Постанова № 30426802, 04.04.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2013 р. Справа № 5023/5358/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників:

позивача - Жарая К.П. за довіреністю № 01-62юр/8632 від 08.11.2012р.,

відповідача - Савві Л.Є. за довіреністю б/н від 26.11.2012р., Судавцова Г.М. за довіреністю від 06.09.2011р.,

третя особа - представника ПАТ «Харківський верстатобудівельний завод» - Подскребаліна О.О. за довіреністю від 25.02.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерної компанії «Харківобленерго», м. Харків, (вх. №480) на рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2013р. у справі № 5023/5358/12

за позовом Акціонерної компанії «Харківобленерго», м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог предмет спору на стороні позивача - Національна комісія регулювання електроенергетики України, м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська ливарна компанія», м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Харківський верстатобудівельний завод», м. Харків,

про зміну умов договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд внести зміни до договору про постачання електричної енергії № 17.18 від 29.07.2005р., укладеного між АК «Харківобленерго» та ТОВ «Українська ливарна компанія», а саме:

1. Встановити точку продажу електричної енергії на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія»:

- на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці № 1 РП-1 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»;

- на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці № 11 РП-1 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»;

- на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці № 20 РП-3 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»;

- на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці № 12 РП-1 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»;

- на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці № 4 РП-1 ПуАТ «Харківський верстатобудівний завод»;

- на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці № 21 РП-3 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»;

2. Встановити відповідачу ІІ клас напруги.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2013 р. у справі № 5023/5358/12 (суддя Лавренюк Т.А.) у позові відмовлено повністю.

Позивач не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права просить скасувати рішення господарського суду Харківської області № 5023/5358/12 від 21.01.2013 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме, внести зміни до договору про постачання електричної енергії № 17.18 від 29.07.2005 р. укладеного між АК «Харківобленерго» з ТОВ «Українська ливарна компанія» та встановити точку продажу електричної енергії на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», а саме: на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці №1 РП-1 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»; на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці №11 РП-1 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»; на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці №20 РП-3 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»; на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці №12 РП-1 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод», на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці №4 РП-1 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»; на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія», яка встановлюється на болтових з'єднаннях кабельних наконечників в комірці №21 РП-1 ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»; встановити відповідачу ІІ клас напруги; покласти на відповідача витрати по ведення справи та стягнути на користь АК «Харківобленерго» суму судового збору.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийняте при невірному застосуванні вимог викладених у постанові Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про затвердження правил користування електричною енергією» №28 від 31.07.1996 р., зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за №417/1442 із змінами і доповненнями (далі - Правила) та вимог викладених у постанові Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України «Про порядок визначення класів споживачів» від 13.08.1998 р. № 1052 із змінами і доповненнями, дію Постанови відновлено згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики № 93 від 01.02.2010 (далі - Порядок).

Апелянт вказує, що відшкодування власнику мереж - ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» проводиться відповідно до Договору про спільне використання технологічних електричних мереж №0748 від 31.05.2011р., який діє на теперішній час між позивачем та власником мереж - ПАТ «Харківський верстатобудівний завод»), відповідає пункту 1.2 Правил, згідно якого передача електричної енергії визначена, як транспортування електричної енергії за допомогою мереж на підставі договору; електропостачання відповідача і ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» не припинялось, на теперішній час йде постачання електричної енергії відповідачу мережами ПАТ «Харківський верстатобудівний завод», тобто сторонами фактично виконується Договір про спільне використання технологічних електричних мереж №0748 від 31.05.2011р. Крім того, електроустановки відповідача споживають електричну енергію від електричних мереж ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» напругою 6 кВ, і тому, враховуючи наведене, відповідач відноситься до споживачів 2 класу напруги.

Апелянт вважає факт існування Договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 21.06.2005 р. № 153 не доведеним, оскільки відповідачем або ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» не надано доказів дії (виконання) цього договору, а саме, актів прийому - здачі виконаних робіт згідно з договором від 21.06.2005 р. № 153, рахунки - фактури тощо.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, вважає оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2013 р. у справі № 5023/5358/12 законним і обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач вказує, що позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що договір про постачання електричної енергії, укладений з ТОВ «Українська ливарна компанія» 29.07.2005 р. за № 17.18. на теперішній час не відповідає вимогам Правил та Порядку зі змінами та доповненнями. Введений постановою НКРЕ України № 910 від 17.10.2005р. до Правил термін "точка продажу електричної енергії" не є істотною та обов'язковою умовою для такого виду договорів, тому не може мати обов'язковим юридичним наслідком для обох сторін договору про постачання електричної енергії № 17.18 від 29.07.05р. зміну або перегляд його істотних умов, оскільки підпунктом 5 пункту 5.5 цих Правил договір про постачання електричної енергії повинен містити таку істотну та обов'язкову умову як клас напруги споживача за точкою продажу, що не є тотожнім умові про точку продажу електричної енергії.

Відповідач зазначає, що сторони додатком № 8 до спірного договору встановили балансову належність електромереж, підписавши під час укладення договору Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що повністю відповідає фактичному місцезнаходженню точки продажу електричної енергії та пункту 1.2 Правил, оскільки згідно положень вказаного пункту точка продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, а відповідно до пункту 1.4 цих Правил точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок.

Відповідач вказує, що він є субспоживачем електричної енергії, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії (позивачем) через технологічні електричні мережі ПАТ «Харківський верстатобудівний завод», а між відповідачем та ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» 21.06.2005р. був укладений договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 153, термін дії якого, відповідно до додаткової угоди № 2 від 30.12.2008р., пролонговано до 30.12.2013р.; ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» є споживачем І класу напруги, що зазначено у додатку № 3.1 до договору про постачання електричної енергії № 17 від 31.01.2006р., оскільки відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку визначення класів споживачів, клас напруги субспоживача визначається в точці продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості витрат на утримання технологічних мереж здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

Відповідач вважає необґрунтованим посилання позивача на договір про спільне використання технологічних мереж № 0748 від 31.05.2011р. укладений між позивачем та ПАТ «Харківський верстатобудівний завод», оскільки вказаний договір відповідно до пункту 10.4 припинив свою дію про, що свідчить лист № 447/30 від 30.11.2012р. ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» з відміткою про вручення позивачу, відповідно до якого ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» заявив про відмову від цього договору.

Відповідач подав заяву (вх. № 2538) щодо залучення до матеріалів справи належним чином засвідчених копій документів на підтвердження факту, що договір про спільне використання технологічних мереж № 153 від 21.06.2005р. є діючим, а саме: акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з січня 2011р. по лютий 2013р.; податкові накладні за період з січня 2011р. по лютий 2013р.; картку клієнта ТОВ «Українська ливарна компанія» з 01.01.2011р. по 21.01.2013р., які були долучені до матеріалів справи.

Представник ПАТ «Харківський верстатобудівельний завод» у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим просить рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2013 р. у справі № 5023/5358/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2013р. у справі № 5023/5358/12 задоволено клопотання АК "Харківобленерго" про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог предмет спору на стороні позивача - Національну комісію регулювання електроенергетики України; залучено до участі у справі у якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог предмет спору на стороні позивача - Національну комісію регулювання електроенергетики України.

Представник Національної комісії регулювання електроенергетики України у судове засідання не прибув, відзив на апеляційну скаргу не подав, про дату, час і місце апеляційного розгляду належним чином був повідомлений, про причини неприбуття свого представника у судове засідання суд не повідомив. Разом з тим, відповідно до статті 77 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає справу в межах строків, встановлених цим Кодексом тільки в разі, якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому обставин, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні, колегія суддів не вбачає. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та ПАТ «Харківський верстатобудівельний завод», дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками господарського суду Харківської області по даній справі, враховуючи наступне.

Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням електричної енергії регулюються Законом України «Про електроенергетику», Правилами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про електроенергетику», споживання енергії можливе лише на підставі договору енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частиною 3 статті 184 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Форма типового договору про постачання електричної енергії (додаток № 3 до Правил) затверджена Правилами.

Відповідно до вимог Закону України «Про електроенергетику» та Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14.03.1995 р. №213 (із змінами), Національна комісія регулювання електроенергетики України постановою від 17.10.2005 р. №910 внесла зміни до Правил, виклавши Правила в новій редакції та затвердивши нову форму типового договору на постачання електричної енергії.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. Правил договір є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. При укладанні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору, який викладено в Додатку 3 до Правил користування електричною енергією.

29.07.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електричної енергії № 17.18 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати електричну енергію відповідачу, а відповідач оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід'ємними частинами.

У пункті 9.2. договору сторони узгодили, що якщо після укладання договору набрав чинності нормативно-правовий акт, норми якого інакше регулюють умови цього договору, сторони зобов'язуються керуватись цим актом законодавства та внести відповідні зміни до цього договору.

Відповідно до пункту 9.11 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2005р., а в частині розрахунків - до їх повного завершення; договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з даним позовом звернувся до господарського суду 22.11.2012р., свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що договір не відповідає вимогам Порядку, а також Правилам зі змінами та доповненнями. Однак позивач не обґрунтував, чому за місяць до закінчення терміну дії договору ним не було заявлено про перегляд його умов.

Позивач зазначає, що на момент укладення договору про постачання електричної енергії між позивачем та відповідачем чинною була редакція Правил із змінами і доповненнями від 11.12.2003р. Зазначена редакція Правил в редакції від 11.12.2003р., не містить такої обов'язкової умови, як визначення точки продажу у договорі. Однак, відповідно до змін, які були внесені до Правил постановою НКРЕ України № 910 від 17.10.2005р. пунктом 1.2 визначено точку продажу як межу балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію.

Також, враховуючи те, що електроустановки відповідача споживають електроенергію через електричні мережі ПАТ «Харківський верстатобудівний завод», відповідач має статус субспоживача та з урахуванням вимог пункту 3.2. та підпункту 2 пункту 5 Порядку відноситься до ІІ класу.

З метою подальшого приведення договору про постачання електричної енергії у відповідність до приписів постанови НКРЕ України № 910 від 17.10.2005р., якою внесені зміни до Правил, а також до Порядку позивач направив на адресу відповідача офіційну пропозицію про внесення змін до спірного договору.

Як встановлено господарським судом першої інстанції так і під час апеляційного провадження відповідач не повідомив позивача про результати розгляду надісланої пропозиції про внесення змін до спірного договору.

Позивач, не отримавши від відповідача відповіді на пропозицію внести зміни до договору, звернувся до господарського суду з зазначеним позовом на підставі частини 4 статті 188 ГК України.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, договором порядок внесення змін до договору не визначений.

Згідно зі статтею 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно умов, визначених у частині 2 цієї норми. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У відповідності до статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частина 3 статті 184 ГК України передбачає, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Стаття 179 ГК України передбачає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до частини 1 статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно положень пункту 1.2. Правил, точка обліку - межа балансової належності, на якій за допомогою засобів обліку або розрахунковим шляхом визначаються та обліковуються значення обсягів споживання/передачі електричної енергії та величини споживання/транзиту електричної потужності за певний період; точка продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, а відповідно до п. 1.4. цих Правил точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії або в договорі про купівлю-продаж електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони додатком № 8 до спірного договору встановили балансову належність електромереж, підписавши під час укладення договору Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що повністю відповідає фактичному місцезнаходженню точки продажу електричної енергії та пункту 1.2 Правил.

До того ж введений постановою НКРЕ України № 910 від 17.10.2005р. до Правил, термін "точка продажу електричної енергії" не може мати обов'язковим юридичним наслідком для обох сторін договору про постачання електричної енергії № 17.18 від 29.07.05р. зміну або перегляд його істотних умов.

