Ухвала суду № 30435374, 03.04.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року Справа № 116161/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Савицької Н.В. та Костіва М.В.,

при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Оліяр» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

20.03.2012р. позивач Приватне підприємство /ПП/ «Оліяр» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Пустомитівському районі Львівської обл. Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення № 0000232350 від 13.03.2012р., № 0000242350 від 13.03.2012р. (Т.1, а.с.2-13).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. заявлений позов задоволено; визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл. № 0000232350 від 13.03.2012р., № 0000242350 від 13.03.2012р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 2146 грн. сплаченого судового збору (Т.2, а.с.265-268).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог (Т.2, а.с.271-276).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що постачальники товарів «ТзОВ «ІВМ» і ТзОВ «Присфа» на момент проведення господарських операцій з позивачем не мали трудових ресурсів, складських приміщень та виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду господарських операцій, через що такі відносини фактично були спрямовані на надання податкової вигоди і штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому характеризуються відсутністю реального характеру їх проведення. Також для перевірки вказаними особами не представлено первинних документів щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей, доказів наявності таких на час проведення вказаних операцій.

Окрім цього, постачальник продукції (олії) МПП «Промтехресурс» є відсутнім за місцем державної реєстрації, останній не надав документів щодо правомірності декларування показників податкової звітності і безпідставно задекларував податкові зобов'язання в розмірі 57308930 грн.; також в останнього облікована незначна чисельність працівників.

За таких обставин позивачем проведені грошові розрахунки з вказаними контрагентами без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії такого призвели до втрат дохідної частини державного бюджету.

Також під час розгляду справи судом не надано належної оцінки актам перевірок контрагентів позивача, інформації про порушену кримінальну справу щодо ТзОВ «Присфа» та висновку експерта.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 25.01.2012р.-21.02.2012р. відповідачем ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл. проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Оліяр» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства за період з 01.01.2010р. по 30.09.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 30.09.2011р. та з питань проведення взаєморозрахунків з ТзОВ «Присфа» за період діяльності з 01.01.2008р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено Акт перевірки № 163/23-0/32461721 від 28.02.2012р. (Т.1, а.с.32-118).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

п.138.2 ст.138 Податкового кодексу /ПК/ України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3814 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року на суму 3814 грн.;

п.14.1.181 ст.14, п.п.198.2, 198.3 ст.198, п.п.201.4-201.7 ст.201 ПК України, пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/ за період 01.01.2010р.-30.09.2011р. на загальну суму 2047916 грн.

Також по взаєморозрахунках з ТзОВ «Присфа» виявлені такі порушення:

пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим підприємством занижені податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8830 грн.;

пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», по причині чого підприємством занижені податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 7063 грн. 92 коп.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000232350 від 13.03.2012р. про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 14853 грн., з яких 12644 грн. за основним платежем та 2209 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.119);

№ 0000242350 від 13.03.2012р. про визначення грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 2224343 грн., з яких 2054447 грн. за основним платежем та 169896 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.120).

На підставі результатів перевірок контрагентів позивача ТзОВ «ІВМ» (Акт перевірки № 757/23-2/32970562 від 12.12.2011р. - Т.2, а.с.179-182), ТзОВ «Присва» (Акти перевірок № 81/23/22412468 від 16.03.2011р., № 356/23/22412468 від 06.09.2011р. - Т.2, а.с.160-168) та МПП «Промтехресурс» (Акт перевірки № 2101/236/24857403 від 14.12.2011р. - Т.2, а.с.169-178), податкової звітності останніх встановлено, що вказані підприємства не знаходяться за своїми юридичними адресами, для проведення господарської діяльності вказані підприємства не мали власних виробничих приміщень, земельних ділянок та транспортних засобів, також чисельність їхніх працівників є незначною. За таких умов проведені операції слід вважати нікчемними, а їх результати неправомірно відображені позивачем в податковому обліку.

Таким чином, позивач відобразив у бухгалтерському та податкових обліках операції по придбанню товарів та їх подальшої реалізації, які фактично не відбувалися, через що останні є нікчемними.

Також відносно посадових осіб ТзОВ «Присва» порушено кримінальну справу, згідно матеріалів якої останні проводили документальне оформлення неіснуючих операцій з товарно-матеріальними цінностями в цілях формування валових витрат і податкового кредиту.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального здійснення операцій з поставок товарів підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт виконання робіт та передачі товару, є вірно складеними, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ, а також на формування валових витрат підприємства. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками роботи/послуги/товари в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між ПП «Оліяр» (покупець) та ТзОВ «ІВМ» (постачальник) було укладено договір № 21/07/11 від 21.07.2011р., в рамках якого поставлено позивачу дерев'яні піддони; умови поставки - DDU с.Ставчани Пустомитівського району Львівської обл. згідно правил Інкотермс 2000; днем поставки вважається день підписання сторонами видаткової накладної на партію товару.

На виконання взятих зобов'язань ТзОВ «ІВМ» було здійснено поставку вказаних піддонів, позивачем проведено їх оплату; вчинення розглядуваних операцій стверджується накладними, податковими накладними та виписками з банківського рахунку позивача. Факт оприбуткування та списання придбаних позивачем товарів засвідчується оборотно-сальдовими відомостями і актами списання (Т.1, а.с.121-136).

Між ПП «Оліяр» (покупець) та ТзОВ «Присфа» (постачальник) укладено договір поставки № 29/01 від 29.01.2009р. в рамках якого поставлено позивачу дерев'яні піддони; умови поставки - DDU с.Ставчани Пустомитівського району Львівської обл. згідно правил Інкотермс 2000; днем поставки вважається день підписання сторонами видаткової накладної на партію товару.

На виконання взятих зобов'язань ТзОВ «Присфа» було здійснено поставку вказаних піддонів, позивачем проведено їх оплату; вчинення розглядуваних операцій стверджується накладними, податковими накладними та виписками з банківського рахунку позивача. Факт оприбуткування та списання придбаних позивачем товарів засвідчується оборотно-сальдовими відомостями і актами списання (Т.1, а.с.138-168).

Також в рамках договору поставки № 35 від 03.12.2010р., укладеного між ПП «Оліяр» (покупець) та МПП «Промтехресурс» (постачальник), були проведені операції по поставці покупцю олії соняшникової. Факти отримання товару, проведення розрахунків за нього стверджуються представленими накладними, виписками з банківського рахунку про рух коштів, податковими накладними.

На підтвердження фактів транспортування товарів позивачем представлений договір транспортного перевезення № 22/05/09-6 від 22.05.2009р., Акт виконання робіт (надання послуг) № ТС1043295 від 31.12.2010р., Реєстр наданих послуг з перевезення вантажів, товарно-транспортні накладні (Т.1, а.с.170-250, Т.2, а.с.1-110, 121-151, 198-235).

Таким чином, між позивачем та його контрагентами в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Також приписами Податкового кодексу /ПК/ України встановлено:

п.138.8 ст.138 - собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).

п.198.2 ст.198 - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових і податкових накладних свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем накладні, банківські документи, за якими ним здійснювалася оплата цих товарів, містять інформацію щодо змісту проведених операцій поставок товарів у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентами позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Також представленими документами стверджується реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер. Внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Окрім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагенти мали намір на укладення правочинів всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ПП «Оліяр» - права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ і податку на прибуток підприємств.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також Податковому кодексу України.

Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз.3 пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні.

При цьому до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду приписи п.86.9 ст.86 ПК України забороняють у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність перевірки, приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки. Цією нормою передбачено, що матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в Акті позапланової виїзної перевірки № 163/23-0/32461721 від 28.02.2012р., що призначена на виконання постанови Шевченківського районного суду м.Львова від 24.10.2011р. про проведення позапланової перевірки ПП «Оліяр», постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Львівській обл. капітана податкової міліції Любачівської Б.А. про призначення позапланової виїзної документальної перевірки від 17.11.2011р., постанови заступника начальника СВ ПМ ДПА в Чернігівській обл. капітана податкової міліції Чуйко В.В. про призначення позапланової виїзної документальної перевірки від 12.12.2011р., відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

З огляду на зазначене, податкові повідомлення-рішення № 0000232350 від 13.03.2012р., № 0000242350 від 13.03.2012р. прийняті відповідачем також всупереч приписам п.86.9 ст.86 ПК України.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. в адміністративній справі № 2а-2410/12/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: Н.В.Савицька

М.В.Костів