Ухвала суду № 30435984, 11.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2013 р. м. Київ К-30678/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Містерія-ДК»

на постанову Київського апеляційного адміністратвиного суду від 01.09.2010 р.

у справі №2а-4316/09/0270

за позовом Приватного підприємства «Містерія -ДК»

до Державної податкової інспекції у м.Вінниці

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Містерія -ДК»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Вінниці (далі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.11.2009 р. позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.10.2008 р. №0001332330/0, №0001342330/0.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.03.2008 р. по 01.06.2008 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2008 р. по 01.05.2008р., за результатами якої складено акт від 21.10.2008 р. №2532/2330/33762412, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.7.2, п.п.7.7.3, п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»- занижено заявлену суму бюджетного відшкодування за березень 2008 р. на 745651,00грн.; п.4.1 ст.4, п.п.7.7.1 п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»- завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 132984,00грн., в т.ч. за квітень 2008 р. на 30664,00грн., за травень 2008 р. на 102302,00грн.

Крім того, відповідачем встановлено порушення п.3.4 п.3 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість»затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166 -в додатку 2 «Довідка щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого в звітному податковому періоді та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»недостовірно визначено наступні показники: завищено залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 24 податкової декларації звітного податкового періоду) на 1928971,00грн.; занижено частину залишку від'ємного значення, фактично сплачену отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальниками таких товарів (послуг) на 847014,00грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2008 р. №0001342330/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 132984,00грн. та податкове повідомлення-рішення від 21.10.2008 р. №0001332330/0, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 745651,00грн.

Підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем наведених законодавчів приписів, стало те, що позивачем при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки вживаних автотранспортних засобів використано вартість поставки автотранспортних засобів, встановлену на основі усної домовленості з покупцем, не врахувавши при цьому змін до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», який доповнено абзацом наступного змісту: «У разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операцій поставки таких товарів (робіт, послуг) визначається за звичайними цінами».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, правомірно застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого митного збору, брокерських послуг та витрат на транспортування, а отже, податковим органом достовірно встановлено вчинені позивачем порушення Закону України «Про податок на додану вартість», що виявилися у завищенні заявленої суми бюджетного відшкодування на суму 132984,00грн.

Колегія суддів не може погодитись з даним твердженням суду апеляційної інстанції та вважає його без підставним з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі -Закон), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

За змістом положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

У той же час, згідно п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації.

У справі що розглядається, об'єктом оподаткування спірних податкових зобов'язань були операції з поставки товарів на території України, відтак база оподаткування таких операцій повинна визначатися за правилами п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказана правова норма не прив'язує визначення бази оподаткування податком на додану вартість до митної вартості товарів. Митна вартість товарів може бути застосована виключно для визначення бази оподаткування при імпорті товарів відповідно до п.4.3 ст.4 вказаного Закону, тобто до спірних операцій з поставки товарів на території України вона не застосовується.

Зважаючи на викладене, судова колегія суду касаційної інстанції, погоджується із висновками суду першої інстанцій, що посилання відповідача на порушення позивачем п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює правила оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованого товару, правильність якого податковим органом не оспорювалась.

Крім того, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до ст.259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

В свою чергу, автотранспортні засоби, в зв'язку з реалізацією яких виникло бюджетне відшкодування, не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до ст.43 Митного кодексу України закінчився до продажу таких автотранспортних засобів, що підтверджується актом перевірки і поясненнями представників сторін, а тому митну вартість до них не можна застосовувати.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав такими, що не ґрунтуються на вказаних правових нормах, доводи податкової інспекції щодо необхідності зменшення та збільшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Містерія - ДК»задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2010 р. у справі 2а-4316/09/0270 скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.11.2010 р. у справі №2а-4316/09/0270 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.