Твердження позивача про те, що пункт 5.5 Правил, точку продажу визначено істотною та обов'язковою умовою є помилковим, оскільки підпунктом 5 пункту 5.5 цих Правил договір про постачання електричної енергії повинен містити таку істотну та обов'язкову умову як клас напруги споживача за точкою продажу, що не є тотожнім умові про точку продажу електричної енергії.

Зазначений висновок також узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 24.05.2011р. по справі № 59/377-10.

Стосовно позовних вимог в частині внесення змін до договору щодо встановлення відповідачу ІІ класу напруги колегія суддів, вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування своїх доводів, позивач посилається на підпункт 2 пункту 5 та пункт 3.2 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги.

Судом встановлено, що вимоги визначення класу субспоживачів діють в редакції Порядку станом на 15.12.2004р., тобто на момент укладення договору № 17.18 вказані вимоги щодо визначення класів субспоживачів вже діяли.

Пункти 3.2 та 5 Порядку, діють в редакції постанови НКРЕ від 15.12.2004р. № 1217, тобто існували в незмінному стані на момент укладення договору та під час його дії, будь-які зміни даного нормативного акту в цій частині не відбувались.

Згідно з підпунктом 1 пункту 5 зазначеного Порядку, за класом в точці (точках) продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії субспоживачу, здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

Відповідно до пункту 2 Порядку, субспоживач - споживач, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки споживача (субспоживача).

Відповідно до постанови НКРЕ України № 910 від 17.10.2005р. субспоживач - споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача.

Судом встановлено, що відповідач є субспоживачем електричної енергії, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії (позивачем) через технологічні електричні мережі ПАТ «Харківський верстатобудівний завод».

Як вбачається з доказів, наданих сторонами у справі, між відповідачем та ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» 21.06.2005р. був укладений договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 153, термін дії якого, відповідно до додаткової угоди № 2 від 30.12.2008р., пролонговано до 30.12.2013р.

ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» є споживачем І класу напруги, що зазначено у додатку № 3.1 до договору про постачання електричної енергії № 17 від 31.01.2006р., укладеного між ним та позивачем.

Відповідно до пункту 2.1 договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 153 від 21.06.2005р. ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» зобов'язався забезпечувати технічну можливість для передачі відповідачу (субспоживачу) електричної енергії в межах визначеної потужності на І класі напруги в обсягах, визначених відповідно до договору про постачання електричної енергії.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачу вірно визначено І клас напруги, який відповідає класу напруги ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» як основного споживача, оскільки відповідно до п.п.1 п.5 Порядку клас напруги субспоживача визначається за класом в точці продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості витрат на утримання технологічних мереж здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

Необхідно також зазначити, що в Порядку вказано про обов'язковість його застосування при укладенні із споживачами договорів про постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що і було зроблено сторонами саме при укладенні спірного договору.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на укладення з ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 0748 від 31.05.2011р., предметом якого є відшкодування витрат основному споживачу (власник мереж за договором про спільне використання) на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії іншим суб'єктам господарювання, яким здійснюється постачання електричної енергії відповідно до чинних договорів.

Тому, на думку позивача, слід застосовувати підпункт 2 пункту 5 Порядку, диференційованих за ступенями напруги, відповідно до якого клас субспоживача визначається за класом в точці (точках) продажу електричної енергії субспоживачу у випадку, коли відшкодування основному споживачу вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії субспоживачу, здійснюється постачальником електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до договору між основним споживачем та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Доводи позивача в цій частині спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, оскільки договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 0748 від 31.05.2011р. припинив свою дію відповідно до пункту 10.4, яким передбачено, що цей договір укладено на строк до 31.12.2011р., набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Цей факт підтверджується листом № 447/ЭО від 30.11.2012р., надісланим третьою особою на адресу позивача, відповідно до якого ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» заявив про відмову від цього договору та запропонував позивачу обговорити питання щодо укладення нового договору про спільне використання технологічних електричних мереж.

Посилання позивача на те, що застосування положення пункту 10.4 договору третьою особою є неправомірним та сторони у даному випадку повинні були керуватися статтею 651 ЦК України є помилковим, оскільки норми зазначеної статті Цивільного кодексу України передбачають підстави для зміни або розірвання договору, а не його припинення.

Також не приймаються судом до уваги і доводи позивача щодо вчинення ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» конклюдентних дій, направлених на схвалення договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 0748 від 31.05.2011р., що на думку позивача підтверджується направленням на його адресу третьою особою актів прийому-передачі виконаних робіт за грудень 2012р. та двох примірників рахунку-фактури № 4276 від 28.12.2012р., оскільки даний договір дійсно діяв протягом грудня 2012р.

Як вже було зазначено, відповідно до пункту 10.4 договору № 0748, даний договір був укладений сторонами на строк до 31.12.2011р. та вважався продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо ні одна із сторін за місяць до його закінчення не заявить про відмову від нього. ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» за місяць до закінчення цього договору повідомив позивача про свою відмову від нього.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 0748 від 31.05.2011р. з 01.01.2013р. є таким, що припинив свою дію.

Позивач у відповідності до статті 33 ГПК України, не надав доказів про укладення нового договору про спільне використання технологічних електричних мереж з ПАТ «Харківський верстатобудівний завод».

Доводи позивача стосовно, недоведеності факту існування договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 153, укладеного між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та відповідачем 21.06.2005р. не приймається судом до уваги з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачем не надано до суду доказів визнання договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 153 від 21.06.2005р., укладеного між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та відповідачем, недійсним у судовому порядку, також в матеріалах справи відсутні докази його розірвання або припинення. Так само, як і не зазначено конкретних правових підстав, із яких позивач вважає зазначений договір недійсним.

До того ж відповідно до наданих до суду апеляційної інстанції документів, а саме, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з січня 2011р. по лютий 2013р., податкових накладних за період з січня 2011р. по лютий 2013р. та картку клієнта ТОВ «Українська ливарна компанія» з 01.01.2011р. по 21.01.2013р. підтверджується, що договір про спільне використання технологічних мереж № 153 від 21.06.2005р. є діючим і таким, що продовжує виконуватись.

Таким чином, на момент розгляду даної справи цей договір є чинним та пролонгованим на 2013 рік.

Позивач, як на підставу своїх вимог, посилається на п. 3.1.2 договору про постачання електричної енергії № 17.18 від 29.07.2005р., відповідно до якого в разі прийняття нормативно-правових актів, які змінюють умови цього договору, сторони зобов'язалися внести до договору відповідні зміни та керуватися вимогами цих нормативних документів. Також, позивач зазначає, що відповідно до п.9.2 договору, якщо після укладання договору набрав чинності нормативно-правовий акт, норми якого інакше регулюють умови цього договору, сторони зобов'язалися керуватись цим актом законодавства та внести відповідні зміни до цього договору.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем при звернені з позовом не було вказано до якого саме розділу, пункту чи підпункту договору про постачання електричної енергії № 17.18 від 29.07.2005р. слід внести зазначені у позові зміни щодо встановлення точку продажу електричної енергії на межі балансової належності між ПАТ «Харківський верстатобудівний завод» та ТОВ «Українська ливарна компанія» та встановлення ТОВ «Українська ливарна компанія» ІІ класу напруги.

Відповідно до пункту 9.8. постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення» у рішенні зі спору, що виник при укладанні або зміні договору, має зазначатись рішення з кожної спірної умови договору у вигляді конкретного формулювання відповідної умови (розділу, пункту, підпункту) договору, однак позивачем у позові не було вказано до якого розділу, пункту або підпункту необхідно внести зміни вказані у позові.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позову позивача.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні, а апеляційна скарга є недоведеною та необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2013р. у справі № 5023/5358/12 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 01.04.2013р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.