Постанова № 30399871, 25.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25 березня 2013 року 14 год. 34 хв. № 826/2049/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 25 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 18 лютого 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 06 лютого 2013 року № 0000632230, № 0000642230 та № 0000652230 (також далі за текстом - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) та податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 3434948,25 грн., а також зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 11642903,00 грн.

Ухвалою суду від 19 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судових засіданнях представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 04 березня 2013 року. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку зі встановленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 16 листопада по 27 грудня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 04 січня 2013 року № 3/22-3/31361954 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року (також далі за текстом - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1428668,00 грн., у тому числі за: 2010 рік - 387340,00 грн.; І квартал 2011 року - 116324,00 грн.; 2011 рік - 465847,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 459157,00 грн., чим порушено п. 5.1, підпункт 5.2.1 п. 5.2, підпункт 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (також далі за текстом - Закон), п. 138.1, підпункт 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, підпункт 189.7 ст. 189 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України);

- занижено ПДВ за грудень 2011 року у розмірі 1435724,00 грн., чим порушено підпункт 14.1.176 п. 14.1 ст. 14, п. 181.1 ст. 181, п. 183.10 ст. 183 ПК України.

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 06 лютого 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0000632230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1435724,00 грн. за основним платежем та у розмірі 358931,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000642230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1428668,00 грн. за основним платежем та у розмірі 211625,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000652230, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 11642903,00 грн.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Зі змісту акту перевірки судом з'ясовано, що підставами для висновку відповідача про заниження позивачем податку на прибуток є виявлення у ході перевірки факту включення позивачем до складу валових витрат процентів за користування кредитними коштами не за цільовим призначенням "на здійснення господарської діяльності" та відсотків по векселях власної емісії, якими здійснено розрахунок за цінні папери.

Зокрема, за переконанням відповідача, позивач не мав права включати до складу валових витрат проценти за користування кредитними коштами, оскільки такі кошти використовувались на придбання цінних паперів, тобто не у господарській діяльності товариства, а за підсумками податкових періодів, що перевірялись, позивачем отримані збитки від торгівлі цінними паперами.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки із наявної у матеріалах справи копії довідки АА № 626514 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що одним із видів діяльності позивача є надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ коштів; 9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення; 10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню; 11) факторинг; 11-1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст.1 цього Закону.

З пояснень до Класифікатора видів економічної діяльності ДК 009:2010 (чинного від 01 січня 2012 року) вбачається, що вид діяльності "надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у." включає, зокрема, фінансові послуги, пов'язані, насамперед, з розподілом грошових коштів.

Таким чином, здійснивши на кредитні кошти операції з цінними паперами, тим самим розподіливши грошові кошти, позивач, за переконанням суду, діяв у межах своєї господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як зазначено у п. 15 листа Верховного Суду України від 01 травня 2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, за 2010-2011 рр.", збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю. У зв'язку з цим включення суб'єктом господарювання до складу валових витрат суми відсотків за користування кредитними коштами із цільовим призначенням на здійснення такої господарської операції є правомірним та відповідає підпункту 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 лютого 2011 року у справі № 21-13а11.

На підставі викладених положень та обставин суд прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача щодо відсутності у позивача права на включення до складу валових витрать процентів за користування кредитними коштами, отриманими ним на підставі кредитних договорів від 12 вересня 2008 року № 31/0811-КЮ та від 10 вересня 2010 року № 17/1011-КЮ. До того ж, представниками позивача суду надано докази на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з цінними паперами (том ІІ-VІІ).

Стосовно висновків відповідача щодо протиправного включення позивачем до складу валових витрат відсотків по векселях власної емісії, якими здійснено розрахунок за цінні папери, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Як зазначено у п. 16 листа Верховного Суду України від 01 травня 2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, за 2010-2011 рр.", віднесення до складу витрат на придбання векселів в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій із цінними паперами та деривативами вартості векселів, емітованих покупцями цінних паперів та інших товарів у платника податку, якими здійснено розрахунок за поставлені цінні папери та інші товари, ґрунтується на законі та відповідає позиції Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА), викладеній, зокрема, в листі від 19 березня 2008 року № 2466/6115-0216, а також у п. 2.3 Методичних рекомендацій щодо здійснення перевірок суб'єктів господарювання, які використовують цінні папери у фінансово-господарській діяльності, та порядку документування виявлених порушень податкового законодавства, викладених у додатку до листа ДПА від 23 червня 2006 року № 11927/7/23-1017.

За змістом підпунктів 7.6.1, 7.6.3 та 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону формування витрат на придбання цінних паперів не пов'язується з фактом їх наступного продажу (моментом продажу).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2011 року у справі № 21-23а11.

З викладених положень вбачається, що позивач правомірно включив до складу валових витрат за перевіряємий період відсотки по векселях власної емісії.

Згідно з ч. 1 ст. 163, ч. 3 ст. 165 Господарського кодексу України (також далі за текстом - ГК України), суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами - посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів. Види та порядок здійснення зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до пп. 14.1.244 п. 14 ст. 14 ПК України, товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Таким чином, цінний папір у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення, розглядається у ПК України як товар.

