Ухвала суду № 30436188, 01.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2013 року м. Київ К-39996/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 р.

у справі №2а-42173/09/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господар Харків»

про стягнення суми, отриманої за нікчемною угодою,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м.Харкова (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господар Харків» (далі - відповідач) про стягнення суми, отриманої за нікчемною угодою.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2005 р. по 30.09.2008 р., про що складено акт від 19.02.2009 р. №776/1800/32867055, яким встановлено порушення вимог ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Євробуд+»; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3,4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334). Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток за період, що перевірявся, не є дійсними; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168). Дані наведені у деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за період, що перевірявся є недійсними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок позивача про нікчемність правочину, укладеного між відповідачем та ТОВ «Євробуд+» на підставі рахунку-фактури від 03.07.2009 р. №СФ-0003232, у розумінні ч.1 ст.215 ЦК України, є безпідставним та необґрунтованим, через що відсутні підстави для стягнення з позивача сум отриманої за нікчемною угодою.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем та ТОВ «Євробуд+» було укладено усний договір купівлі-продажу кріплень для теплоізоляції зі сталевим цвяхом, на підставі рахунку-фактури від 03.07.2009 р. №СФ-0003232.

Платіжним дорученням від 04.07.2008 р. №109 відповідачем перераховані кошти у сумі 34510,08 грн. та отримано товар.

Як вбачається з акту перевірки, угоди, які виконувалися протягом перевіряємого періоду ТОВ «Євробуд+» з постачальниками останнього товарів і послуг не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт виконання умов договору купівлі-продажу відповідачем та ТОВ «Євробуд+» підтверджується видатковою накладною від 14.07.2008 р. №ТРН-10850, довіреністю від 14.07.2008 р. ЯПВ №155015 на отримання товару ОСОБА_4, платіжними дорученнями про перерахування коштів.

По факту оплати було виписано податкову накладну від 04.07.2008 р. №НН-0001618 на суму 34511,60 грн. Сума ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду - липень 2008 р. складає 5000,00грн. та перерахована до бюджету згідно платіжного доручення від 20.08.2008 р. №16.

Крім того, поставка товару відповідачем була включена до валового доходу звітного періоду, декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2008 р. у сумі 28759,67 грн., який нараховано та сплачено у повному обсязі.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

У свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не позбавлені права на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Згідно з ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

В оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п.1 ст.208 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваного господарського зобов'язання на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 р. у справі №2а-42173/09/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.