Ухвала суду № 30436191, 01.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2013 року м. Київ К-35882/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 р.

у справі №2а-4612/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія «Валор»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційна компанія «Валор» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.11.2009 р. №0003932302/0, від 22.01.2010 р. №0003932302/1, від 24.03.2010 р. №0003932302/2, від 17.03.2010 р. №0000742302/1, від 16.04.2010 р. №0000742302/2.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., про що складено акт від 06.11.2009 р. №7225/23-506/21196289, яким встановлено порушення п.2 ст.12 Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та походження податкових ухилень від 11.03.1994 р. та порушення п.п.13-1-в, п.13 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме - позивачем не нараховано податок на здійснення виплати доходу нерезиденту у розмірі 10% від загальної суми надходжень, у зв'язку з чим сума заниженого податку складає 20 460,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2009 р. №0003932302/0, яким визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 61 380,00 грн., з яких 20 460,00 грн. за основним платежем та 40 920,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного узгодження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.01.2010 р. №0003932302/1; від 24.03.2010 р. №0003932302/2, якими визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 61 380,00 грн., з яких 20 460,00 грн. за основним платежем та 40 920,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;. від 17.03.2010 р. №0000742302/1 та від 16.04.2010 р. №0000742302/2 якими визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 30 690,00 грн., з яких 10 230,00 грн. за основним платежем та 20 460,00 грн. за основними (фінансовими) санкціями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між АТ «Валор», правонаступником якого є позивач, було укладено договір з GTS Energis Sp.z o.o. (Польща) про надання послуг, відповідно до п.п.1.1 якого, останній зобов'язувався надати позивачу послуги по передачі даних за допомогою MPLS&SDH, IP- транзит, розміщення, прямі послуги через Інтернет, DSL та інші послуги з доступу, послуги Інтернет та інші послуги такого роду, які сторони можуть узгодити в письмовій формі у той чи інший час. Загальна сума отриманих послуг становила 31 910,38 євро.

Відповідно до п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), роялті це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Згідно з п.п. 13.2 ст.13 Закону №334, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

У той же час, відповідно до п.13.1 ст.13 Закону №334, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, крім іншого, інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Тобто, доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості послуг, наданих резиденту від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення не оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею, оскільки не підпадають під визначення доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за своїм змістом отримані позивачем від нерезидента послуги свідчать про помилковість висновків відповідача щодо визначення їх оплати в якості роялті, оскільки фактично позивачу надані послуги з передачі даних за допомогою різних механізмів MPLS (мультіпротокольна комутація по меткам) і технології SDH (технологія транспортних телекомунікаційних мереж), єтернет (пакетна технологія комп'ютерних мереж, переважно локальних) без користування авторськими правами (у тому числі комп'ютерними програмами).

Підтвердженням такого висновку судів є те, що необхідне обладнання і програмне забезпечення для отримання послуг по передачі даних є у власності позивача, що встановлено судами. Крім того, надані позивачу фірмою-нерезидентом послуги по передачі даних по суті є послугами міжнародного зв'язку, оскільки відповідно до ст.1012 Статуту Міжнародного союзу електрозв'язку, ратифікованого Законом України №116/94-ВР від 15.07.1994 р., електрозв'язок це будь-яка передача, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуків чи будь-яких повідомлень по проводовій, радіо, оптичній чи інших електромагнітних систем.

З огляду на викладене, безпідставним є твердження відповідача про те, що позивачем не нараховано податок на здійснення виплати доходу нерезиденту у розмірі 10% від загальної суми надходжень, у зв'язку з чим занижено суму податку на 20 460,00 грн.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 р. у справі №2а-4612/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.