Постанова № 30399872, 25.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25 березня 2013 року 13 год. 48 хв. № 826/1897/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 25 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 14 лютого 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 05 лютого 2013 року № 0000682202 та № 0000692202 (також далі за текстом - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 8212418,00 грн.

Ухвалою суду від 18 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судових засіданнях представник позивача позов підтримала та просила задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 04 березня 2013 року. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку зі встановленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 03 грудня 2012 року по 15 січня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 22 січня 2013 року № 53/22-2/31466963 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 05 листопада 2009 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 05 листопада 2009 року по 30 вересня 2012 року (також далі за текстом - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 3285753,00 грн., у тому числі за: IV квартал 2010 року - 84840,00 грн.; І квартал 2011 року - 66667,00 грн.; ІІ квартал 2011 року - 213982,00 грн.; ІІІ квартал 2011 року - 2239909,00 грн.; за IV квартал 2011 року - 660947,00 грн.; І квартал 2012 року - 19408,00 грн., чим порушено п. 5.1, підпункт 5.2.1 п. 5.2, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.1 ст. 138, підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України);

- занижено ПДВ у загальному розмірі 3354945,00 грн., у тому числі за: грудень 2010 року - 67872,43 грн.; січень 2011 року - 26666,67 грн.; лютий 2011 року - 26666,67 грн.; травень 2011 року - 186071,33 грн.; липень 2011 року - 1303142,70 грн.; серпень 2011 року - 834701,39 грн.; вересень 2011 року - 316604,71 грн.; жовтень 2011 року - 299372,49 грн.; листопад 2011 року - 132050,62 грн.; грудень 2011 року - 143313,23 грн.; січень 2012 року - 18483,33 грн., чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

На підставі акту перевірки, 05 лютого 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0000682202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3285753,00 грн. за основним платежем та у розмірі 30915,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000692202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 3354945,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1540805,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 77 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Зі змісту акту перевірки судом з'ясовано, що однією з підстав для висновків відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є виявлений у ході перевірки факт того, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, не спрямовані на реальне настання юридичних наслідків, обумовлених ними.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що враховуючи факт порушення контрагентами позивача у перевіряємому періоді положень законодавства та факт непідтвердження їх взаємовідносин із позивачем, а також складання та підписання первинних документів, перевіркою виявлено порушення позивачем положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", ПК України та ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216, ст.ст. 626, 629, 655, 656, 658, 662, 664 Цивільного кодексу України (також далі за текстом - ЦК України).

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12 зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань податкових органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право податкових органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про недійсність укладених між позивачем та його контрагентами договорів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень. До того ж, зі змісту ст. 20 ПК України вбачається, що податковим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними (нікчемними).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає наступне.

Зокрема, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України", для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Крім того, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Викладені положення та обставини, за переконанням суду, свідчать про неможливість понесення відповідальності одним платником податків за іншого.

Таким чином, посилання відповідача на інформацію, яка міститься в автоматизованих інформаційних системах податкових органів, про те, що контрагентами позивача, а саме товариством з обмеженою відповідальністю "Домес" (також далі за текстом - ТОВ "Домес"), товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудсфера" (також далі за текстом - ТОВ "Укрбудсфера"), товариством з обмеженою відповідальністю "Снайпер Медіа" (також далі за текстом - ТОВ "Снайпер Медіа"), товариством з обмеженою відповідальністю "Фордінвестплюс" (також далі за текстом - ТОВ "Фордінвестплюс") та товариством з обмеженою відповідальністю "Денфінансгруп" (також далі за текстом - ТОВ "Денфінансгруп") не подається податкова звітність або є такою, що визнана недійсною, відсутні основні фонди, або вказані товариства не знаходяться за їх місцезнаходженням, за переконанням суду, не може бути підставою для висновків відповідача про протиправність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.

До того ж, постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року у справі № 2а-566/12/1070 визнано протиправними дії органу державної податкової служби щодо проведення зустрічної перевірки ТОВ "Домес", за результатами якої складено акт від 22 грудня 2011 року № 908/15-2/37496916 про неможливість проведення зустрічної перевірки вказаного товариства щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовані податкові зобов'язання та податковий кредит з липня 2010 року по жовтень 2011 року, на який в акті перевірки посилається відповідач.

При цьому, положеннями ПК України не передбачено такого виду перевірок як зустрічні., оскільки Кабінетом Міністрів України визначено відповідний порядок проведення зустрічних звірок.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року у справі № 2а-5954/11/1070 визнано протиправними дії органу державної податкової служби щодо проведення перевірки ТОВ "Денфінансгруп", за результатами якої складено акт від 23 листопада 2011 року № 794/23-2/37336043 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Денфінансгруп" щодо правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ за січень-березень 2011 року, посилання на який також міститься акті перевірки.

Стосовно підтвердження фактичного здійснення позивачем господарських операцій суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься достатньо первинних документів, які підтверджують факт реального здійснення позивачем господарських операцій.

Зокрема, представник позивача у ході судового розгляду справи надала суду копії: договорів, укладених між позивачем та його контрагентами; ліцензій Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, які підтверджують факт законності господарської діяльності контрагентів позивача, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури; договору оренди земельної ділянки; рахунків-фактур, які підтверджують факт поставки товарів позивачу; актів здачі-прийняття робіт, які підтверджують факт виконання сторонами договірних зобов'язань; банківських виписок, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставлених товарів; видаткових та податкових накладних; довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів прийому виконаних робіт, локальних кошторисів на виготовлення та монтаж металоконструкцій покриття і стінових конструкцій, які підтверджують факт подальшої реалізації товарів, отриманих позивачем від контрагентів; банківських виписок, які підтверджують надходження коштів на рахунок позивача.

Згідно з підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Відповідно до підпункту 7.4.5 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення містяться у положеннях ПК України.

Так, згідно з підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Проаналізувавши викладені положення та обставини, враховуючи при цьому наявність у позивача всіх необхідних первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, суд прийшов до висновку про протиправність оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача надала достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 лютого 2013 року:

- № 0000682202, яким товариству з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 3316668,00 грн. (Три мільйони триста шістнадцять тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 00 копійок);

- № 0000692202, яким товариству з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 4895750,00 грн. (Чотири мільйони вісімсот дев'яносто п'ять тисяч сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок).

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" (ідентифікаційний код 31466963) здійснений ним судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 01 квітня 2013 року