Ухвала суду № 30372202, 30.01.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/5532/12 30.01.2013 30.01.2013 30.01.2013

Провадження №22ц/784/105/13 Головуюча в першій інстанції Циганок В.Г.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Белевері В.А.,

за участю позивачки ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2012 року по справі за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа -приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6

про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним, визнання права на спільну сумісну власність та визнання права власності на ? частку жилого будинку,

В С Т А Н О В И Л А :

17 липня 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який в подальшому неодноразово уточнювала, до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним, визнання права на спільну сумісну власність та визнання права власності на ? частку жилого будинку.

Позивачка зазначала, що з 1976 року до 2005 року перебувала з відповідачем ОСОБА_4 в фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_1. Від першого шлюбу вона має сина -ОСОБА_7, який проживав разом із ними. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син -ОСОБА_8, батьком якого записаний відповідач.

У 1979 році їх сім'ї була надана земельна ділянка, площею 526 кв. м АДРЕСА_3 під будівництво житлового будинку, який вони розпочали будувати у 1980 році. Будівництво житлового будинку вони здійснювали за спільні кошти і власною трудовою участю та в 1990 році учетвером переїхали до спірного будинку, який продовжували будувати до 2005 року. У 2005 році вона, разом з дітьми виїхала з вищезазначеного будинку, оскільки ОСОБА_4 відмовлявся прописувати її та дітей у будинку. 30 серпня 2007 року вказаний будинок з нежитловими приміщеннями та господарськими спорудами був введений в експлуатацію, а право власності зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 У 2008 році вона дізналася, що спірний будинок належить на праві власності, згідно договору купівлі -продажу від 02 жовтня 2007 року, відповідачці ОСОБА_5, яка є сестрою ОСОБА_4

Посилаючись на те, що вказаний жилий будинок був побудований у період знаходження з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, за спільні кошти та спільною працею, просила визнати вказаний будинок спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4, визнати договір купівлі-продажу недійсним, оскільки останній не мав права на відчуження всього будинку та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду є незаконним і необґрунтованим, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що факт проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, не має значення для охорони прав та інтересів або створення умов здійснення особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності, або відсутності неоспорюваних прав. Крім того, позивачкою не надано суду переконливих доказів проживання з відповідачем однією сім'єю, набуття з ним спільних прав і обов'язків, внесення вкладу в придбання спірного майна, а тому відсутні підстави для визнання спірного майна спільною сумісною власністю. Також правильний висновок суду і щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку з тих підстав, що зазначила позивачка (належність їй ? частини будинку). Тому, суд обґрунтовано відмовив в задоволені позову.

Так, судом першої інстанції встановлено, що, дійсно, ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народився син ОСОБА_7, батьком якого є відповідач (т. 1 а.с. 12). Проте, син з батьком ніколи не проживав однією сім'єю, як і позивачка, що підтверджується показаннями свідків; висновком дільничного Корабельного РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області (далі -Корабельний райвідділ); актами про проживання відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відповідно, з 1980 року по 1985 рік з ОСОБА_10, з 1987 року по 1992 рік - з ОСОБА_11 та з 1998 року з ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 132-133); висновком про розгляд звернення та листом Корабельного райвідділу (т. 1 а.с. 129); рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2007 року, яке набрало законної сили (т. 1 а.с. 137).

Рішенням виконкому Миколаївської міськради № 21 від 02 січня 1979 року ОСОБА_4 була надана у безстрокове користування земельна ділянка АДРЕСА_3 для будівництва жилого будинку (т. 1 а.с. 146).

30 серпня 2007 року жилий будинок за вказаною адресою був прийнятий до експлуатації (т. 1 а.с. 29), але ОСОБА_4 в цьому будинку зареєстрований та проживає з 1998 року (т. 1 а.с. 16, 20, 171). Згідно довідки ЖКП «Проспект»відповідач з 20 листопада 1978 року по 29 січня 1998 року проживав та був зареєстрований АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 164).

Згідно рішення виконкому Заводського районної влади від 01 грудня 1978 року позивачці, як одинокій матері, була надана квартира АДРЕСА_2, в якій вона була зареєстрована з 09 січня 1979 року по 23 вересня 2005 року (т. 1 а.с. 141, 170).

23 вересня 1997 року позивачка подарувала вказану квартиру сину від першого шлюбу ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 36).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги надані нею докази щодо факту проживання з відповідачем однією сім'єю з 1976 року по 2005 рік безпідставні та не мають правового значення.

Так, зазначені позивачкою правовідносини до 01 січня 2004 року регулювалися ст. 112 ЦК України 1963 року та Законом України "Про власність" від 07 лютого 1991 року, і само по собі перебування у фактичних шлюбних відносинах і проживання однією сім'єю не було підставою для визнання майна спільною сумісною власністю, якщо не встановлено, що це придбання майна є наслідком спільної праці сторін.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про власність" від 07 лютого 1991 року (далі - Закон) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Проте, позивачка не надала суду доказів створення з відповідачем спільного майна, що спірний будинок був побудований нею та відповідачем внаслідок спільної праці, і в якому конкретно обсязі вона внесла вклад в спірне майно за період з 1980 року по 01 січня 2004 року.

Посилання позивачки на те, що кошти від проданого нею автомобіля, який подарувала її мати (т. 1 а.с. 37), пішли на будівництво цього будинку також є безпідставними, так як доказів того, що гроші виручені від продажу автомобіля пішли на будівництво спірного будинку, а не на інші потреби, позивачкою суду не надані.

Надані позивачкою товарно-транспортні накладні, чеки на придбання будматеріалів не містять відомостей щодо оплати та отримання цих матеріалів саме позивачкою (т. 1 а.с. 75-88), а відповідачем, навпаки, підтверджено придбання ним та на його ім'я будматеріалів в період будівництва спірного будинку (т. 1 а.с. 174-184, т. 2 а.с. 295-296).

Наявність коштів на будівництво будинку відповідачем підтверджена довідкою про продаж у 1983 році гаражу, а у 1990 році автомобіля «Москвич», належного йому на праві власності; отриманням 3000 руб. позики в ВАТ «Інгул»у 1986 році (т. 1 а.с. 153-154, 164, 165).

Інші доводи апеляційної скарги, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, а висновки суду не відповідають обставинам справи є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 вересня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді