Ухвала суду № 30435931, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2013 р. м. Київ К-3522/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року

у справі №2-а-11932/09/0570

за позовом Комунального лікувально-профілактичного закладу «Міський психіатричний диспансер міста Костянтинівка»

до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Комунальний лікувально-профілактичний заклад «Міський психіатричний диспансер міста Костянтинівка» (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001651543 від 11 червня 2007 року, № 0000131543 від 16 січня 2008 року (в редакції ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2009 року про роз'єднання позовних вимог).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Костянтинівської ОДПІ Донецької області № 0001651543 від 11 червня 2007 року, № 0000131543 від 16 січня 2008 року.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Костянтинівська ОДПІ Донецької області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Згідно положень пунктів 1.1 статті 1, 2.1 статті 2 статуту КЛПЗ «Міський психіатричний диспансер міста Костянтинівка», диспансер є закладом охорони здоров'я, який відноситься до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходиться в управлінні Донецької обласної ради. Головною метою діяльності диспансеру є надання спеціалізованої профілактичної і лікувальної допомоги населенню міста Костянтинівки.

Костянтинівською ОДПІ Донецької області були проведені невиїзні документальні перевірки своєчасності подання розрахунку збору за спеціальне використання водних ресурсів за 1 квартал 2007 року, 1 півріччя 2007 року та 9 місяців 2007 року КЛПЗ «Міський психіатричний диспансер міста Костянтинівка», за результатами яких складені акти № 374/15-3-03097017 від 29 травня 2007 року та № 941/15-3-03097017 від 05 грудня 2007 року відповідно.

За висновками актів перевірок позивачем були порушені вимоги пункту 141 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року № 1494, яке полягало у неподанні підприємством у встановлені строки податкових декларацій (розрахунків) збору за спеціальне використання водних ресурсів за 1 квартал 2007 року, 1 півріччя 2007 року та 9 місяців 2007 року.

11 червня 2007 року Костянтинівська ОДПІ Донецької області на підставі акта перевірки № 374/15-3-03097017 від 29 травня 2007 року прийняла податкове-повідомлення-рішення № 0001651543, яким згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила КЛПЗ «Міський психіатричний диспансер міста Костянтинівка» суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем: збір за спеціальне використання водних ресурсів у розмірі 170,00 грн.

16 січня 2008 року Костянтинівська ОДПІ Донецької області на підставі акта перевірки № 941/15-3-03097017 від 05 грудня 2007 року прийняла податкове-повідомлення-рішення № 0000131543, яким згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила КЛПЗ «Міський психіатричний диспансер міста Костянтинівка» суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем: збір за спеціальне використання водних ресурсів у розмірі 340,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, а являється абонентом послуг з водопостачання та водовідведення на підставі відповідного договору, та не має дозволу на спеціальне водокористування, з урахуванням того, що постачання позивачу води здійснювалось виключно для задоволення питних та санітарно-гігієнічних потреб.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Статтею 46 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Положеннями статті 46 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Абзацом 1 статті 48 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

За приписами статті 49 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення. Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування є платним.

Відповідно до абзацу 7 статті 30 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01 жовтня 1999 року №231/539/118/219 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було затверджено Інструкцію про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Згідно з пунктом 1.7 розділу І Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01 жовтня 1999 року №231/539/118/219 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту - за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

При цьому, пунктом 4.8 розділу IV Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01 жовтня 1999 року №231/539/118/219 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що збір за використання водних ресурсів не справляється, зокрема, за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, в тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

З огляду на те, що позивач не здійснював забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та не здійснював скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, не має дозволу на спеціальне водокористування, а послуги з водопостачання та водовідведення для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб йому надавались КП «Компанія «Вода Донбасу» та ДОКП «Донецькоблводоканал» на підставі відповідних договорів (арк.. справ 44-60), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, у зв'язку з чим визначення штрафних (фінансових) санкцій оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями є неправомірним.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Костянтинівської ОДПІ Донецької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна