Постанова № 30359915, 25.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2012 р. справа № 11/322/07-АП

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Пасічник Т. В.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - Крошка В.В. дов від 23.03.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову господарського суду Запорізької області від 03 липня 2007 року

у справі № 11/322/07-АП

за позовом Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Запорізьке державне підприємство «Кремнійполімер» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 28.09.06 № 0000121315/0 - про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 205423,73 грн., у т.ч. 136949,15 грн. основний платіж, 68474,58 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0000131315/0 - про зменшення суми бюджетного відшкодування по датку на додану вартість у сумі 107246,67 грн. по податковим деклараціям за період лютий 2004 - березень 2006 року; № 0000191315/0 - про визначення податкового зобов'язання податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 9630,03 грн., у т.ч. 2690,99 грн. основний платіж, 6939,04 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.04.2007 позовні вимоги роз'яснені, в адміністративній справі № 11/322/07-АП відкрито провадження щодо позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.09.06 № 0000121315/0 - про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 205423,73 грн., у т.ч. 136949,15 грн. основний платіж, 68474,58 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю висновків Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про порушення ним вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Постановою господарського суду Запорізької області від 03.07.2007 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі № 0000121315/0 від 28.09.06.

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (т.2 а.с.154), в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову господарського суду Запорізької області скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений судом належним чином.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, 28.09.2006 відповідачем прийнято податкове повіомлдення-0рішення №0000121315/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в сумі 205423,73 грн., в т.ч. 136949,15 грн. основний платіж, 68474,58 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для прийняття означеного рішення стали висновки, зроблені відповідачем і результаті проведеної виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 31.03.2006 (акт перевірки від 18.09.2006 №45/08-05/00203625 - т.1 а.с.14).

Перевіркою встановлено порушення підприємством п.1.32 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.1 п.5.3, пп.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено збитків в І кварталі 2006 року у розмірі 2097275,54 грн., занижено податок на прибуток за І кВ.2004 року - на суму 45225,23 грн., за І півріччя 2004 - на суму 45309,87 грн., за 9 місяців 2004 року - на суму 45587,69 грн., за 2004 рік - на суму 46318,37 грн., за І квартал 2005 року - на суму 606,76 грн., за І півріччя 2005 року - на суму 676,00 грн., за 9 місяців 2005 року - на суму 1532,81 грн., за 2005 рік - на суму 90630,78 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності висновків відповідача про заниження підприємством валових доходів за рахунок не включення суми надлишків, встановлених за результатами щорічної інвентаризації станом на 01.11.2005, про безпідставність віднесення до складу валових витрат вартості сплачених підприємству-нерезиденту виконаних їм за межами митної території України послуг по покращенню якості продукції, яка належить нерезиденту, в сумі 180387,59 грн., про безпідставність віднесення до складу валових витрат суми витрат на відрядження працівників підприємства, не підтверджені документально в частині витрат на дизельне паливо, придбане у відрядженнях, в розмірі 7332,09 грн., про завищення валових витрат на загальну суму 6141,99 грн. через включення до складу валових витрат вартості спожитих санаторієм-профілакторієм послуг теплопостачання та електроенергії.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність висновків відповідача про завищення підприємством валових витрат на суму 6141,99 грн., щодо решти висновків податкового органу колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини у справі, дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині.

Встановлюючи порушення підприємством Закону України Про оподаткування прибутку підприємств", податковий орган в ході перевірки виходив з наступних обставин.

Щодо порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: не включення підприємством до складу валових доходів у IV кварталі 2005 року суми надлишків, встановлених за результатами щорічної інвентаризації станом на 01.11.2005, проведеної згідно наказу по підприємству від 14.09.2005 №424 "Про проведення річної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей", у сумі 355495,63 грн.

Відповідно до пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход включає доходи з інших джерел.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведеної інвентаризації встановлена наявність основних фондів по цехам №1, 2, 3, 4, 5, 6, 11, які знаходились в експлуатації, але за даними бухгалтерського обліку не враховувались на балансі підприємства, що підтверджується протоколом засідання інвентаризації комісії від 25.11.2005. Згідно з актом №1 від 25.11.2005 проведення інвентаризації основних засобів і незавершеного капітального ремонту будівель, споруд, обладнання цехів підприємства (т.2 а.с.42), протоколом від 25.11.2005 б/н комісією, створеною для проведення інвентаризації, прийнято рішення про оприбуткування матеріальних активів (обладнання, будівель) на загальну суму 355495,63 грн.(т.2 а.с.40).

В бухгалтерському обліку оприбуткування вищевказаних надлишків відображено в кореспонденції рахунків Дт 100 "основні засоби" - Кт 746 "інші доходи від звичайній діяльності" у сумі 355495,63грн.

В податковому обліку вартість встановлених за результатами інвентаризації матеріальних активів (обладнання, будівель) на загальну суму 355495,63 грн. включено до складу валових доходів декларації з податку на прибуток підприємства за 2005 рік, але у поданому податковому органу уточнюючому розрахунку від 01.08.2006 № 7568 до декларації з податку на прибуток за 2005 рік означена сума виключена підприємством зі складу валових доходів.

Відповідно до поданих позивачем пояснень вказані основні фонди завжди перебували на підприємстві, експлуатувалися та не списувалися з балансу підприємства. Неврахування їх в бухгалтерському обліку по рахунку 100 «Основні засоби» обумовлюється 100 відсотковим зношуванням у результаті чого дані основні фонди не мали ціни. Підприємством порушені вимоги п.16 П(С)БУ № 7 у частині переоцінки основних засобів до рівня справедливої ціни, помилково здійснено таку дооцінку шляхом оприбуткування зазначених основних фондів.

Докази на підтвердження наведених в цих поясненнях обставин позивачем не подані, в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, як вбачається з пояснювальної записки посадових осіб підприємства (т.2 а.с.46), після закінчення нормативного строку експлуатації вказані основні засоби в установленому порядку були списані, але оскільки без них неможливий процес виготовлення продукції і вони фактично знаходились в експлуатації, було прийнято рішення прийняти їх на баланс.

Таким чином, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності, колегією суддів встановлено, що на момент проведення на підприємстві річної інвентаризації вказані вище основні засобі в бухгалтерському обліку не були відображені. Фактична наявність вказаних основних фондів та їх застосування у виробничому процесі на підприємстві, про що зазначає позивача, з чим погодився суд першої інстанції, не свідчить про перебування цих основних засобів на балансі підприємства.

Рішення інвентаризаційної комісії від 25.11.2005 про оприбуткування основних засобів в установленому порядку не скасовано, висновки комісії недійсними не визнані. Відображення в бухгалтерському обліку основних фондів, їх оприбуткування здійснено підприємством саме у відповідності до вказаного рішення інвентаризаційної комісії від 25.11.2005.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ст.9 цього Закону).

Статтею 1 вказаного Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 10 цього ж Закону встановлено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994, основними завданнями інвентаризації є:

а) виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;

б) установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;

в) виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделів, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;

г) перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;

д) перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів (п.7 Інструкції).

Відповідно до пп. «г» пп.11.12 вказаної Інструкції затверджені результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському обліку підприємства в тому місяці, в якому закінчена інвентаризація, але не пізніше грудня місяця звітного року.

Посилання позивача на п.16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000, колегія суддів вважає помилковим, оскільки за змістом вказаної норми, підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу, тобто переоцінці підлягають лише основні засоби, що зараховані на баланс підприємства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем зроблений правильний висновок про заниження підприємством валового доходу у IV кварталі 2005 року на суму 355495,63 грн.

Щодо порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку з віднесенням позивачем в 1 кварталі 2004 року до складу валових витрат вартості сплачених підприємству-нерезиденту виконаних їм за межами митної території України послуг по покращенню якості продукції, яка належить нерезиденту в сумі 180387,59 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно листа позивача від 31.07.2003 № 03-02, направленого на адресу фірми «UrSeCo Handels GmbH&Co.KG», м.Дуйсбург, позивачем як замовником з вказаною фірмою (виконавець) укладений контракт №РР-1323/68-30020-276 від 05.09.2003 на виконання послуг з транспортування до міста фільтрування та повернення; фільтрування, закупівлі нової тари та переливу до неї пропитки SК, а також знищення тари, фільтрованих матеріалів та транспортування нових контейнерів до місця заливу профільтрованої продукції на загальну суму 33815,50 Євро.

Факт виконання вказаного договору підтверджений складеним та підписаним сторонами за цим контрактом акту від 26.11.2003 приймання-передачі виконаних робіт на суму 33815,50 Євро (180387,59 грн.). Сума 180387,59 грн. віднесена підприємством до складу валових витрат.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону).

Відповідно до поданих позивачем документів, вбачається, що в межах укладеного контакту №РР-1323/68-30020-276 від 05.09.2003 позивачеві надані послуги з транспортування к місту фільтрування та повернення, фільтрування, закупівлі нової тари та переливу до неї пропитки SК на підприємстві у Голландії - продукції, яка не є власністю позивача, а належить фірмі «UrSeCo Handels GmbH&Co.KG», м.Дуйсбург.

Встановлюючи помилковість висновку відповідача в цій частині, суд першої інстанції погодився з позивачем, який зазначає, що податковий орган не врахував всіх обставин щодо цієї операції, зокрема, не враховано, що фактичним споживачем продукції позивача у Німеччині є не фірма «UrSeCo Handels GmbH&Co.KG», а велике підприємство «GЕВS», прямі поставки на яке неможливі у зв'язку з його відмовою працювати з українськими підприємствами. Позивач зацікавлений у збереженні даного ринку збуту своєї продукції і тому, враховуючи, що з вини ЗДП «Кремнійполімер» була поставлена бракована партія продукції й підприємство «GЕВS» відмовилося від її прийняття, між позивачем і фірмою «UrSeCo Handels GmbH&Co.KG» і був укладений вказаний вище контракт і фактично виконанні роботи по доведенню до товарного виду продукції позивача на місці.

Проте позивачем не подано жодного належного доказу на підтвердження наведених обставин, зокрема, поставки позивачем бракованої продукції та необхідності доведення її до придатного для використання стану, що не дає можливості встановити визначену позивачем природу спірних правовідносин. Листування між позивачем та виконавцем за контрактом №РР-1323/68-30020-276 від 05.09.2003 не є належними та достатніми доказами у справі без підтвердження відповідними первинними документами, які засвідчували б наявність підстав та обґрунтування розміру понесених позивачем витрат в розмірі 180387,59 грн.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладаючи обов'язки щодо доказування правомірності свого рішення на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, разом з тим не звільняє позивача від встановленого частиною першої вказаної статті зобов'язання довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок відповідача щодо безпідставного віднесення до складу валових витрат в 1 кварталі 2004 року суми 180387,59 грн.

Щодо висновку відповідача про безпідставне, в порушення п.п.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», віднесення позивачем до складу валових витрат суми витрат на відрядження працівників підприємства, які документально не підтверджені.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено відсутність розрахункових документів (касових чеків) встановленої форми, підтверджуючих витрати на дизельне пальне, придбане у відрядженнях, на загальну суму 7332,09 грн. Суть виявленого порушення полягає в тому, що на касових чеках відсутній фіскальний номер.

Позивач, заперечуючи проти таких висновків податкового органу, посилається на те, що п.п.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не висуває яких-небудь вимог до форми й змісту документів, якими бути підтвердженні відповідні витрати. Крім того, понесені позивачем витрати на загальну суму 7332,09 грн. не є витратами на відрядження фізичних осіб, а повинні включатися до складу валових витрат згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Постанова Правління НБУ від 15.12.2004 № 637, Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПАУ від 01.12.2000 № 614, на які посилається відповідач, не мають до спірного питання ніякого відношення.

Суд першої інстанції погодився з такою позицією позивача, зазначає, що жодною нормою Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не регулюється питання щодо відповідності розрахункових документів (чеків) реєстраторів розрахункових операцій вимогам будь-яких Положень чи законів.

Вимоги Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну України від 13.03.1998 №59, та норми права, які регулюють порядок проведення розрахункових операцій, позивачем дотримані. Витрати, понесенні у відрядженні працівниками підприємства на дизельне пальне, підтверджені оригіналами відповідних документів - касовими чеками ПП «ОККО».

Крім того, згідно із п. 8 наказу ДПА України від 01.12.2000 № 614 "Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", вимоги до форми і змісту фіскальних касових чеків не поширюються на розрахункові документи, що друкуються реєстраторами розрахункових операцій, включеними до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів та комп'ютерних систем до моменту набрання чинності даним наказом. В акті перевірки і матеріалах справи відсутні відомості про те, коли реєстратор розрахункових операцій, який використовувався при продажу пального, включено до Державного реєстру ЕККА.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції в цій частині помилковим.

Відповідно до пп.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Проти встановленого під час перевірки факту відсутності на касових чеках, які підтверджують витрати на придбане працівниками позивача у відрядженнях дизельне паливо, фіскального номеру, позивач не заперечує, даний факт наявними в матеріалах справи доказами не спростовується.

Приймаючи до уваги, що реалізація дизельного палива здійснювалась ПП «ОККО» через систему АЗС із оформленням розрахункових документів - касових чеків, питання щодо визначення цих документів як підтверджуючих відповідно до пп.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», повинно вирішуватись з огляду на приписи Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", та інших правових актів, якими встановлені вимоги до розрахункових документів.

Інструкцією про службові відрядження у межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 за №59 визначено, що підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до Законів України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та "Про оподаткування прибутку підприємств".

За правилами п.3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Пунктом 3.2 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого Наказом Державної податкової адміністраці України № 614 від 01.12.2000, встановлено, що касовий чек повинен містити такий обов'язковий реквізит як фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються велику літери "ФН".

За правилами п.2.1 цього ж Положення у разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

З огляду на фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з відповідачем, що оскільки на вказаних вище касових чеках відсутній фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, вказані фіскальні чек позбавляються статусу розрахункових документів, що не дає підстав позивачу відносини визначені в них суми до складу валових витрат.

Посилання суду першої інстанції, що вирішальним в даному випадку є наявність відомостей про те, коли реєстратор розрахункових операцій, який використовувався при продажу пального, включено до Державного реєстру ЕККА, є помилковим.

Пункт 3.2 Положення про форму та зміст розрахункових документів, визначаючи обов'язкові реквізити касового чеку, не встановлює будь-який умов щодо їх відображення в касовому чеку, зокрема, не містить зв'язку між наявністю фіскального номера реєстратора розрахункових операцій в касовому чеку з датою включення ЕККА до Державного реєстру.

Щодо встановленого порушення підприємством п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за період з 01.01.04 по 31.03.06, а саме: завищення валових витрат на загальну суму 6141,99 грн. колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновку податкового органу.

Як зазначено в акті перевірки, на території підприємства в будівлі воєнізованої газозахисної станції з централізованими мережами електроенергії та опалення розташовані як сама газозахисна станція, а також санаторій-профілакторій амбулаторного типу, хімічна лабораторія, служба техніки безпеки, медпункт.

Облік спожитої електроенергії здійснюється у відповідності до одного лічильника показань спожитої електроенергії, розподіл спожитої теплоенергії здійснюється підприємством на кожну будівлю (корпус, цех).

Виходячи з того, що згідно паспорту об'єкту санаторію-профілакторію амбулаторного типу позивача санаторій-профілакторій має корисну площу 222 кв.м., відповідачем визначено, що вартість спожитого санаторієм-профілакторієм теплопостачання, дорівнює 18,42% вартості теплопостачання спожитого ВГЗС та складає 2836,94грн., вартість спожитої санаторієм-профілакторієм електроенергії дорівнює 20% вартості електроенергії спожитої ВГЗС та складає 3305,05грн.

За період з 01.01.2004 по 31.05.06 до валових витрат підприємством включено вартість теплопостачання та електроенергії використаних санаторієм-профілакторієм на загальну суму 6141,99 грн.

Відповідачем з цього приводу посилається на п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і зазначає, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Проте, колегія суддів вважає, що такий висновок зроблений відповідачем внаслідок неповного з'ясування обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємством створений структурний підрозділ - санаторій-профілакторій амбулаторного типу, розташований на території заводу.

Згідно п. 2.3 затвердженого генеральним директором та головою профкому підприємства Положення про санаторій-профілакторій амбулаторного типу - структурний підрозділ ЗДП „Кремнійполімер", основною ціллю роботи санаторію-профілакторію є зміцнення й підтримка стану здоров'я працівників, попередження різних захворювань і загострень хронічних хвороб, з метою, перш за все, зниження витрат робочого часу по непрацездатності, формування в них здорового способу життя. Для здійснення цієї мети позивачем отримана ліцензія Міністерства охорони здоров'я України серії АБ № 299960 на здійснення медичної практики з терміном дії з 17.01.2006 по 17.01.2011, пройдена акредитація санаторію-профілакторію в Мінздраві України (акредитаційний сертифікат серії МЗ № 006197). Тобто діяльність санаторію-профілакторію є складовою частиною господарської діяльності підприємства, і така діяльність спрямована на підвищення продуктивності праці й скорочення витрат на оплату лікарняних й, в остаточному підсумку, на одержання доходу.

У зв'язку з викладеним висновки відповідача, що витрати на утримання санаторію-профілакторію не пов'язані з веденням господарської діяльності підприємства, є помилковими.

Таким чином, відповідачем безпідставно визначено з сказаних вище операцій суму податку на прибуток в загальному розмірі 1120,33 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі згідно поданого відповідачем розрахунку в сумі 560,17 грн., внаслідок чого оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині є протиправним і підлягає скасуванню.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, порушив норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції відповідно до ст.202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.198 ст.ст. 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову господарського суду Запорізької області від 03.07.2007 у справі № 11/322/07-АП скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі № 0000121315/0 від 28.09.06 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 1680,50 грн., в т.ч. 1120,33 грн. - основний платіж, 560,17 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко