Ухвала суду № 30435906, 01.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2013 р. м. Київ К-4995/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постановуГосподарського суду міста Києва від 10.09.2007та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2008у справі №11/243-А (№22-а-7293/08)за позовомПриватного підприємства «Приватне виробничо-комерційне підприємство «Акорд» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Приватне виробничо-комерційне підприємство «Акорд» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва №0002892312/0 від 10.05.2006.

Постановою Господарського суду міста Києва від 10.09.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2080 у даній справі, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 01.04.2013 представники сторін не з'явились, а тому справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2003 по 01.01.2006;

- за результатами перевірки складено акт № 177/23-12/30575080 від 04.05.2006, за висновками якого позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 1664676,00 грн., оскільки вказана сума податку на додану вартість не була фактично сплачена до бюджету постачальником товарів за договорами №2003-23к від 17.07.2003, №2004-43/1к від 31.03.2004;

- на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002892312/0 від 10.05.2006, яким позивачу згідно пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2497014,00 грн. (в т.ч. 1664676,00 грн. - основний платіж, 832338,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

- рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва №32505/10125-011 від 13.07.2006 про результати розгляду скарги податкове рішення-повідомлення №0002892312/0 від 10.05.2006 залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

У пункті 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно п.10.2 ст.10 названого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 названого Закону).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судами були досліджені первинні документи позивача та встановлено дотримання ним спеціальних вимог закону щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положенням пп.7.4, пп.7.5 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих ТОВ «Технокорн» податкових накладних та сплачено вартість товару з врахуванням ПДВ. На час здійснення господарських операцій ТОВ «Технокорн» було зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Окрім того, на момент здійснення господарських операцій з контрагентом, установчі документи та свідоцтво платника ПДВ останнього були дійсними. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15.03.2004 (яким були визнані недійсними установчі документи ТОВ «Технокорн» та його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість), скасовано за результатом його перегляду за нововиявленими обставинами рішенням того ж суду від 06.02.2006.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду міста Києва від 10.09.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2008 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний