Ухвала суду № 30436167, 04.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2013 року м. Київ К-39494/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у святошинському районі м.Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р.

у справі №2а-1439/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн»

та Приватного підприємства «ТТ Сервіс»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкове інспекція у Святошинському районі м.Києва (далі -позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн» та Приватного підприємства «ТТ Сервіс»(далі -відповідачі) про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.08.2010 р. позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача -ТОВ «ВПФ Метапродакшн»на користь ПП «ТТ Сервіс»вартість наданих послуг у розмірі 9221,60 грн. та стягнуто з останнього у дохід держави вартість наданих послуг у розмірі 9221,60 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р. рішення суду першої інстанцій скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслали.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Між ТОВ «ВПФ Метапродакшн»(Виконавець) та ПП «ТТ Сервіс»(замовник) 15.04.2008 р. було укладено договір шляхом обміну первинними документами про доставку і надання послуг по встановленню локальної мережі та інформаційного забезпечення. За умовами договору виконавець мав надавати послуги по встановленню локальної мережі та інформаційного забезпечення загальною вартістю 9221,60 грн., у т.ч. ПДВ, а замовник прийняти та оплатити їх. Виконання послуг за вказаним договором повністю підтверджується первинними документами, а господарські операції відображені у бухгалтерському та податковому обліку.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «ВПФ Метапродакшн»з питань правових відносин з ПП «ТТ Сервіс»за період з 01.07.2008 р. по 31.07.2008 р., за результатами якої був складений акт від 06.07.2009 р. №141/23-20/35081942.

Перевіркою встановлено порушення п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 3517,00 грн. за липень 2008 р.

З висновків податкового органу вбачається, що протягом липня 2008 р. ПП «ТТ Сервіс»перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Метапродакшн»грошові кошти в сумі 21100,00 грн. згідно платіжного доручення від 06.06.2008 р. №912, оплата 09.07.2008 р. на суму 21100,00 грн. (ПДВ -3517,00 грн.).

Звертаючись з позовною заявою до суду, податковий орган зазначив, що договір укладений 06.08.2008 р. є недійсним в силу закону, оскільки зазначений правочин не відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, відсутнє вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідності внутрішній волі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Проте, згідно з ч.1 ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що вказаний договір було укладено в усній формі, в зв'язку з чим відмовлено в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що з урахуванням презумпції правомірності правочину, що діє в цивільному законодавстві України та положень ст.218 ЦК України, договір укладений між ТОВ «ВПФ Метапродакшн»та ПП «ТТ Сервіс»не може бути визнано недійсним з підстав недодержання сторонами письмової форми правочину.

При цьому, судом апеляційної інстанції, правомірно не взято до уваги посилання податкового органу на постанову Святошинського районного суду м.Києва від 03.09.2008 р., якою визнано недійсним Свідоцтво та Статут ТОВ «ВПФ Метапродакшн»від 03.05.2007 р. з дати їх державної реєстрації, як на підставу нікчемності вказаного правочину, оскільки визнання недійсним свідоцтва та статуту не впливає на чинність укладених та виконаних договорів такого суб'єкта господарювання.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, для стягнення яких необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У той же час, податковим органом не було доведено наявність у відповідачів умислу на укладення правочину, у зв'язку з чим вимога про стягнення коштів не підлягає задоволенню.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що оскільки санкції, передбачені ст.208 ГК України є адміністративно-господарськими, відтак можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого ст.250 ГК України, а саме -протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Між тим, про господарське зобов'язання, визнання недійсним якого вимагав контролюючий орган, останньому стало відомо 27.06.2008 р., у той час як позовні вимоги заявлено лише 09.02.2009 р., тобто зі спливом законодавчо встановлених строків.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 року у справі №2а-1439/09/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.