Згідно з пп. 14.1.81 п. 14 ст. 14 ПК України, інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на: а) капітальні інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу; б) фінансові інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на: прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою; портфельні інвестиції - господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку; в) реінвестиції - господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Як зазначено в Узагальнюючій податковій консультації щодо порядку відображення в податковому обліку суб'єктами господарювання операцій з цінними паперами, затвердженій наказом Державної податкової служби України від 21 грудня 2012 року № 1160, порядок оподаткування операцій особливого виду визначено ст. 153 ПК України. Норми п. 153.8 ст. 153 ПК України регулюють облік операцій з торгівлі цінними паперами, а також встановлюють окремі правила податкового обліку як для професійних учасників ринку (торговців цінними паперами), так і для інших платників податків у частині операцій, що здійснюються на фондових біржах. Крім того, норми п. 153.8 ст. 153 ПК України не поширюються на операції, що здійснюються платником податку - емітентом з розміщення корпоративних прав або інших цінних паперів, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку - емітентом. Операції з конвертації цінних паперів оподаткуванню не підлягають (п. 153.9 ст. 153 ПК України).

Облік результатів операцій з цінними паперами здійснюється платниками податку у додатку ЦП "Розрахунок фінансових результатів від операцій з торгівлі цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами" до податкової декларації з податку на прибуток.

Норми п. 153.8 ст. 153 ПК України застосовуються до платників податку, що здійснюють операції з цінними паперами, як таких, що мають відповідну ліцензію, так і таких, що залучають ліцензійних посередників для здійснення таких операцій з врахуванням інформації, що зазначена нижче.

Згідно з підпунктом 153.8.1 п. 153.8 ст. 153 ПК України, прибуток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як позитивна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до п. 137.18 цього Кодексу та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю нарахованих згідно з умовами випуску таких цінних паперів.

Збиток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як від'ємна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до п. 137.18 цього Кодексу та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю. Для цілей цього пункту дохід платника податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів визнається на дату переходу покупцеві права власності на такі цінні папери.

Таким чином, до складу витрат в окремому обліку можна включати будь-які витрати на користь будь-якого продавця у межах операцій з цінними паперами, у тому числі від'ємний фінансовий результат з торгівлі цінними паперами у минулих податкових періодах, з урахуванням зазначеної нижче інформації.

Для суб'єктів господарювання, які не є професійними учасниками фондового ринку, але здійснюють операції з купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів (самостійно отримуючи відповідні фінансові послуги від вказаних професійних учасників фондового ринку згідно з законодавством) зазначені операції мають статус інвестиційної діяльності та повинні здійснюватись у грошовій формі.

Крім того, відповідно до п. 153.8 ст. 153 ПК України, якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному ст. 150 цього розділу.

Стосовно висновків відповідача щодо заниження позивачем суми ПДВ суд зазначає наступне.

Перевіркою виявлено, що 10 травня 2007 року між позивачем та відкритим акціонерним товариством "Кіровоградобленерго" (також далі за текстом - ВАТ "Кіровоградобленерго") укладено договір про спільну діяльність № 179/0/13-07 (також далі за текстом - договір № 179/0/13-07), згідно з яким, сторони прийняли рішення про спільне будівництво адміністративного комплексу у місті Кіровоград.

Договором від 28 листопада 2011 року дію договору № 179/0/13-07 припинено, на дату укладання якого частка позивача у договорі № 179/0/13-07 становила 22,9 %.

Відповідно до акту прийому-передачі від 29 листопада 2011 року, на баланс позивача прийнято частку спільної власності незавершеного будівництва у розмірі 22,9 %.

30 листопада 2011 року між позивачем та ПАТ "Кіровоградобленерго" укладено договір купівлі-продажу майнових прав (також далі за текстом - договір купівлі-продажу), за умовами якого позивачу передано частку незавершеного будівництва у розмірі 22,9 %.

З викладених обставин суд прийшов до висновку про правильність тверджень позивача про те, що платник податків, уповноважений (згідно з договором) вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а саме ПАТ "Кіровоградобленерго", після закінчення спільної діяльності повернув другому учаснику - позивачу, результат виконаних робіт. Передача частки у розмірі 22,9 % на підставі договору купівлі-продажу не підпадає під дію підпункту 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 ПК України, на який посилається відповідач як на підтвердження заниження позивачем суми ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на його користь здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 06 лютого 2013 року:

- № 0000632230, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 1794655,00 грн. (Один мільйон сімсот дев'яносто чотири тисячі шістсот п'ятдесят п'ять гривень 00 копійок);

- № 0000642230, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 1640293,25 грн. (Один мільйон шістсот сорок тисяч двісті дев'яносто три гривні двадцять п'ять копійок);

- № 0000652230, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна фінансова компанія" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 11642903,00 грн. (Одинадцять мільйонів шістсот сорок дві тисячі дев'ятсот три гривні 00 копійок).

3. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 01 квітня 2013 року