Рішення № 30372248, 13.03.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/6026/12 13.03.2013 13.03.2013 13.03.2013

Провадження № 22ц/784/364/13 Головуючий в першій інстанції Кокарєв В.В.

Категорія 6 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Орельській Н.М.,

за участю позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_7

та апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2012 року по справі за позовом

ОСОБА_3, ОСОБА_4

до

ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

14 липня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, який в подальшому уточнили, до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Позивачі зазначали, що на праві приватної власності, згідно договору купівлі-продажу від 19 травня 1987 року, ОСОБА_4 належить житловий будинок АДРЕСА_1. Зазначений житловий будинок знаходиться по сусідству з будинком АДРЕСА_2, співвласниками якого по 1/2 частини є відповідачка ОСОБА_7 та третя особа ОСОБА_8 Відповідачка ОСОБА_7 самочинно побудувала сарай та інші господарські будівлі, при цьому зайняла частину їх земельної ділянки, чим створила перешкоди у доступі до стіни гаража.

Посилаючись на вказане, позивачі просили усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та гаражем шляхом покладення на ОСОБА_7 зобов'язання знести самочинно побудований сарай та встановити паркан на межі їх земельних ділянок, а також стягнути з відповідачки 5000 грн. вартості відновлювального ремонту гаража та 5000 грн. моральної шкоди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_7 знести господарську будівлю сараю літ. М-1, розміщену по АДРЕСА_2 протягом двох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1000 грн. компенсації моральної шкоди кожному. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати. На думку апелянта, рішення суду є незаконним та ухваленим без з'ясування всіх обстави справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про знесення господарської будівлі бані літ. Г-1 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. На думку апелянта рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів, представника ОСОБА_3 та представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_7 в межах її доводів підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_3 в межах її доводів не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачі є власниками АДРЕСА_1, придбаного ОСОБА_4 під час шлюбу зі ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19 травня 1987 року (т. 1 а.с.19). Для обслуговування цього будинку рішенням виконкомому Миколаївської міської ради (далі виконком міськради) від 11 березня 1954 року було відведено колишньому власнику вказаного будинку (ОСОБА_9) 540 кв.м. земельної ділянки (т. 1 а.с. 9) та рішенням виконкому міськради від 15 травня 1981 року 23 кв. м. залишено у тимчасовому користуванні (т. 1 а.с. 47).

Також, рішенням виконкому міськради від 20 лютого 1968 року дана згода ОСОБА_9 на зміну адреси з АДРЕСА_3 на АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 8).

Відповідачка по справі ОСОБА_7 є власницею 1/2 частини АДРЕСА_2. Зазначену частку вона прийняла в спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Власником іншої 1/2 частини цього будинку є ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 168). Рішенням виконкому міськради від 16 березня 1957 року за користувачем буд. № 30 зареєстрована земельна ділянка площею 506 кв.м. та додатково рішенням виконкому міськради була відведена земельна ділянка площею 81 кв.м.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України), а якщо самочинне будівництво порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

Згідно п. 3.25** ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» допустима відстань від огорожі повинна становити не менш 1 метра.

З висновку повторної судової будівельно-технічної експертизи від 18 жовтня 2011 року вбачається, що з врахуванням фактичної межі спірних земельних ділянок, порушення п. 3.25** ДБН 360-92** виникло як зі сторони позивача (будівництво гаража) так і зі сторони відповідачки (сарай літ. «М», баня літ. «Г-1»). Проте, фактична межа спірних земельних ділянок не відповідає технічній документації інвентарних справ, а тому і відповісти на питання про знаходження частини самочинно побудованих будівель сараю літ. «М» і бані літ. «Г-1» на земельній ділянці позивачів технічно неможливо, так як не визначена спірна суміжна межа між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Невідповідність технічних характеристик земельних ділянок позивачів та відповідачки (площі, лінійних розмірів, прив'язок жилих будинків) даним технічної і іншої документації, не надає можливості визначити, в яку сторону виникло зміщення межі між цими земельними ділянками, тому і усунення порушень прав позивачів можливо тільки після визначення межі між цими земельними ділянками (т. 1 а.с. 260-272).

На відсутність чітко визначеної межі між цими земельними ділянками звернув увагу у своїй ухвалі і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2012 року (т. 1 а.с. 377), якою були скасовані ухвалені раніше рішення за цією справою. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи (ч. 4 ст. 338 ЦПК України).

Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадянської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) (п. 2.2. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376).

Проте, при новому розгляді справи, позивачами не надані суду докази щодо наявності межі між їх земельною ділянкою та земельною ділянкою відповідачки.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 Земельного кодексу України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

За наявності земельно-кадастрової документації відновлення меж фактично здійснюється в порядку, передбаченому для їх встановлення відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» з дотриманням процедури, визначеною Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376 та Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43.

Згідно ч. 2 вказаної статті Земельного кодексу України, у разі неможливості виявлення дійсних меж, їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Встановлення меж за фактичним використанням земельної ділянки проводиться за результатами земельно-кадастрової інвентаризації, проведення якої врегульовано наказом Держкомзему № 85 від 26 серпня 1997 року «Про затвердження Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів», ПКМУ «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель» від 23 травня 2012 року № 513.

Відновлення (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У разі неможливості виявлення дійсних меж, їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розмірами частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, доказів того, де проходила межа при виділенні земельних ділянок, а саме правовстановлюючі документи, що підтверджують факт порушення відповідачкою їх права користування земельною ділянкою позивачами суду не надано, а тому і вимоги про поновлення порушеного права позивачами не доведені.

За захистом свого порушеного права в інший спосіб передбачений законом (відновлення межі), позивачі не звертались.

Суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені вище норми матеріального і процесуального права та помилково вважав, що збудування позивачами нового паркану по прямій межі, яку вони вважають правильною, є належним доказом підтвердження порушення їх права.

Посилання позивача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про знесення господарської споруди бані літ. Г-1 є незаконним та необґрунтованим, безпідставні та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ОСОБА_7 знести господарську будівлю сарай літ. М-1, стягнення моральної шкоди та судових витрат підлягає скасуванню, як незаконне та необґрунтоване, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову щодо зобов'язання відповідачки знесення господарської будівлі бані та стягнення матеріальної шкоди відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави для його скасування в цій частині.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2012 року в частині зобов'язання ОСОБА_7 знести господарську будівлю сарай літ. М-1, стягнення моральної шкоди та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення господарської будівлі сараю літ. М-1, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання ОСОБА_7 знести господарську будівлю баню літ. Г-1 та стягнення матеріальної шкоди залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді