Ухвала суду № 30436150, 14.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 року м. Київ К-36682/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.07.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2010

у справі № 2а-755/09/10/0170

за позовомКримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі»доДержавної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Кримпроскасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі»(далі по тексту -позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим (далі по тексту - відповідач, ДПІ в м. Керчі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2008 №0001941502/3 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 56653,20 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.07.2009, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2010, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2008 ДПІ в м. Керчі проведено невиїзну документальну перевірку відповідача з питання своєчасності сплати узгоджених сум податкового зобов'язання по податку на додану вартість за період з грудня 2005 року по квітень 2008 року, за результатами якої складено акт перевірки №1290/15-2/19195199 від 01.08.2008.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем абз. 1 пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», що виразилось у порушенні граничних строків сплати податкових зобов'язань, зокрема: по податковій декларації за березень 2008 року в сумі 165763,00 грн. по строку сплати 30.04.2008 зазначена сума сплачена 10.07.2008, кількість днів затримки складає 71 день; по податковій декларації за березень 2008 року у сумі 117503,00 по строку 30.05.2008 зазначена сума сплачена 10.07.2008; кількість днів затримки складає 41 день.

На підставі даного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.08.2008 №0001941502/0 про застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 283266,00 грн. у розмірі 20 відсотків в сумі 56653,20 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

За результатами розгляду апеляційної скарги позивача ДПІ в м. Керчі, ДПА АР Крим та ДПА України прийняті рішення №11693/10/25-0 від 09.09.2008, №2891/10/25-021 від 11.11.2008 та №12400/6/25-0215 від 16.12.2008 про залишення скарги без задоволення, а податкового повідомлення-рішення №0001941502/0 від 13.08.2008 -без змін.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, є Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами».

Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Пункт 17.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюються до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Статтею 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» обов'язок погашати податковий борг також покладено на платника податків.

Підпунктом 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»обумовлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

Активи платника податків можуть бути примусово стягненні в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань боргу (пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 даного Закону).

Вказане підтверджується і вимогами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України № 276 від 18.07.2005 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 за №843/11123, п. 11.3 якої передбачено, що на суми податкового боргу підрозділом забезпечення податкових зобов'язань органами державної податкової служби формуються податкові вимоги за формою та в порядку, затвердженими наказом ДПА України від 03.07.2001 №266 «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.07.2001 за №595/5786 (із змінами). Податкові вимоги формуються засобами програмного забезпечення на підставі облікових даних карток особових рахунків платників податків та реєструються у реєстрі виданих податкових вимог за кожним боржником окремо.

Зокрема, п. 11.4 даної Інструкції визначає, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Згідно вимог законодавства операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим та жодною нормою законодавства не передбачено.

Суди попередніх інстанцій правомірно не погоджуються із доводами відповідача про те, що позивач є постійним боржником по платежах до бюджету, у зв'язку з чим в силу ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»на активи позивача була розповсюджена податкова застава, що надавало право ДПІ як органу стягнення, здійснювати дії з погашення податкового боргу.

При цьому, відповідно до пп. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», платник податків, активи якого перебувають податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у пп. «б»пп. 8.6.1 цього пункту (а саме -використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи не майнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимог та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів).

До вказаних операцій сплата поточних податкових зобов'язань не відноситься, а отже, позивач у період дії податкової застави мав повне право самостійно розпоряджатись своїми грошовими коштами та визначати призначення платежів.

До того ж згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Вказана норма наділяє органи стягнення правом на підставі відповідного рішення вилучати (стягувати) з платника податків, активи якого перебувають у податковій заставі, грошові кошти, які йому належать (знаходяться у касі або на банківському рахунку), але не наділяє їх правом змінювати призначення платежів щодо коштів, які вже були перераховані платником до бюджету і після їх прийняття банком вже не вважаються коштами платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з урахуванням уточнення позовних вимог позивачем вказане податкове повідомлення-рішення від 19.12.2008 №0001941502/3 оскаржується лише в частині застосування штрафних санкцій в сумі 23500,60 грн., що застосовані відповідачем за несвоєчасну, на думку відповідача, сплату узгодженого податкового зобов'язання в сумі 117503,00 грн. по податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2008 року з затримкою на 41 календарний день.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до ДПІ в м. Керчі 19.05.2008 було надано податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2008 року, в якій позивачем самостійно визначено суму податку, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, в сумі 117503,00 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивачем було подано до установ банку декілька платіжних доручень на сплату податку на додану вартість із наступним визначенням призначення платежу по сплаті поточних зобов'язань: №449 від 19.05.2008 на суму 20000,00 грн., в якому зазначено призначення платежу «відрахування ПДВ за квітень 2008 року»; №524 від 27.06.2008 на суму 216800,00 грн., в якому зазначено призначення платежу «відрахування ПДВ за квітень, травень 2008 року».

Згідно з особовим рахунком позивача за 2008 рік зазначені суми по вказаним платіжним дорученням дійсно були зараховані до Державного бюджету України, що не оспорюється відповідачем.

Крім того, згідно платіжного доручення №2 від 10.01.2008 позивач перерахував до Державного бюджету України заборгованість по податку на додану вартість без зазначення податкового (звітного) періоду, на погашення суми узгоджених податкових зобов'язань якого були спрямовані грошові кошти.

Враховуючи, що сума узгоджених податкових зобов'язань по податковій декларації позивача з податку на додану вартість за квітень 2008 року складає 117503,00 грн., суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, що частина зазначеної суми -20000,00 грн. -була погашена позивачем платіжним дорученням №449 від 19.05.2008, а для погашення залишку суми - 97503,00 грн. -грошових коштів по платіжному дорученню №524 від 27.06.2008 (перераховано 216800,00 грн.) було достатньо для повної сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2008 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що перерахованими позивачем вищезазначеними платіжними дорученнями №449 від 19.05.2008 та 524 від 27.06.2008 грошовими коштами були повністю погашені узгоджені податкові зобов'язання по податковій декларації позивача з податку на додану вартість за квітень 2008 року.

Перевіривши доводи відповідача про те, що затримка сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2008 року складає 41, а не 27 днів, оскільки позивач сплачував податковий борг частково і погасив його у повному обсязі тільки 10.07.2008, тоді як строк сплати був 30.05.2008, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»встановлені базові податкові (звітні) періоди. Згідно п. «а»пп. 4.1.4 п. 4.1 даної статті податкові декларації за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), подаються протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до абз. 1 пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим періодом є один календарний місяць.

Як свідчать матеріали справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, сума узгоджених податкових зобов'язань по податковій декларації позивача з податку на додану вартість за квітень 2008 року складає 117503,00 грн., граничний строк сплати -30.05.2008.

Погашення податкового боргу 10.07.2008, про що зазначає відповідач, не підтверджується жодними доказами.

Отже, затримка платежу складає 27 днів (з 31.05.2008 по 26.06.2008), а не 41, як зазначено в акті перевірки.

Таким чином, оскільки порушення граничного строку сплати залишку узгоджених зобов'язань в розмірі 97503,00 грн. складає менше 30 календарних днів, то податковий орган повинен був відповідно до вимог пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 застосувати до позивача штрафні санкції у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу, однак згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовані штрафні санкцій у сумі 20 відсотків всієї суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість по податковій декларації за квітень 2008 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що неправильне застосування відповідачем штрафних санкцій є підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 23500,60 грн.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.07.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова