Ухвала суду № 30368045, 01.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2013 р. м. Київ К-49174/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»на постановуГосподарського суду Запорізької області від 19.12.2008та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2009у справі №23/535/08-АП за позовомВідкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі №0000290805/0 від 29.07.2008 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 32437,65 грн., у тому числі за основним платежем 30893,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 1544,65 грн.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 19.12.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2009 у даній справі, у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка позивача з питання виявлення арифметичних або методологічних помилок у поданих платником податку на додану вартість податкових деклараціях (уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок) за жовтень 2007 року;

- за наслідками перевірки складено акт від 18.07.2008 №160/08-05/03345716, яким встановлені порушення позивачем п.17.1 та п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в результаті чого не сплачено штрафні санкції у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати податкового зобов'язання минулих податкових періодів при самостійно виявлених фактах заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у жовтні 2007 року у сумі 30893,00 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000290805/0 від 29.07.2008, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 32437,65 грн., в тому числі 30893,00 грн. основного платежу та 1 544,65 грн. штрафних санкцій;

- за результатом оскарження прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення у порядку адміністративного оскарження його залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що введення в дію мораторію не зупиняє виконання боржником як грошових зобов'язань, так і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Відповідно до п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції накладаються контролюючим органами, а у випадку, передбаченому п.17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

Згідно п.17.2 ст.17 названого Закону платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

За змістом ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Пунктом 4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, та спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

З огляду на наведене, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання, і є похідними від основного зобов'язання.

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, він і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Згідно абз.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дати прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

З огляду на вищенаведені норми, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що заборона нарахування протягом дії мораторію неустойки (штрафу, пені) інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) поширюється на зобов'язання, які виникли до введення в дію мораторію.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковим зобов'язанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну сум коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно приписів пп.«в» 4.2.2 п.4.2 ст.4 названого Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо ним внаслідок проведення камеральної перевірки виявлено арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Отже, приймаючи до уваги вимоги п. 4.2.2 п.4.2 ст. 4, п.п. 17.2 та 17.3 ст. 17 названого Закону сума самостійно не нарахованого та не сплаченого штрафу позивачем є податковим зобов'язанням.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, строк виконання податкових зобов'язань у позивача настав після порушення провадження у справі про банкрутство. При цьому, на момент проведення перевірки відповідачем рішення про визнання позивача банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарським судом ще не приймалось.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 19.12.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний