Ухвала суду № 30436143, 01.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2013 року м. Київ К-38445/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду 12.05.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р.

у справі №2а-47786/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Полтава»

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Полтава» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Полтаві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.07.2009 р. №0000382302/0, від 09.09.2009 р. №0000382302/1, від 09.07.2009 р. №0000372302/0, від 09.09.2009 р. №0000372302/1.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 30.06.2009 р. №1351/23-6/25169349, яким встановлено порушення вимог п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме - віднесення до складу валових витрат вартість отриманих послуг оренди по нікчемному договору, у результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 55387,00 гр. та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі 44148,49 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.07.2009 р. №0000382302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 66229,50 грн., з яких 44153,00 грн. за основним платежем та 22076,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000372302/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 79470,20 грн., з яких 55387,00 грн. за основним платежем та 24083,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У результаті адміністративного узгодження податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.09.2009 р. №0000382302/1 та №0000372302/1, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та АТ «Гермес» було укладено договір оренди нежитлового приміщення б/н від 21.02.2002 р., відповідно до умов якого, останній передав позивачу у тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 1019 кв. м., що розташоване за адресою вул.Половка, 72, м.Полтава, для розміщення офісних та складських приміщень.

Відповідно до п.4.1 договору щомісячна договірна орендна плата є незмінною, крім змін, які проводяться з урахування індексу інфляції у відповідності з п.4.2 цього договору і складає за все приміщення, що є предметом договору, з розрахунку 5,00 грн. за один метр квадратний з урахування ПДВ - 5095,00 грн. на момент укладення договору.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що зміна орендної плати здійснюється у тому разі, якщо індекс інфляції за один рік, наростаючим підсумком з місяця укладення договору, складає більше, ніж 130%. У такому випадку, у місячний строк з моменту офіційного опублікування у газеті «Урядовий кур'єр» річного індексу інфляції, орендодавець (АТ «Гермес») здійснює перерахунок орендної плати та надає його орендарю (ТОВ «Укропромінвест-Полтава»), з додаванням розрахунку і підтвердженням індексу інфляції.

Пунктом 7.1 договору визначений термін дії договору строком на 10 років з 21.02.2002 р. по 20.02.2012 р.

01.09.2005 р. було укладено Доповнення до договору оренди нежитлового приміщення, якими пункт 4.1 викладено в новій редакції: щомісячна договірна орендна плата з 01.09.2005 р. складає 10,00 грн. за один метр квадратний, загальна орендна плата складає 10190,00 грн. за місяць з урахування ПДВ; пункт 4.2 викладено у новій редакції: заміна орендної плати здійснюється у разі зміни вартості оренди аналогічних та розташованих поруч приміщень, за домовленістю сторін. Вказане доповнення є невід'ємною частиною договору.

01.11.2007 р. Доповненнями до договору було змінено п.4.1 договору та викладено у новій редакції: щомісячна договірна орендна плата з 01.01.2008 р. складає 15,00 грн. за один метр квадратний, загальна орендна плата складає 15285,00 грн. за місяць з урахуванням ПДВ. Вказане доповнення є невід'ємною частиною договору.

Позивачем здійснювалася оплата послуг оренди та комунальних послуг щомісяця, а також вказані послуги віднесено до складу валових витрат згідно договору від 21.02.2002 р., що не заперечувалося податковим органом ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій.

На кожну суму орендної плати (щомісячно), перераховану позивачем орендодавцю, було одержано податкові накладні, на підставі яких в подальшому відбулося відображення права на податковий кредит у деклараціях з ПДВ.

При цьому, в акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про нікчемність зазначеного договору на підставі ст.220 Цивільного кодексу України, оскільки термін дії договору оренди становить більше трьох років, а зміни внесені Доповненнями до договору відповідно до ст.793 Цивільного кодексу України, не були нотаріально посвідчені.

Задовольняючи позовні вимоги суди, попередніх інстанцій виходили з того, що договір оренди від 21.02.2002 р. був укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України, а отже правила щодо форми укладення такого договору передбачаються Цивільним кодексом УРСР, відповідно до якого не визначено обов'язку його нотаріального посвідчення.

З такими висновками погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Відповідно до ст.209 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, даний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Враховуючи те, що договір оренди від 21.02.2002 р. був укладений до набрання чинності ЦК України, щодо форми укладення такого договору застосовуються правила визначені Цивільним кодексом УРСР (далі - ЦК УРСР), який діяв на час його укладення.

За змістом ст.ст. 4, 151 ЦК УРСР цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством України, зокрема з передбачених законодавством угод, а також із угод, які йому не суперечать.

Отже, договір оренди має відповідати вимогам законодавства, які існували на час його укладення.

Відповідно до ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, укладені сторонами в письмовій формі Доповнення до договору повністю відповідають вимогам вказаної статті, оскільки вони укладені в тій же формі, що і сам договір.

Крім того, господарським судом Полтавської області 30.03.2010 р. було ухвалене рішення про визнання дійсним договору оренди нежитлового приміщення від 21.02.2002 р., доповнення до договору від 01.09.2005 р. та від 21.11.2007 р. Судом встановлено, що зазначений договір оренди та доповнення до нього не підлягають нотаріальному посвідченню і за вимогами ст.654 ЦК України повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Отже, враховуючи приписи п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач правомірно сформував податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 44148,49 грн. за період з жовтня 2007 р. по березень 2009 р. на підставі податкових накладних виданих ВАТ «Гермес», а також у відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відніс до складу валових витрат витрати по орендній платі у розмірі 55387,00 грн.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності та незаконності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, як за основним платежем так і за штрафними (фінансовими) санкціями є цілком обґрунтованими.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р. у справі №2а-47786/09/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.