Ухвала суду № 30371225, 26.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2013 р. справа № 1170/2а-4933/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство - Інкопмарк» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень рішень,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство - Інкопмарк» звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, який було змінено, до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції та просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.10.2011р. №0001412330 та №0001402330; визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визнання правочинів, укладених ТОВ "Рекламне агентство Інкопмарк" з контрагентом -постачальником: ПП "2008-Кіровоград" такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, таким чином, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 19.10.2011 року №0001412330 та №0001402330.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року та ухвалити нове рішення, де відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 03.10.2011 року по 05.10.2011 року посадовими особами Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Рекламне агентство - Інкопмарк» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з з суб'єктами господарювання, в т. ч. з ПП «2008 Кіровоград» за період з 01.04.2008року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки складено акт №106/23-30/23694264 від 06.10.2011року, в якому зафіксовано, зокрема, порушення п. 1.32 ст.1, п. 5.1. ст. 5, п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст.. 5, п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 16340 грн., в т.ч. за 1 квартал 2009 р. - 1918 грн., 2 квартал 2009 р. - 5161 грн, 3 квартал 2009 р. - 9261 грн.; п.п. 7.4.1 п. 7.4., п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст.. 7 Закону України "Про податок а додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 13073 грн., в т.ч. за лютий 2009 р. - 798 грн., березень 2009 р. - 737 грн., квітень 2009 р. - 1201 грн., травень 2009 р. - 1909 грн. червень 2009 р. - 1019 грн., липень 2009 р. - 2216 грн., серпень 2009 р. - 1599 грн., вересень 2009 р. - 3594 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001412330, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 20425 грн., в т.ч. 16340 грн. за основним платежем та 4085 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями , та податкове повідомлення-рішення №0001402330, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 16341 грн., в т.ч. 13073 грн. за основним платежем та 3268 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що позивач мав господарські правовідносини з ПП « 2008-Кіровоград».

Проаналізувавши матеріали справи судом встановлено, що господарські операції за перевіряємий період здійснювалися між позивачем та його прямим контрагентом, що підтверджується належними первинними документами, та в результаті здійснення таких господарських операцій реально змінився майновий стан платника податків - позивача по справі.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем замовлено та отримано від ПП « 2008-Кіровоград» товари та послуги, що підтверджується рахунками-фактурами та видатковими накладними.

Згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів оплата товарів та послуг здійснена готівкою.

Крім того, позивачем надані податкові накладні, які підтверджують факт реального здійснення господарської операції з контрагентом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач також посилався на кримінальну справу № 741102, порушену відносно керівника ПП " 2008 Кіровоград"- ОСОБА_1 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Однак, судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки у даній кримінальній справі відсутній обвинувальний вирок суду, то сам факт порушення кримінальної справи не є підставою для висновку про те, що правочини здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 (в редакції на момент правовідносин) ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.

За таких обставин, суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду - без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 198 ч.1 п. 1, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: І.Ю. Богданенко