Ухвала суду № 30440683, 21.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-14758/12/2670(в 3-томах) Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія», звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 03 жовтня 2012 року № 0003482250 на суму 32022,50 грн. та № 0003492250 на суму 30497,50 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року № 0003482250 на суму 32022,50 грн. та № 0003492250 на суму 30497,50 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлення від 05.09.2012р. №1798/22-50П та Наказу від 05.09.2012р. №1242 ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуцій на компанія»(код за ЄДРПОУ 37310549) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з БВП «Строитель-Плюс»(код за ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.10.2011р. по 31.03.2012р., за результатами якої складено акт від 19.09.2012р. № 291/22-50/37310549.

Даною перевіркою було встановлено, що підприємством порушено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток за I квартал 2012 року та п. 198.3, 198,6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 275 5-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за січень-березень 2012 року.

На підставі зазначеного Акту перевірки Відповідачем 03.10.2012 року винесені податкові повідомлення - рішення № 0003482250, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 32 022,50 грн.та № 0003492250, . яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 30 497,50 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, що виникли за господарськими операціями з БВП "Строитель-Плюс".

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Українська дистрибуційна компанія»та БВП "Строитель-Плюс" укладено договір від 01.04.2011 №Т257 м. Запоріжжя, згідно якого БВП «Строитель-Плюс» надалі «Виконавець», з однієї сторони та ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» надалі «Замовник» з іншої сторони уклали договір по наданню послуг супроводження та доставки товарів.

На виконання вищезазначеного договору БВП «Строитель-Плюс» надавало послуги з транспортування та супроводження вантажів. В подальшому TOB «Українська дистрибуційна компанія» відображено зазначену операцію у податковому обліку.

Господарські операції між TOB «Українська дистрибуційна компанія» та БВП «Строитель-Плюс» відбувались з січня по березень 2012 року.

Відповідно до приписів п. п. 14.1.36 пункту 14.1.статті 14 Податкового кодексу встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи вбачається, що TOB «Українська дистрибуційна компанія» є покупцем алкогольних напоїв. Купівля алкогольних напоїв здійснювалась з метою їх подальшої реалізації в оптово-роздрібній торгівельній мережі. TOB «Українська дистрибуційна компанія» в перевіряємому періоді мав відповідні ліцензії на здійснення оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Таким чином витрати на придбання послуг по супроводженню та доставці алкогольних напоїв в адресу їх покупців безпосередньо пов'язані із основним видом господарської діяльності TOB «Українська дистрибуційна компанія», яка полягає в реалізації алкогольних напоїв в адресу покупців.

Згідно з п.п. 14.1.27. п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу встановлено, що витрати -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати на доставку алкогольних напоїв, реалізація яких здійснювалася TOB «Українські дистрибуційна компанія» у перевіряємому періоді є витратами підприємства, пов'язаними з продажем алкогольних напоїв, оскільки однією із суттєвих умов продажу продукції TOB «Українська дистрибуційна компанія» є забезпечення перевезення та доставки продукції покупцям за укладеними договорами.

Обмежень стосовно включення таких витрат до склала валових не містять приписи абзацу «е» підпункту 138.10.3. пункту 138.10 статті 138 Податковогг кодексу - «витрати на придбання послуг, пов'язаних із транспортуванням продукції платнид податків також включаються до складу витрат на збут».

В Акті перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва зазначається, що витрати ні придбання послуг по супроводженню та доставці товарів включаються до складу валових витрат підприємства за умови дотримання вимог пункту 138.2 ст. 138 Податкового кодексу.

Приписами п. 138.2. статті 138 Податкового кодексу передбачено, що витрати, яс враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення : зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу, таким чином вказана норма Податкового кодексу встановлює обмеження на віднесення до складу валових витрат сум, не підтверджених розрахунковими, платіжними та іншими документами, передбаченими правилами податкового обліку. В той же час, на ст. 8-9 Акту перевірки зазначено перелік актів виконаних робіт , платіжних доручень, що були надані під час проведення перевірки, а отже витрати на придбання»

БВП «Строитель-Плюс» послуг по супроводженню й доставці вантажів підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами.

Також суми витрат на придбання послуг по супроводженню й доставці вантажів підтверджені й податковими накладними, які на підставі приписів п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу є податковим документом.

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено, що дату отримання TOB «Українська дистрибуційна компанія» результатів послуг від БВП «Строитель-Плюс» підтверджено первинними документами, а саме Актами виконаних робіт, вказаними в Акті перевірки, оформленими у повній відповідності до вимог законодавства на підставі реально вчинених господарських операцій, обгрунтування чому наведено нижче за текстом позовної заяви.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що зміст та висновки Акту перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва, щодо порушення TOB «Українська дистрибуційна компанія» приписів п. 14.1.228 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 та п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу, в результаті чого податковим органом донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 25 618 грн., на яку нараховано штрафну санкцію в розмірі 6 404, 50 грн., є такими, що не базуються на приписах податкового законодавства, необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Святошинському районі м. Києва при перевірці повноти визначення податкового кредиту задекларованого TOB «Українська дистрибуційна компанія» за результатами взаємовідносин з БВП «Строитель-Плюс» за період з 01.01.12 року по 31.03.12 року, встановлено його завищення в сумі 24 398 грн., на яку нараховано штрафну санкцію в розмірі 6 099, 50 грн. TOB «Українська дистрибуційна компанія».

Згідно приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України). На виконання зазначеної норми податкового кодексу БВП «Строитель-Плюс» було виписано та надано ряд податкових накладних, які в подальшому були надані TOB «Українська дистрибуційна компанія» податковому органу при проведені перевірки.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 Податкового кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось відповідачем, що TOB «Українська дистрибуційна компанія» до перевірки надано всі первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентом БВП «Строитель-Плюс», в тому числі податкові накладні.

Так, на момент виписки податкових накладних БВП «Строитель-Плюс» було платником податку на додану вартість, та знаходилось за своєю юридичною адресою, про що також свідчать дані викладені в Акті перевірки.

Згідно п. 201.7 Податкового кодексу, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 Податкового кодексу (п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу).

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу цієї при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені кодексом

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, вів імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають ні стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати тазе обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одинии виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чж електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (далі - Правила перевезення) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.11.1 Правил перевезення основним документом на перевезення вантажів є товарно - транспортна накладна.

Ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, шо експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Виходячи з вищевикладеного договір №Т257 від 01.04.2011 року укладений між TOB «Українська дистрибуційна компанія» та БВП «Строитель-плюс» відповідає вимогам, які встановлені приписами чинним законодавством України.

У відповідності із приписами Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 TOB «Українська дистрибуційна компанія» згідно з затвердженої наказом Міністерства транспорту, Міністерства статистики України від 29.12.2995р. за №488/346 формою №1-ТН, до кожної поставки товару було видано товарно-транспортні накладні, що підтверджує реальність наданих БВП «Строитель-Плюс» послуг з перевезення вантажів.

З огляду на вищевикладене, TOB «Українська дистрибуційна компанія» підтвердило факт обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення належними первинними документами, а саме до перевірки надано належним чином оформлені товарно-транспортні накладні, що відображено в Акті перевірки.

Враховуючи вищезазначене, TOB «Українська дистрибуційна компанія» задекларувало податковий кредит сформований по господарським взаємовідносинам з БВП «Строитель-Плюс» керуючись п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу, згідно якої датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, шо відбулася раніше, а саме : дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товару/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, TOB «Українська дистрибуційна компанія» на законних підставах задекларувало податковий кредит за подією, що сталася раніше - відвантаження продукції , що підтверджено податковою накладною.

А отже, доводи ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС, щодо порушення TOB «Українська дистрибуційна компанія» приписів п.198.3, п.198.6 ст. 198 п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 24 398 грн., на яку нараховано штраф:-: фінансові санкції на суму 6 099, 50 грн. є безпідставними та необгрунтованими.

Судом першої інстанції встановлено, та з Акту перевірки вбачається, що доводи та висновки відповідач ґрунтуються виключно на акті ДПІ у м. Сімферополі вії 11.04.2012р. за №37/22/31263808 «Про неможливість проведення зустрічної звірки БВП «Строитель-плюс» з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагента покупцями та постачальниками, з метою встановлення факту реальності проведе: взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово господарської діяльності за період з 01.01.2009 31.03.2012рр., відповідно до якого БВП «Строитель-плюс» за рахунок ряду підприєм«. формувало податковий кредит, в межах договорів укладених з контрагентами операцій поста товару та послуг, що реально не відбувалось.

В той же час, зазначаємо, що БВП «Строитель - Плюс» надавало TOB «Українські дистрибуційна компанія» саме послуги з перевезення та супроводження вантажу які, я? зазначалось раніше БВП «Строитель - Плюс» мав право надавати на законних підставах та | порядку визначеним чинним законодавством.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом вс встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як вбачається з Акту перевірки, податковим органом не доведено умисел щодо вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави, відсутнє посилання на обвинувальний вирок в кримінальній справі, а отже факт укладення нікчемних правочинів та факт виникнення умислу щодо укладення такого нікчемного правочину не доведено, і тому посилання податкового органу на кримінальну справу не несе жодних правових наслідків як для TOB «Українська дистрибуційна компанія» так і для його контрагентів.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, що виникли за господарськими операціями з БВП "Строитель-Плюс".

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 26 березня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

Є.О. СорочкоГоловуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.