Ухвала суду № 30396204, 25.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2013 р. м. Київ К-111/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2008

у справі № 6/501

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0001144120/0 від 08.05.2008.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009, позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним спірне податкове повідомлення-рішення в частині нарахування суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 5 337 грн. основного платежу та 10 674 грн. штрафних (фінансових) санкцій; в решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової документальної виїзної перевірки Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07 по 31.12.2007, складено акт № 263/41-20/31301827 від 18.04.2008, в якому зафіксовані порушення: пп. 4.2.12 п. 4.2, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 та пп. 4.3.23 п. 4.2 ст. 4 пп. «а» 19.2 п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі результатів вказаної перевірки, 08.05.2008 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001144120/0 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 24 768 грн., в т.ч.: 8 256 грн. основного платежу та 16 512 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи податкові зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, відповідач виходив з того, що позивачем згідно договору від 18.07.2002 № 03/02-974 про довгострокову безвідсоткову позику не утримано податок з доходів фізичних осіб з непогашеної заборгованості при звільненні працівника та не утримано податок з доходів фізичних осіб з сум виплачених фізичним особам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є платниками єдиного податку, за здійснення діяльності, яка не зазначена в свідоцтвах про сплату єдиного податку та, відповідно, з якої дохід повинен оподатковуватись за загальними правилами.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не утримано податок з доходів фізичних осіб з непогашеної заборгованості звільненого працівника, яка рахується додатковим благом, та відсутністю права позивача нараховувати податок з доходів сплачених фізичним особам - платникам єдиного податку, оскільки особа, яка є джерелом виплати доходу на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу, оскільки це призведе до подвійного оподаткування.

В частині не оподаткування доходів, сплачених на користь суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки дохід згідно положень Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» є об'єктом оподаткування вказаних суб'єктів підприємницької діяльності, а з доходів отриманих, за результатами провадження діяльності не передбаченої у свідоцтвах про сплату єдиного податку, такі платники повинні сплачувати податки за загальною системою оподаткування, в тому числі і податок з доходів фізичних осіб згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Разом з тим, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, висновки судів обох інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Відповідно до положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» об'єктом оподаткування платника податку - резидента є загальний місячний оподаткований дохід, до складу якого, включаються додаткові блага, надані працедавцем своєму працівнику.

Згідно з пп. «д» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства.

Відповідно до положень пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», коли проводиться анулювання неповернутої суми позики, наданої платнику податку, податковий агент має утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15 %.

В даному випадку, судами обох інстанцій не досліджено питання щодо наявності у позивача рішення про анулювання неповернутої суми позики за договором від 18.07.2002 № 03/02-974.

Однак, лише за встановлення даної обставини буде можливим визначити наявність чи відсутність обов'язку позивача по сплаті податку з доходів фізичних осіб згідно вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Крім того, слід зазначити, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, слід врахувати, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, та оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2008 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний