Постанова № 30360073, 27.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 року 810/1193/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,

при секретарі судового засідання Кириченко Б.Б.,

за участю:

представника позивача - Максименка П.В.,

представника відповідача - Норця В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппі-Мілк"

до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеппі-Мілк" з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 19.11.2012 № 0000010153, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 157348,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 39337,00 грн.;

від 19.11.2012 № 0000020153, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" у сумі 153075,00 грн., з яких: 122460,00 грн. - за основним платежем; 30615,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки позивача про неправомірне формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), оскільки, на думку посадових осіб податкового органу, операції мали безтоварний характер, роботи та послуги контрагентом фактично не виконувались, позивач не мав на меті дійсного придбання товарів (робіт, послуг), а правочини уклав з метою мінімізації податкових зобов'язань.

На підтвердження висновків про безтоварність господарських (відсутність факту поставки товарів, виконання робіт, надання послуг) податковий орган зазначив, що: контрагент позивача не має адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за укладеними угодами, за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено розбіжність між даними позивача та контрагента, який не відобразив податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період, в якому здійснювались відповідні господарські операції. Крім того, контрагент надав податковому органу пояснення, що ніяких господарських операцій з позивачем не здійснював, первинних фінансово-господарських документів не підписував.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладені договори мали реальний характер - товари (роботи, послуги) поставлені (виконані) контрагентом у повному обсязі і оплачені, ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку та в податковій звітності, а тому він правильно визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість та розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Таким чином, позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що податкове повідомлення-рішення є законним і обґрунтованим, тому підстави для його скасування відсутні. У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеппі-Мілк" є юридичною особою, що зареєстрована 18.06.2007 Богуславською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Миронівській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту.

У жовтні 2012 року посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2011 року - серпень 2012 року (акт перевірки від 26.10.2012 № 180/15-01/35231717).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог:

пунктів 201.1, 201.6 статті 201, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 279807,80 грн., а саме:

завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 157348,00 грн., в тому числі по періодах: у червні 2012 року - на суму 33426,00 грн., у липні 2012 року - на суму 35274,00 грн., у серпні 2012 року - на суму 81454,00 грн., у вересні 2012 року - на суму 7194,00 грн.;

завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 97130,00 грн.;

заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та, відповідно, заниження суми податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету за липень 2012 року в сумі 25330,00 грн.

Висновки податкового органу пов'язуються з оцінкою господарських операцій позивача, які здійснювались ним на підставі господарських договорів (від 06.02.2012 № 5 з приводу придбання продукції (масла) на суму 1482734,20 грн., у т.ч. ПДВ - 247122,37 грн.; від 25.01.2012 № 25/01-12 з приводу надання посередницьких послуг на суму 186177,05 грн., у т.ч. ПДВ - 31029,53 грн.; від 15.05.2012 № 15/05-12 з приводу підряду на виконання робіт з підготовки та встановлення холодильного обладнання на суму 9936,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1656,00 грн.), укладених з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, на підставі яких позивач сплатив вказаному контрагенту у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг) кошти в сумі 1678847,25 грн., у т.ч. ПДВ - 279807,90 грн.

На думку посадових особі податкового органу, фактично ніякі господарські операції між позивачем та ОСОБА_3 не здійснювались, оскільки ця особа не має адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за вказаними договорами. Крім того, за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податковим органом встановлено розбіжність між даними позивача та ОСОБА_3, який не відобразив податкові зобов'язання з податку на додану вартість за господарськими операціями з позивачем.

Податковий орган у своїх висновках також спирається на письмові пояснення гр. ОСОБА_3, який повідомив, що у 2008 році погодився за гроші зареєструватися як фізична особа-підприємець без дійсної мети займатися підприємницькою діяльністю, у подальшому передав свої документи і печатку іншій особі - ОСОБА_4, ніяких господарських операцій як фізична особа - підприємець не здійснював.

За результатами перевірки Миронівською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 19.11.2012 № 0000010153, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 157348,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 39337,00 грн.;

від 19.11.2012 № 0000020153, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" у сумі 153075,00 грн., з яких: 122460,00 грн. - за основним платежем; 30615,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до вищестоящих податкових органів у порядку адміністративного оскарження, однак за результатами розгляду скарг податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та рішеннями вищестоящих податкових органів за результатами адміністративного оскарження, звернувся до суду з даним позовом.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд витребував від позивача первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факти здійснення господарських операції, оплати їх вартості, а також зробив витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що містить дані про контрагента позивача.

На підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

У 2012 році між позивачем і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено три договори, а саме: від 06.02.2012 № 5, від 25.01.2012 № 25/01-12 та від 15.05.2012 № 15/05-12, згідно з яким позивач придбав у ОСОБА_3 товари (роботи, послуги) на загальну суму 1678847,25 грн., у т.ч. ПДВ - 279807,90 грн.

Так, у лютому 2012 року між позивачем (покупець) і ОСОБА_3 (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 06.02.2012 № 5, згідно з яким продавець зобов'язувався здійснити поставку продукції, вид, асортимент та кількість якої визначався у накладних, а покупець зобов'язувався прийняти продукцію та оплатити її вартість.

Відповідно до умов вказаного договору доставка продукції здійснювалась автомобільним транспортом (підпункт 5.3 Договору), а право власності на продукцію переходило від продавця до покупця з моменту отримання продукції, після підписання накладних (підпункту 5.1 Договору).

Покупець зобов'язувався здійснити передоплату на підставі виставленого рахунку, шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця. Ціна на продукцію відображається у накладних, з урахуванням ПДВ (підпункти 4.1.1, 4.2 Договору).

Позивач стверджував, що він придбав у ОСОБА_3 продукцію (масло) на загальну суму 1482734,20 грн., у т.ч. ПДВ - 247122,37 грн. На підтвердження факту поставки продукції позивач надав суду копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних на загальну суму 1482734,20 грн., у т.ч. ПДВ - 247122,37 грн. та прибуткових ордерів.

Дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що вони не мають доказової сили і не доказують факт поставки позивачу товару ОСОБА_3

Так, у видаткових накладних відсутні посилання на господарський договір, на підставі якого здійснювалась поставка, що унеможливлює встановити взаємозв'язок між цими документами, не зазначено прізвищ уповноважених осіб сторін договору, які здійснювали прийом-передачу товару, що позбавляє їх ознак документу.

Транспортні накладні складені з істотними вадами: бланки транспортних накладних заповнені не повністю, в накладних відсутні підписи і штампи перевізника (фізичної особи - підприємця ОСОБА_5); підписи водіїв-експедиторів та осіб, які здійснювали прийомку товару, не має інформації (дати, номера) щодо подорожніх листів у зв'язку з чим, дані документи не беруться судом до уваги.

На підтвердження факту оприбуткування товару на склад, позивач надав суду копії накладних про рух товару по складу та прибуткові ордери.

Дослідивши вказані документи, суд дійшов висновку, що вони також не можуть бути прийняті в якості доказів, адже наявна в них інформація про товар та дати його надходження не дає можливості встановити зв'язок з господарською операцією, що здійснювалась на підставі договору від 06.02.2012 № 5. Крім того, в документах відсутні номери; ціна товару; прізвища уповноважених осіб, які здійснювали прийом товару, що позбавляє їх ознак документу.

Як вже зазначалось, згідно з підпунктом 4.2 Договору покупець зобов'язувався здійснити передоплату на підставі виставленого рахунку. Однак, копій рахунків на оплату продукції позивач суду не надав.

З приводу оплати за вказаними господарськими операціями судом встановлено наступне. Позивач стверджував, що він отримав від ОСОБА_3 товар на суму 1482734,20 грн., у т.ч. ПДВ - 247122,37 грн. На підтвердження факту оплати продукції позивач надав суду копії платіжних доручень на суму 368405,85 грн., у т.ч. ПДВ - 61400,98 грн.

З досліджених у судовому засіданні копій платіжних доручень убачається, що у полі "Призначення платежу" міститься посилання лише на рахунок, за яким здійснювалась оплата, відомості про договір відсутні. Зважаючи на те, що позивач не надав суду рахунків на оплату продукції, враховуючи відсутність посилань на реквізити договору у призначенні платежу надані позивачем платіжні доручення не доказують факту, що платежі на користь ОСОБА_3 здійснені саме за договором купівлі-продажу від 06.02.2012 № 5.

Під час судового розгляду представник позивача не зміг надати суду жодних пояснень з приводу причин відсутності первинних фінансово-господарських документів та виявлених розбіжностей у представлених документах.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни послуг за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ОСОБА_3 податкові накладні у кількості тридцять чотири штуки на загальну суму 1473291,00 грн., у т.ч. ПДВ - 245548,50 грн. Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних.

У січні 2012 року між позивачем (замовник) і ОСОБА_3 (посередник) укладено договір про надання посередницьких послуг від 25.01.2012 № 25/01-12, згідно з яким замовник доручив, а посередник зобов'язався знайти покупця продукції, що виробляється позивачем.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору посередник зобов'язувався: знайти покупця продукції, яку пропонує позивач як на території України, так і за її межами, окрім країн Євросоюзу (підпункт 3.1.1); після знаходження можливого покупця повідомити позивача, з якої він країни та отримати підтвердження про наявність у позивача необхідних дозволів та нормативних документів для продовження переговорів (підпункт 3.1.2); при отриманні позитивної відповіді провести попередні переговори (підпункт 3.1.3); організувати зустріч покупця та позивача для проведення переговорів та підписання договору (підпункт 3.1.4).

За надання послуг, визначених вказаним договором, позивач зобов'язувався сплатити посередникові кошти у розмірі, що становить різницю між ціною фактичного продажу та ціною, яку замовник надав посереднику (пункт 4.1 договору).

За твердженнями позивача, він отримав від ОСОБА_3 послуги на загальну суму 186177,05 грн., у т.ч. ПДВ - 31029,53 грн.

На підтвердження факту надання послуг позивач надав суду копії таких документів: актів прийому-передачі послуг; договорів поставки, укладених між позивачем та покупцями за межами України; інвойсів; експортних вантажно-митних декларацій; рахунків-фактур.

Зі змісту актів прийому-передачі послуг, складених уповноваженим представником позивача та ОСОБА_3, убачається, що ОСОБА_3 у період з січня 2012 року по серпень 2012 року надав позивачу такі послуги: провів аналіз торгових відносин між Україною та Єгиптом; здійснив пошук контрагентів Єгипту в Україні; провів зустрічі з контрагентами з ціллю зацікавлення поставки спреду; провів попередні переговори; підготував організацію зустрічі покупців з позивачем; провів зустрічі, переговори та підписання контрактів; здійснив контроль за поступленням коштів; здійснив контроль за поступленням контейнерів; підготував документи для відправки продукції в посольстві Єгипту та України.

Однак, жодних документів чи матеріальних носіїв, які б відтворювали, документували, або підтверджували факт надання ОСОБА_3 посередницьких послуг (аналізу торгових відносин між Україною та Єгиптом; переліку існуючих та потенційних виробників таких товарів; звітів про переговори з конкретними постачальниками товарів; відомостей про дати переговорів, склад учасників, предмет, обсяг витраченого часу, результат тощо; копій довіреностей, виданих позивачем ОСОБА_3 для ведення переговорів з покупцями; протоколів узгодження цін на поточний рік, звітів про контроль за поступленням коштів чи контейнерів тощо), позивач суду не надав.

Представник позивача під час судового розгляду посилався на договори поставки продукції за межі України, укладені між позивачем та компаніями-нерезидентами, інвойси, вантажно-митні декларації, рахунки-фактури, як на докази, що підтверджують факт надання ОСОБА_3 посередницьких послуг. Однак, з вказаних документів убачається, що вони складалися без участі ОСОБА_3 і не містять жодних даних про цю особу.

Суд також не взяв до уваги в якості доказів надані позивачем копії повідомлень, в яких різні компанії-нерезиденти з Єгипту в однаковій формі підтверджують, що ОСОБА_3 виконував посередницькі функції при укладенні договорів поставки між ними та по позивачем, оскільки походження цих документів, дата виготовлення і зміст викликають сумнів у їх достовірності.

З досліджених у судовому засіданні платіжних доручень убачається, що позивач сплатив на рахунок ОСОБА_3 кошти у сумі 181590,08 грн., у т.ч. ПДВ - 30265,01 грн. (вартість наданих послуг за даними позивача становить суму 186177,05 грн., у т.ч. ПДВ - 31029,53 грн.).

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни послуг за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ОСОБА_3 податкові накладні у кількості семи штук на загальну суму 172590,10 грн., у т.ч. ПДВ - 28765,02 грн. Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних.

У травні 2012 року між позивачем (замовник) і ОСОБА_3 (підрядник) укладено договір підряду від 15.05.2012 № 15/05-12, згідно з яким підрядник зобов'язувався виконати роботи з підготовки приміщення для використання його в якості холодильної камери та встановити в ньому холодильне обладнання, а замовник зобов'язувався прийняти роботу та оплатити її вартість.

Загальна вартість робіт за вказаним договором становить суму 9936,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1656,00 грн. (пункт 4.1 договору).

На підтвердження факту виконаних робіт позивач надав суду копії таких документів: акта прийому-передачі робіт від 30.05.2012; договору оренди споруди від 04.01.2011 б/н; фотознімки певного приміщення та холодильного обладнання.

Так, з акта прийому-передачі від 30.05.2012, складеного представником позивача та ОСОБА_3, убачається, що ОСОБА_3 у період з січня 2012 року по серпень 2012 року виконав такі роботи: демонтаж металопрофільних листів зі стін та стелі приміщення на загальний об'єм - 146 м.кв.; демонтаж двох дверей; провів виготовлення та установку дверей в кількості 1 шт.; утеплення стін та стелі приміщення пінопластом на загальний об'єм - 146 м.кв.; обшивку стін та стелі приміщення листами металопрофілю на загальний об'єм - 146 м.кв.; демонтаж холодильно-компресорної установки, трубопроводів, теплообмінника; пусконалагоджувальні роботи холодильно-компресорної установки; герметизацію всіх наявних отворів монтажною піною; герметизацію дверей полімерною стрічкою; освітлення в приміщенні.

Однак, позивач не надав суду жодних документів, які супроводжують будівельно-ремонтні роботи: проектно-кошторисна документація, кошторису на виконання будівельних робіт; акти виконаних робіт, складених згідно з будівельними нормами за формою КБ-2в, КБ-3; актів комісії зі здачі в експлуатацію холодильно-компресорної установки, трубопроводів, теплообмінника; дозвільних документів на виконання робіт з холодильно-компресорним обладнанням тощо. Відсутність вказаних документів позивач пояснив тим, що так домовились з ОСОБА_3

Документів, які підтверджують факт оплати робіт ОСОБА_3 за договором підряду від 15.05.2012 № 15/05-12, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт позивач суду не надав.

На підтвердження права на формування податкового кредиту за вказаною господарською операцією позивач надав суду податкову накладну від 30.05.2012 № 7 на суму 9936,00 грн., у тому числі ПДВ - 1656,00 грн., одержану від ОСОБА_3 Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних.

Даючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спір між сторонами пов'язується з правовою оцінкою рішення податкового органу, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість внаслідок неправомірного формування (нарахування) платником податків податкового кредиту.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Однак, це право платника податків обмежується положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, згідно з якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Однак, сама по собі податкова накладна не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат при обчисленні податку на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вже зазначалось, рішення про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість прийняті податковим органом у зв'язку з висновками про неправомірне формування (нарахування) позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у зв'язку з відсутністю в нього первинних фінансово-господарських документів.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту здійснення господарської операції з поставки товару (робіт, послуг) та її документального підтвердження.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт придбання позивачем товарів (робіт, послуг) за господарськими операціями з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 на підставі договорів від 06.02.2012 № 5, від 25.01.2012 № 25/01-12 та від 15.05.2012 № 15/05-12 документально не підтверджується. Твердження податкового органу про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення сум бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, у судовому засіданні позивачем спростовані не були.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 201.1, 201.6 статті 201, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 279807,80 грн., є правильними, а податкові повідомлення-рішення, - правомірними.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 01 квітня 2013 р.