Постанова № 30366576, 28.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2013 року Справа № 5009/3272/12

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,суддів:Данилової Т.Б., Дроботова Т.Б.розглянулакасаційну скаргу Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області (далі - Рада)на постановуДонецького апеляційного господарського судувід17.12.12у справі№ 5009/3272/12господарського судуЗапорізької областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - Підприємець)доРади,треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним рішення Ради № 16 від 04.10.11.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача: ОСОБА_7 (№ 34 від 19.02.13);- відповідача: не з'явились;- третіх осіб:ОСОБА_5: не з'явились; ОСОБА_6: не з'явились.

Ухвалою від 06.03.13 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Першикова Є.В., суддів - Данилової Т.Б., Яценко О.В. касаційна скарга Ради від 07.01.13 б/н була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 28.03.13.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 28.03.13 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 28.03.13 представники відповідача та третіх осіб не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 28.03.13 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, з участю представника Підприємця.

У зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. у відряджені розпорядженням від 27.03.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Першиков Є.В., судді - Данилова Т.Б., Дроботова Т.Б.

Про вказані обставини присутнього представника Підприємця повідомлено на початку судового засідання 28.03.13.

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.03.13 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 31.10.12 господарського Запорізької області (суддя - Колодій Н.А.) позов Підприємця до Ради про визнання недійсним рішення двадцять першої сесії шостого скликання Ради № 16 від 04.10.11 "Про розгляд заяв гр.ОСОБА_6 та ОСОБА_5" задоволено повністю.

Визнано недійсним рішення двадцять першої сесії шостого скликання Ради № 16 від 04.10.11 "Про розгляд заяв гр. ОСОБА_6 та ОСОБА_5".

Стягнуто з Ради на користь Підприємця 1 073,00 грн. судового збору.

Постановою від 17.12.12 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого - Будко Н.В., суддів - Манжур В.В., М`ясищева А.М.) апеляційну скаргу Ради залишено без задоволення, а рішення від 31.10.12 господарського суду Запорізької області - без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що Рада припустилась порушення норм чинного цивільного та земельного законодавства, що є неприпустимим з огляду на ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Суди звернули увагу на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Радою було змінено рішення дванадцятої сесії двадцять третього скликання Ради № 71 від 25.08.99 "Про надання у тимчасове користування (на умовах оренди) земельної ділянки приватному підприємцю ОСОБА_4", яким земельна ділянка площею 0,12 га, розташована в АДРЕСА_1, передана Підприємцю в оренду на 20 років, що є неприпустимим згідно абз. 5, 6 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.09 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Рада , яка просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції .

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 626 Цивільного кодексу України , ст.ст. 34 107, 108, 110, 111, Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, пояснення представника Підприємця, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи рішенням Ради № 71 від 25.08.99 Підприємцю було виділено у тимчасове користування на умовах оренди строком на 20 років земельну ділянку площею 0,12 га для благоустрою території, реконструкції дренажу, наведення порядку, розміщення торгівельних місць, що знаходяться АДРЕСА_1 з оплатою 72 грн. за 1 рік.

На підставі вказаного рішення 03.09.99 між Радою (орендодавцем) та Підприємцем (орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), який в подальшому було нотаріально посвідчено та зареєстровано у Приазовському районному відділі земельних ресурсів за № 2.

Згідно умов цього Договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку із складу земель загального користування, розташовану в АДРЕСА_1, загальною площею 0,12 га.

Зазначена земельна ділянка надавалася в оренду для благоустрою, реконструкції дренажу, наведення порядку та розміщення торгівельних місць.

Пунктом 2 Договору сторони узгодили строк його дії - 20 років з моменту його реєстрації у Приазовському районному відділі земельних ресурсів.

Матеріалами справи підтверджено, що до Договору додано план земельної ділянки, план тимчасового землекористування Підприємцем, акт вибору земельної ділянки, акт про встановлення меж ділянки в натурі, які підписані повноважними представниками та скріплені печатками Ради.

Матеріалами справи також підтверджено, що 04.10.11 Радою на двадцять першої сесії шостого скликання прийнято рішення № 16 "Про розгляд заяв гр. ОСОБА_6 та ОСОБА_5".

Вказаним рішенням для забезпечення проїзду до земельної ділянки гр. ОСОБА_5, яка розташована по АДРЕСА_2, а також забезпечено проїзд до земельної ділянки гр. ОСОБА_6, яка розташована по АДРЕСА_1.

При цьому таким рішенням Підприємця попереджено, що площа орендованої земельної ділянки, наданої для благоустрою, реконструкції дренажу, розміщення торгівельних місць, наведення порядку, буде зменшена, та зобов'язано Підприємця забезпечити безперешкодний проїзд, прохід до земельних ділянок гр. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 згідно схеми.

Попередні судові інстанції приймаючи рішення та постанову в основному визначили правовідносини щодо можливості скасування рішення Ради, але в той же час не надали належної правової оцінки правовідносинам, які склалися між учасника спірних відносин.

Схеми про користування земельними ділянками гр.ОСОБА_6 та ОСОБА_5 свідчать про їх право на земельний сервітут, як власників чи землекористувачів земельної ділянки. За рахунок земельного сервітуту здійснено обмеження користування чужою земельною ділянкою платне чи безоплатне.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховуючи вимоги п.п. 2, 3 ст. 79, ст.ст. 98-101 Земельного кодексу України приходить до висновку, що право на землю виступає, як право власності чи постійного користування та оренди.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, та на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Право на земельний сервітут лише обмежує користування земельною ділянкою та не позбавляє власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, до утрати прав володіння, користування та розпорядження нею.

Також попередні судові інстанції не надали належної правової оцінки тій обставині, що встановлення земельного сервітут можливо лише щодо земельної ділянки, яку уже передано у власність або надано у користування. Право земельного сервітута полягає в можливості обмеженого використання чужої суміжної земельної ділянки для певної мети, а саме: дорожнього сервітуту щодо право проходу через чужу ділянку. Умовою для встановлення земельного сервітуту є необхідність використання чужої земельної ділянки для обслуговування своєї ділянки, що не було з'ясовано судами першої та апеляційної інстанції. Підставою для встановлення земельного сервітуту у разі відсутності домовленості є рішення суду.

Розглядаючи вказану справу судові інстанції повинні були визначити наявність факту того, що нормальне господарське використання земельної ділянки, яка належить особам, неможливе без обтяження сервітутом.

Також необхідно було визначитися про наявності або відсутність альтернативних варіантів використання землі без встановлення сервітуту.

В процесі розгляду справи необхідно було приділити увагу доведенню обставин необхідності встановлення сервітуту, а саме того, що єдиним можливим способом задоволення потреб на використання належної земельної ділянки громадянами є саме встановлення сервітуту.

Разом з тим, судам необхідно було визначити, чи є встановлюваний сервітут найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, оскільки за наявності запропонованих варіантів сервітуту в кожному випадку суд повинен вибрати найменш обтяжливий.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх інстанцій, що за приписами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Матеріалами справи підтверджено, що Підприємець є належним користувачем на умовах оренди строком на 20 років земельної ділянки площею 0,12 га із земель загального користування.

Згідно ст. 27 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Статтею 95 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, але вказаним вимогам не надана правова оцінка в контексті правовідносин, які склалися у зв'язку з встановленням земельного сервітуту у межах спору по даній справі.

Приймаючи оскаржені рішення суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтували визнання недійсним спірного рішення Ради, оскільки таким рішенням не скасовувалося раніше прийняте рішення про виділення земельної ділянки в оренду Підприємцю.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення діючого законодавства та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання.

Суди першої та апеляційної інстанцій скасовуючи рішення Ради не врахували вимоги земельного та цивільного законодавства щодо встановлення земельного сервітуту на підставі якого виділено під'їзд до земельних ділянок гр. ОСОБА_6 та ОСОБА_5, згідно схеми що надавала можливість іншим користувачам земельними ділянками мати доступ до них.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції при винесенні оскаржених судових актів наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто попередніми судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області б/н б/д задовольнити.

Рішення від 31.10.12 господарського суду Запорізької області та постанову від 17.12.12 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 5009/3272/12 господарського суду Запорізької області скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий Є.Першиков судді: Т.Данилова Т. Дроботова