерпілого - адвоката ОСОБА_3, який вирок уважав законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині задоволення цивільного позову свідка ОСОБА_5 підлягає до скасування з таких підстав.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху України, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесне ушкодження, ґрунтується на сукупності зібраних по справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказів, учасниками процесу не оспорюється, тому апеляційним судом, з урахуванням положень ст. 365 КПК України, не перевіряється, його дії за ч. 1 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно.

Доводи апеляції прокурора про те, що ОСОБА_2 призначено м'яке покарання, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Так, з вироку вбачається, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання враховані характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, те, що вчинено невеликої тяжкості злочин, конкретні обставини, за яких його скоєно, дані про його особу - позитивно характеризується за місцем проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, обставини, що пом'якшують покарання - повністю визнав вину та щиро кається у вчиненому, відсутність обставин, що обтяжують покарання (т. 3, а. с. 115). При оцінці доводів апеляції прокурора також ураховується, що під час розгляду справи місцевим судом прокурор просив призначити ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі, у тому числі із застосуванням ст. 75 КК України.

Доводи апеляції прокурора про те, що судом не враховано, що ОСОБА_2 умисно порушив Правила дорожнього руху України, що як під час досудового слідства, так і під час розгляду справи місцевим судом добровільно не відшкодував завдану шкоду, що судом не враховано те, що державний обвинувач у судових дебатах просив призначити ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів відхиляє.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції при застосуванні щодо ОСОБА_2 ст. 75 КК України належним чином обґрунтованими, - призначене покарання необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, справедливим.

З урахуванням вищенаведеного, доводів апеляції прокурора, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_2 про покладання на нього обов'язку періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Вказані в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_2 доводи колегія суддів визнає такими, що не спростовують висновки суду при застосуванні щодо ОСОБА_2 ст. ст. 75, 76 КК України, у тому числі й у частині покладання на нього визначених місцевим судом обов'язків.

Доводи апеляційної скарги про допущену при розгляді заявленого потерпілим ОСОБА_4 цивільного позову в частині заявлених вимог про розмір заподіяних йому матеріальних збитків та моральної шкоди неповноту судового слідства, про невідповідність висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення про стягнення із засудженого ОСОБА_2 розміру заподіяних матеріальних збитків та моральної шкоди враховані вимоги ст. ст. 28, 49, 50 КПК України, ст. 1167 ЦПК України, у тому числі докази в підтвердження розміру завданих матеріальних збитків, те, що саме діями ОСОБА_2 така заподіяна, причинний зв'язок між шкодою та протиправними діями засудженого й доведеність його вини в їх заподіянні, а також характер та обсяг страждань заподіяних потерпілому ОСОБА_4 і, зокрема, душевних страждань, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті в зв'язку зі спричиненням йому середньої тяжкості тілесного ушкодження, й те, що ОСОБА_2 не вживав заходи спрямовані на відшкодування завданої злочином шкоди, матеріальний стан останнього, - дотримані засади законності, обґрунтованості, розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не має постійного місця роботи, є єдиним годувальником сім'ї, і покладання на нього обов'язку періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції може призвести до скрутного матеріального становища сім'ї, колегія суддів визнає голослівними, оскільки такі не підтверджені достовірними доказами.

Вирок суду в частині вирішення цивільного позову, заявленого свідком ОСОБА_5 колегія суддів вважає незаконним та необґрунтованим із таких підстав.

Так, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що під час розгляду справи місцевим судом свідком ОСОБА_5 заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_2 на користь свідка 126610 гривень матеріальної шкоди, 3000 та 500 гривень - розмір додаткових витрат та 5000 гривень - моральної шкоди, що в судовому засіданні відповідно до ст. 297 КПК України не оголошувалась позовна заява свідка (т. 3, а. с. 75-77, 103-107). У мотивувальній частині вироку суд не послався на докази в підтвердження розміру завданих свідку ОСОБА_5 матеріальних збитків, що, згідно позовної заяви, складають 126610 гривень матеріальної шкоди, 3000 та 500 гривень - розмір додаткових витрат, не вмотивував висновок у підтвердження розміру - 2000 гривень ( тяжкість завданих моральних та душевних страждань свідку ОСОБА_5 внаслідок скоєних ОСОБА_2 злочинних дій), моральної шкоди. Із протоколу судового засідання вбачається, що свідок ОСОБА_5 не допитувався судом із приводу часу, місця та інших обставин вчинення злочину, а також не вказував на те в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вирок у частині вирішення цивільного позову заявленого свідком ОСОБА_5 підлягає до скасування, з направленням його на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість висновків суду в частині доведеності вини та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 76 КК України суб'єктами контролю за поведінкою засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням є кримінально-виконавча інспекція. У даній справі суд поклав на ОСОБА_2 обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи й періодично з'являтися для реєстрації в ці органи. Таке визначення органу виконання покарань не відповідає закону, тому його слід змінити на правильне - кримінально-виконавчої інспекції.

Тому вказівка в резолютивній частині вироку суду щодо покладення на ОСОБА_2 обов'язків передбачених ст. 76 КК України підлягає уточненню відповідно до тексту Закону.

Керуючись пунктами 11, 15 розділу Х1 «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та ст. ст. 365, 366, 379 КПК України (у редакції Закону України 1960 року), апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу, які подав старший прокурор Хустської міжрайонної прокуратури, який приймав участь у розгляді справи місцевим судом залишити без задоволення, а апеляційну скаргу, яку подав засуджений ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2013 року щодо засудженого ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову заявленого свідком ОСОБА_5 скасувати, направивши його на новий судовий розгляд до того ж суду в порядку цивільного судочинства.

У порядку ст. 365 КПК України уточнити вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2013 року щодо засудженого ОСОБА_2 стосовно назви органу, контролюючого виконання покарання, а саме слова кримінально-виконавчої системи» як помилково зазначено у вироку замінити на «кримінально-виконавчої інспекції».

У решті цей вирок залишити без зміни.

Судді: