Ухвала суду № 30369899, 25.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2013 р. м. Київ К/9991/55093/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Моторного О.А. - головуючого,

Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

при секретарі - Струсевич Д.С.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача 1 - Звичайна Г.М.,

відповідача 2 - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21.03.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012

у справі № 0670/11446/11

за позовом Виробничо-торгівельного підприємства "Ренесанс"у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до 1. Державної податкової інспекції у м. Житомирі

2. Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.03.2012, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012, задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі від 18.01.2010 № 0000022304/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача заборгованість по бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість згідно декларацій за жовтень 2009 року в сумі 880 000 грн., за листопад 2009 року в сумі 134 000 грн. та сплачений судовий збір в сумі 1703,40 грн.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання з'явився представник відповідача-1. Представники позивача та відповідача-2 в засідання суду не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, за результатами проведеної відповідачем-1 позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого на розрахунковий рахунок платника в жовтні та листопаді 2009 року, складений акт № 43/23-2/13566695 від 12.01.2010, в якому зафіксовано порушення позивачем п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість", а саме: завищено суму ПДВ, заявлену до відшкодування, за жовтень 2009 року на 880000 грн. та за листопад 2009 року на 134000 грн. через відсутність підтвердження факту сплати податку до бюджету постачальниками та їх контрагентами. На думку податкового органу, оскільки постачальниками (та їх контрагентами) позивача не підтверджено факт надмірної сплати ПДВ до бюджету, то у позивача відсутнє право вимагати бюджетне відшкодування.

На підставі даного акта перевірки, податковою інспекцією прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 18.01.2010 № 0000022304/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1 014 000 грн., в т.ч. за жовтень 2009 року в сумі 880 000 грн. та листопад 2009 року в сумі 134 000 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 вказаного Закону, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4).

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом (іншим подібним документом згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1.п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" ).

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та іншими суб'єктами господарської діяльності - ТОВ «Траст-фонд», ТОВ «Регіональне галузеве підприємство «Міттал-Стілл», ПП "ПТФ Оліс" були укладені договори, за умовами яких останні зобов'язались в порядку та на умовах договорів поставляти позивачу продукцію.

Факт здійснення позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, на підставі яких зазначені в них суми податку на додану вартість позивач відніс до податкового кредиту.

Розрахунки за одержану продукцію позивачем проведено безготівковими операціями в повному обсязі згідно платіжних доручень та в ціні придбаного товару повністю сплачено податок на додану вартість, що підтверджується банківськими виписками з особових рахунків позивача.

Постачальники підприємства, на момент виникнення спірних правовідносин, були внесені до Єдиного державного реєстру, мали свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість, що не заперечувалося відповідачем-1.

Доводи відповідача-1 про відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками по ланцюгу постачання товару, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), так само як і інші закони, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, який був постачальником товарів /послуг/, так і зокрема тим, який не був постачальником товарів /послуг/, (перевірка по ланцюгу) на вартість яких нарахований податок на додану вартість, включений платником податку до податкового кредиту.

Крім того, порушення норм Закону України „Про податок на додану вартість" контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

За наведених обставин, доводи, зазначені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21.03.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль