Ухвала суду № 30436128, 25.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2013 року м. Київ К-39340/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 р.

у справі №2-а-8202/09/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Савтек»

до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Савтек»(далі -позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області (далі -відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми «В1»від 05.06.2009 р. №0000442300/0, №0000452300/0, №0000472300/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень-вересень 2008 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося в період з 01.01.2008 р. по 30.09.2008р., про що складено акт від 22.05.2009 р. №88/48/23-025196665, яким встановлено порушення п.п.7.7.3 та п.п.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.12.3 п.5.12 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.06.2009 р. №0000442300/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 78589,00 грн., №0000452300/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 134512,00 грн. та №0000172300/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 9664,00 грн.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач виходив з того, що позивачем безпідставно, в порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон №168/97) змінено напрямок відшкодування сум податку на додану вартість, а саме: позивач змінив відшкодування в рахунок зменшення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів на відшкодування суми на рахунок у банку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Позивачем було подано до податкового органу 11.06.2008 р. податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2008 р., разом із заявою про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунком суми бюджетного відшкодування, в яких заявлено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів у розмірі 223644,00грн.

Документальною невиїзною (камеральною) перевіркою податкової декларації з податку на додану вартість позивача за травень 2008 р. позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування у повному обсязі у розмірі 223644,00 грн., у зв'язку з наявним позитивним значенням різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду за квітень 2008 р., що було відображено у акті від 03.07.2008 р. №0048/1500/25196665.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.07.2008 р. №0005611500/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування 223644,00 грн.

На підставі прийнятого податкового повідомлення-рішення позивачем 31.07.2008 р. подано уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за березень - червень 2008 р., у яких заявлено про відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку в сумі 224664,00 грн.

Відповідно до п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону №168/97, платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (п.п.7.7.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97).

Внаслідок проведення документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість позивача, відповідачем встановлено, що у рядку 18.1 декларації з податку на додану вартість за квітень 2008 року міститься позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду, у зв'язку із чим позивачу було відмовлено у наданні бюджетного відшкодування на підставі п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168/97 за наслідками подання податкової декларації за травень 2008 року.

Врахувавши виявлені порушення, позивач 30.07.2008 р. подав уточнення до податкових декларацій з податку на додану вартість, згідно яких, у відповідності до вимог п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168/97 визначив до відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 224664,00 грн. на рахунок платника у банку.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необгрунтованості доводів відповідача про те, що поданням уточнюючих розрахунків позивач порушив вимоги п.п.4.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, оскільки згідно положень вказаного пункту закріплено право платника податку, у разі самостійно виявленої помилки, що міститься у раніше поданій ним податковій декларації, подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, встановлених статтею 15 Закону України «Про зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Одним уточнюючим розрахунком може бути виправлено помилки лише однієї раніше поданої декларації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав уточнюючі розрахунки, якими були виправлені помилки відповідно в одній раніше поданій податковій декларації.

Що стосується права позивача на зміну напрямку відшкодування податку на додану вартість, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав достатньо підстав для відшкодування ПДВ, який ним було сплачено під час здійснення своєї господарської діяльності, так само як і на компенсацію за затримку його виплати та, навіть, якщо окрема вимога щодо відшкодування ПДВ могла бути предметом перевірки та оскарження державними органами, відповідні норми Закону №168/97 не вимагають попереднього судового розгляду цієї вимоги з метою підтвердження права платника на відшкодування.

Отже, право на відшкодування податку на додану вартість є правом платника податку на майно, а відповідно, як власник, він самостійно вирішує питання щодо способу реалізації свого права.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 року у справі №2-а-8202/09/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.