Постанова № 30436007, 04.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2013 р. м. Київ К-32096/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.07.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р.

у справі №2а-4410/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гута-Скло»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гута-Скло» (далі -позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.08.2009 р. №0014851530.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.07.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.08.2009 р. №0013851530/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками контролюючого органу було проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) земельного податку позивача, подану за 2009 рік, про що складено акт від 30.07.2009 р. №747/15-30/30520292.

Вказаною перевіркою встановлено, що розмір зобов'язання з земельного податку, зазначений платником у розрахунку земельного податку за 2009 рік від 15.01.2009 р. №376 є меншим ніж визначено за результатами перевірки, що призвело до заниження податкового зобов'язання на 200 366,04 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.08.2009 р. №0013851530/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 210 384,28 грн., у тому числі 200 365,98 грн. -основний платіж та 10 018,30 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковий орган безпідставно керувався рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», оскільки при визначенні ставки земельного податку застосуванню підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до даних Державного земельного кадастру позивач є землекористувачем у Голосіївському районі м.Києва земельних ділянок по просп. Червонозоряний, 119, площею 14001,24 кв. м.

Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок була проведена згідно витягів з земельного кадастру і становить: №Ю-18747/2008 (кадастровий №79:077:001) -34455902,03 грн.; №Ю-18749/2008 (кадастровий №79:077:071) -329857,39 грн.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, встановлені Законом України «Про плату за землю».

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 7 цього ж Закону визначено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Цією ж статтею встановлено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.

Частина 1 ст. 92 Земельного кодексу України визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, тоді як право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст.93 цього ж Кодексу).

Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками у м. Києві»встановлено, що з 01.04.2009 р., плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Позивач звертаючись до суду із даним позовом, зазначив про відсутність у Київської міської ради повноважень встановлювати або змінювати ставки земельного податку.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до п.п. 34, 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішувати питання регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування земельними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Крім того, ст. 144 Конституції України також визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Наведені положення кореспондують із приписами ст. 7 Закону України «Про плату за землю», якими також визначено компетенцію місцевих рад, що дає підстави для висновку, що плата за користування земельною ділянкою на території міста Києва повинна вноситись з урахуванням Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 944/944.

Таким чином, зважаючи на відсутність у позивача документів, що підтверджують належним чином оформлене право власності, право постійного користування або оренди земельної ділянки, податковим органом було правомірно визначено позивачу розмір податкового зобов'язання з плати за землю у розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріально та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.07.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 р. у справі №2а-4410/10/2670 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.