Ухвала суду № 30461009, 18.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2013 року м. Київ К/9991/63749/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Верещаги Т.В.,відповідача:Шестакова М.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р.

у справі №2а-10460/10/0870

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р., позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.12.2010 р. №0000730801/0; зобов'язано орган Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 19 383,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.07.2010 р. по 31.08.2010 р., результати якої оформлено актом від 29.11.2010 р. №675/08-01/00191230.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.1.3, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 р. №244, п.5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. (у редакції від 15.06.2005 р. №213), у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 р. на 15 715 775,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 08.12.2010 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000730801/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за вересень 2010 р. на 15 715 775,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, відповідно до якого обов'язковими умовами при отриманні права на бюджетне відшкодування суми ПДВ є надмірна сплата цього податку до Державного бюджету України, а також реальність здійснення операцій, тоді як матеріалами перевірки встановлена відсутність сплати податку на додану вартість до Державного бюджету України по ланцюгу постачання товару та не підтверджена наявність можливості у контрагентів позивача, що перебувають у негативних податкових станах (відсутні за місцезнаходженням, не звітують до податкового органу) здійснювати реальну господарську діяльність.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу та задовольняючи позовні вимоги, виходило з того, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податку на формування податкового кредиту, а відтак і бюджетне відшкодування, від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

При цьому судовими інстанціями було встановлено, що усі безпосередні контрагенти позивача зареєстровані належним чином, є платниками податку на додану вартість, відтак за наявності податкових накладних, на підставі яких відповідні суми податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів були включені позивачем до податкового кредиту, порушень останнім норм матеріального права немає.

Із такими доводами судових інстанції погоджується колегія Вищого адміністративного суду України зважаючи на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту, а відтак і права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у контрагентів товару, на яку платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету за вересень 2010 р.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу заявленої ним суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р. у справі №2а-10460/10/0870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.