Рішення № 3042591, 05.02.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2009 р. Справа № 60/167-08

вх. № 9168/5-60

Суддя господарського суду

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Іскендеров І.В. - довіреність б/н від 08.12.2008 року;

відповідача -Косянюк О.В. - довіреність №19-юр/58 від 07.08.2007 року;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольоровихсплавів", м. Запоріжжя

до Закритого акціонерного товариства завод "Південкабель", м. Харків

про стягнення 1142551,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольоровихсплавів" (позивач) звернулося до господарського суду з позовом щодо стягнення з відповідача - Закритого акціонерного товариства завод "Південкабель" заборгованості у сумі 1142551,81 грн., яка складається з основної суми заборгованості - 967742,80 грн., пені - 169171,55 грн. та 3% річних від простроченої суми - 5637,46 грн. В обгрунтування позову позивач посилається на те, що на підставі договору поставки № 50/08 від 14.01.2008 р., додатком (специфікацією) № 16 від 01.10.2008 р. та накладних № 38395 від 24.09.2008 р. та № 39140 від 01.10.2008 р. ним було поставлено відповідачу товар на суму 1662660,45 грн., однак відповідач отримав товар, але сплатив його вартість частково, внаслідок чого виникла вищезазначена сума заборгованості та нараховано пеню та 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 грудня 2008 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 12 січня 2009 року о 12:40 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 січня 2009 року розгляд справи було відкладено на 27 січня 2009 року о 12:00 годині.

У судовому засіданні 27 січня 2009 року відповідач надав документи згідно супровідного листа (вх. №1954), які долучені судом до матеріалів справи.

Окрім того, відповідач 27 січня 2009 року надав відзив на позовну заяву (вх. №1911), в якому пояснив, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 50/08 від 14 січня 2008 року в сумі 967742,80 грн. погашена в повному обсязі. Вважає, що розрахунок пені, по-перше, не відповідає вимогам п. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, згідно якого останній день строку, який припадає на вихідний, переноситься на перший за ним робочий день. Таким чином, строк оплати за накладними № 38395 від 24.09.2008 року наступив 04.10.2008 року, №39140 від 01.10.2008 року наступив 11.10.2008 року, але оскільки 04 жовтня та 11 жовтня це суботи – вихідні дні, то строк оплати переноситься на 06 жовтня 2008 року та 13 жовтня 2008 року відповідно. По-друге, розрахунок пені не відповідає вимогам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” №543/96-ВР від 22.11.1996 року, відповідно до якого розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, вважає, що розмір пені складає 35445,65 грн., а розмір 3 % річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими засобами складає відповідно 4432,73 грн.

У судовому засіданні 27 січня 2009 року було оголошено перерву на 05 лютого 2009 року о 11:00 годині.

У призначеному судовому засіданні позивач надав письмові пояснення (вх. №3045), в яких пояснив, що погоджується з твердженнями відповідача стосовно посилання на п. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, згідно якого останній день строку, який припадає на вихідний, переноситься на перший за ним робочий день, та у зв"язку з чим позивач зменшив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 162172,73 грн., 3% річних в сумі 4430,96 грн. та витрати по сплаті державного мита, і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи, що згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, що викладена у поясненнях (вх.3045) як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Відповідач у судовому засіданні надав заяву за вх.№ 3044, в якій просить суд зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню. В обгрунтування заяви відповідач посилається на те, що позивач не надав належних доказів щодо співвідношення заявленої до стягнення неустойки і розміру збитків, спричинених порушенням відповідачем договірних зобов"язань.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача та відповідача господарським судом встановлено, що 14 січня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №50/08.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., позивач зобов"язався передати у власність, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити продукцію згідно з Специфікаціями до договору, кожна з яких має свій номер і є невід”ємною частиною договору.

В пункті 1.2. договору сторони передбачили, що номенклатура, асортимент, кількість, ціна за одиницю продукції вказуються в Специфікаціях.

На виконання вищезазначених умов договору позивачем згідно Специфікацій від 19.09.2008 р. та 01.10.2008 р. було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 1662660,45 гривень, що підтверджується накладними № 38395 від 24.09.2008 року на суму 830299,43 грн. та № 39140 від 01.10.2008 року на суму 832361,02 грн., а також довіреністю на отримання продукції № 1643 від 23.09.2008 р., виданої на ім"я Іщук І.Л. та № 1724 від 30.09.2008 р., виданої на ім"я Пугачьова Г.В.

Пунктом 5.1. договору, встановлено, що оплата за продукцію здійснюється відповідачем банківським переказом на поточний рахунок позивача в строки, узгоджені сторонами в Специфікаціях.

Згідно вищезазначених Специфікацій строк оплати поставленої продукції становить на протязі 10 календарних днів з моменту відвантаження продукції.

Таким чином, останній день строку оплати товару за накладною № 38395 від 24.09.2008 року припадає на 04.10.2008 року, а за накладною № 39140 від 01.10.2008 року - на 11.10.2008 року, але оскільки 04 жовтня 2008 року та 11 жовтня 2008 року це суботи – вихідні дні, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 06 жовтня 2008 року та 13 жовтня 2008 року відповідно (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Відповідач частково сплатив вартість поставленого товару, перерахувавши позивачу 30.09.2008 р. - 500000 грн., 28.10.2008 р. - 50000 грн., 31.10.2008 р. - 144917 грн., всього на момент звернення позивача з позовом (03.12.2008 р. - згідно поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла до господарського суду Харківської області позовна заява) відповідачем було сплачено 694917,65 грн., що визнається позивачем та відповідачем та підтверджується реєстрами кредитових платежів, які містяться в матеріалах справи.

За таких обставин, на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 967742,80 грн., що підтверджено матеріалами справи та визнається відповідачем.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов"язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов"язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, після звернення позивача з позовом, відповідач сплатив суму основної заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями за № 2813 від 11 грудня 2008 року, № 4749 від 12 грудня 2008 року, № 2843 від 16 грудня 2008 року, № 4809 від 17 грудня 2008 року, № 4808 від 17 грудня 2008 року, № 508 від 18 грудня 2008 року, № 2885 від 19 грудня 2008 року, № 2913 від 22 грудня 2008 року, а також визнається позивачем.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 7.2 договору сторони обумовили, що в разі несвоєчасної сплати відповідачем продукції в строки, узгоджені сторонами в Специфікаціях, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,3 % від вартості несплаченої (несвоєчасно сплаченої) продукції за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов"язок по оплаті в термін, встановлений договором позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 35447,71 грн., нарахованої станом на 02.12.2008 р., відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

Позовні вимоги врешті частині заявленої до стягнення пені в сумі 126725,02 грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Відповідно до статті 3 цього ж Закону зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Отже, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено граничний розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань, який не може збільшуватися за згодою сторін.

Посилання позивача на те, що ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, суд відхиляє з огляду на те, що положення статей 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України по відношенню до положень статті 551 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, що регулює відносити у сфері господарювання.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, що становить суму у розмірі 4430,96 грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню відхиляє його з огляду на те, що частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України надає суду право зменшити розмір неустойки, яка підлягає стягненню з боржника, якщо він (розмір неустойки) значно перевищує розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок порушення зобов”язнання боржником та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому, суд вважає, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступення виконання зобов”язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов”язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Частина 1 ст. 233 Господарського кодексу України приписує враховувати при цьому ступінь виконання зобов”язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов”язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушенням зобов”язання кредитору не завдано збитків взагалі, суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій з урахуванням інтересів боржника.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується відповідача, який повинен доказати факти, на підставі яких заявлено вищезазначене клопотання.

З огляду на вищевикладене, суд вважає безпідставним посилання відповідача в обгрунтування заявленого клопотання на те, що позивач не надав належних доказів щодо співвідношення заявленої до стягнення неустойки і розміру збитків, спричинених порушенням відповідачем договірних зобов"язань.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 10076,21 грн, та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 104,10 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 551, 610, 625, 626, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановоёю Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 411, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до 166603,69 грн.

Позов задовольнити частково в сумі 39878,67 грн.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства завод "Південкабель" (61099, м.Харків, вул. Автогенна, 7, ідентифікаційний код 00214534, п/р 26005300897 в АКБ "Меркурій” м.Харків, МФО 351663) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових сплавів" (69076, м.Запоріжжя, вул.Новобудов, 9, ідентифікаційний код 31549003, п/р 26007301158028 в філії ЗАТ "Перший Український Міжнародний банк” в м.Запоріжжі) пеню в сумі 35447,71 грн., 3% річних в сумі 4430,96 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 10076,21 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 104,10 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Врешті частині позову в сумі 126725,02 грн. відмовити.

Відхилити клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню.

Повний текст рішення підписано 09 лютого 2009 року.

Суддя