Рішення № 30335384, 21.03.2013, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 1512/5491/2012

Провадження № 2/520/835/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2013 року

Київський районний суд міста Одеси у складі:

Головуючого - судді Непоради М. П.

при секретарі - Яіцької А. І., Єрьоменко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Одесі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Вимпел-8» про визнання права власності на пай в житлово-будівельному кооперативі в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Вимпел-8» про визнання заповіту недійсним, визнання квартири спільною власністю подружжя, визнання права власності на ? частку квартири, та визнання права власності ? частку квартири в порядку спадкування за законом, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на пай в житлово-будівельному кооперативі у порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3.

13 вересня 2011 року, ще при своєму житті батько позивача - ОСОБА_3 залишив заповіт, яким все своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося заповів своєму сину - ОСОБА_1

Заповіт зареєстрований в спадковому реєстрі під № 51696475.

12 березня 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та дізнався, що 23 листопада 2011 року заяву про прийняття спадщини до майна померлого подала ОСОБА_2

Позивач зазначив, що з 01 червня 1975 року по 01 червня 1985 року батько позивача сплачував грошові внески за пай у вигляді квартири АДРЕСА_1, після чого набув право власності на дану квартиру.

З 1972 по 1980 рік ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_2. Після розірвання шлюбу в 1980 році жодних майнових претензій на частину паю від ОСОБА_2 не надходило. В 1990 році ОСОБА_3 повторно вступив до шлюбу з ОСОБА_2 у якому перебував до моменту смерті. Батько позивача самостійно сплачував грошові внески в житлово-будівельний кооператив та право власності на пай він отримав коли не перебував в шлюбі з ОСОБА_2

Позивач вказав, що його батько перед смертю хворів, та знаходився у важкому стані, та він доглядав його, оплачував ліки, піклувався про нього, ОСОБА_2 не здійснювала жодних витрат по утриманню, догляду, лікуванню та похованню спадкодавця.

Відповідач позов не визнала, та 02.07.2012 року звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, в якій просила визнати за нею право власності на пайовий в ЖБК «Вимпел-8» на кв. АДРЕСА_1 (1/2 частку пайового внеску в сумі 3 585,50 руб. + 1/8 обов'язкової частки пайового внеску) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3

04.12.2012 ОСОБА_1 доповнила свої позовні вимоги, та просила суд визнати заповіт ОСОБА_3 від 20 вересня 2011 року недійсним, та визначити за нею ? частку та ? частку спірної квартири.

09.01.2013 ОСОБА_1 доповнила свої позовні вимоги, та просила суд визнати недійсним заповіт від 20 вересня 2011 року, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

13.02.2013 року ОСОБА_1 остаточно уточнила свої вимоги, та просила суд визнати заповіт від 20 вересня 2011 року недійсним, визнати кв. АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя, визнати за нею право власності на ? частку квартири, та визнати за нею право власності на ? частини квартири в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 1971 рік по 1980 рік вона з ОСОБА_3 знаходилися в шлюбі, а в 1980 році шлюб було розірвано, але незважаючи на розірвання шлюбу, вони підтримували шлюбні відносини, проживали однією сім'єю та були зареєстровані за адресою АДРЕСА_1, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, проводили текучий ремонт квартири і продовжували виплачувати пай за квартиру коштами отриманими внаслідок спільної праці, вона працювала в цей період на двох роботах, мала свій самостійний дохід, який вносила в бюджет сім'ї, з якого своєчасно сплачувала комунальні послуги за квартиру.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина та ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її чоловіка, але їй було відмовлено, оскільки квартира № АДРЕСА_1 належно не зареєстрована, відсутні правовстановлюючі документи, також їй стало відомо, що її чоловік ОСОБА_3 залишив на ім'я свого сина від першого шлюбу ОСОБА_1 заповіт на все своє майно, яке йому належало на момент смерті.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні свій позов підтримали в повному обсязі та пояснили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3, заповівши все своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося, згідно заповіту від 13 вересня 2011 вересня, що зареєстрований в спадковому реєстрі під № 406.

16 січня 2012 року ОСОБА_1 вернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та дізнався, що 23 листопада 2011 року заяву про прийняття спадщини до майна померлого подала ОСОБА_2, пояснивши, що з 01 червня 1975 року по 01 червня 1985 року його батько сплачував грошові внески за пай у вигляді квартири АДРЕСА_1, після чого набув право власності на дану квартиру. З 1972 по 1980 рік ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_2. Після розірвання шлюбу в 1980 році жодних майнових претензій на частину паю від ОСОБА_2 не надходило. Спільне майно було розділено між подружжям в позасудовому порядку. В 1990 році ОСОБА_3 повторно вступив до шлюбу з ОСОБА_2 у якому перебував до моменту смерті. Батько позивача самостійно сплачував грошові внески в житлово-будівельний кооператив та право власності на пай він отримав коли не перебував в шлюбі з ОСОБА_2 Крім того, він пояснив, що в повторний шлюб з ОСОБА_2 його батько вступив з приводу того, що він був моряком, плавав на судах в якості моториста, які ходили за кордон, та необхідною умовою отримання дозволу на вихід за кордон, була наявність дружини. Також ОСОБА_1 був проти задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2, оскільки позовні вимоги безпідставні, не підтверджені доказами.

Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представник первісний позов ОСОБА_1 не визнали в повному обсязі та просили задовольнити уточнені позовні вимоги за зустрічним позовом та пояснили, що з 1971 року по 1980 рік ОСОБА_2 з ОСОБА_3 знаходилися в шлюбі, а в 1980 році шлюб розірвали, але незважаючи на розірвання шлюбу, вони підтримували шлюбні відносини, проживали однією сім'єю та були зареєстровані за адресою АДРЕСА_1, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, проводили текучий ремонт квартири і продовжували виплачувати пай за квартиру коштами отриманими внаслідок спільної праці, вона працювала в цей період на двох роботах, мала свій самостійний дохід, який вносила в бюджет сім'ї, з якого своєчасно сплачувала комунальні послуги за квартиру. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина та ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її чоловіка, але їй було відмовлено, оскільки квартира АДРЕСА_1 належно не зареєстрована, відсутні правовстановлюючі документи, також їй стало відомо, що її чоловік ОСОБА_3 залишив на ім'я свого сина від першого шлюбу ОСОБА_1 заповіт на все своє майно, яке йому належало в момент смерті. Крім того, вона пояснила, що факт фактичних шлюбних відносин в період з моменту розлучення в 1980 році до повторного вступу до шлюбу в 1990 році можуть підтвердити свідки.

Представник третьої особи, житлово-будівельного кооперативу «Вимпел-8», в судовому засіданні пояснив, що плата за паї в житлово-будівельному кооперативі приймалися з 1975 по 1985 рік у радянських карбованцях. Довідка кооперативу від 2008 року, в якої зазначається, що пай було виплачено в 1995 році не відповідає дійсності, оскільки було допущено технічної помилки при наданні довідки. Пай ОСОБА_3 було сплачено в повному обсязі в 1985 році.

Правовідносини між сторонами регулюють вимогами ЦК України ( в ред. 2004 року).

Суд, заслухавши пояснення позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним, його представника, відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним, її представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе задовольнити позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 з наступних підстав:

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - батько позивача за первісним позовом ОСОБА_1, про що було видане Свідоцтво про смерть від 27 жовтня 2011 року, про що в Книзі реєстрації смертей було зроблено актовий запис № 1972.

13 вересня 2011 року ОСОБА_3 склав Заповіт, який було завірено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, згідно з яким ОСОБА_3 розпорядився, на випадок своєї смерті та все своє майно залишити свому сину ОСОБА_1

04 серпня 1971 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вступили в шлюбя, та в 1974 році була внесена перша плата за пай у вигляді АДРЕСА_1, що підтверджується квитанцією № 19/33 від 29 листопада 1974 року, яка видана на ім'я ОСОБА_3.

Дана квартира належала ЖБК «Вимпел-8».

17 грудня 1980 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу від 17 грудня 1980 року, актовий запис № 1087.

Майнові питання були вирішені в позасудовому порядку.

В липні 1985 року ОСОБА_3 було сплачено пайовий внесок в повному обсязі, що підтверджується довідкою ЖБК «Вимпел-8» від 21 жовтня 2011 року.

В судовому засіданні представником відповідачки та позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 було надано довідку ЖБК «Вимпел-8» від 2008 року, в якій вказано, що пай було сплачено в повному обсязі в 1995 році, але на думку суду це не відповідає дійсності, оскільки представник третьої особи -ЖБК «Вимпел-8», раніше у судовому засіданні дав пояснення, що дана довідка від 2008 року - результат технічної помилки, та те, що всі паї сплачувалися з 1974 по 1985 рік. Крім того, його пояснення підтверджуються тим фактом, що за всі паї було сплачено радянськими карбованцями. В 1995 році радянської держави вже не існувало, тому припущення, що паї було виплачено в 1995 році - безпідставне.

З цих підстав суд дійшов висновку, що довідка від 2008 року дійсно помилкова та треба брати до уваги довідку від 2011 року, з якої вбачається, що гроші за пай було виплачено в повному обсязі саме в 1985 році, в той період коли ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не знаходилися в шлюбі. 3

31 серпня 1990 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 знову уклали шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 31 серпня 1990 року, актовий запис № 1198 та перебували в шлюбі саме до смерті ОСОБА_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також судом було встановлено, що ОСОБА_3 за фахом бу моряком, працював в Чорноморському морському пароплавстві на судах в якості моториста, мав дозвіл виходити за кордон, що підтверджується службовим посвідченням. Також був членом партії та регулярно сплачував членські внески, що підтверджується партійним білетом та додатком до нього. Все це підтверджує, що ОСОБА_3 мав постійне джерело прибутку та сплачував за пай саме він, оскільки ОСОБА_2 не змогла довести суду те, що вона на період сплати внесків в період шлюбу та в період розірвання шлюбу, з 1980 по 1990 рік, працювала та надавала гроші за сплату паю. Судом також встановлено, що ОСОБА_2, після розлучення в 1980 році продовжувала мешкати за адресою АДРЕСА_1 за згодою ОСОБА_3, але позивачкою за зустрічним позовом не було доведено, що в цей період вони мешкали як родина, мали фактичні сімейні відносини, тому спірну квартиру не можна вважати спільним майном подружжя, так як, на думку суду була особистим майном померлого ОСОБА_3 Про цей факт свідчить ще й те, що після того, як ОСОБА_3 після сплати пайових внесків фактично став її одноособовим власником, ОСОБА_2 взагалі не зверталася до суду із позовом про визнання спірної квартири спільною власністю подружжя та розподіл спільного майна подружжя, що підтверджує те, що вона визнавала право власності ОСОБА_3 на дану квартиру.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдовець) та не працездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Суд приймає до уваги твердження позивача ОСОБА_1 та його представника, що покійний ОСОБА_3 склавши заповіт на ім'я свого сина ОСОБА_1 виказав своє волевиявлення, його ніхто не обмежував в своїх правах щодо розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

. Згідно ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідачем по первісному позову та позивачем по зустрічному позову ОСОБА_2 не було доведено суду, що її померлий чоловік ОСОБА_3 при складанні заповіту на користь свого сина ОСОБА_1 був недієздатний, так як клопотань про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи суду заявлено не було.

Також, судом не встановлено, що при укладанні заповіту було порушено порядок посвідчення заповіту (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання, дати та місця народження заповідача тощо).

Таким чином, суд приходить до висновку, що при складанні заповіту ОСОБА_3 вільно виявив своє волевиявлення та намір залишили все своє майно на день його смерті сину відповідало його волі та «пороку волі» заповідача не було, тому відсутні підстави визнавати заповіт недійсним, тому в цій частині позову повинно відмовити.

Крім того, суд вважає, що вимоги ОСОБА_2 щодо визнання спірної квартири спільною власністю подружжя та визнання за нею право власності на ? частки спірної квартири не підлягають задоволенню, так як згідно ст. ст. 22, 28 КпШС УРСР, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині визначення правового статусу майна, придбаного подружжям до 01 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю та кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року, норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", яка діяла на час зазначеної дії - 24 липня 2002 року, (а відповідно і п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"), вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно з'ясувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 1975 року по 1985 рік за свої власні кошти, які він отримував як моряк закордонного плавання, сплачував пайові внески за спірну квартиру, тобто право власності на пайовий внесок у нього виникло тільки через п'ять років після розірвання шлюбу, при цьому ОСОБА_2 визнала той факт, що пайовий внесок був виплачений покійним ОСОБА_3 особисто, так як вона працювала прибиральницею та не довела суду що на сплату пайового внеску нею були витрачені сімейні кошти, які вона отримала за свою працю, тому в цій частині позову також повинно бути відмовлено.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечувати захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійсненого проголошення Основним Законом України принципу верховенства права.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконав всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 Цивільного процесуального кодексу України, також правильно тлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність або допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинами, які мають значення для вирішення справи, тому суд вважає вимоги позивача безпідставними та не підлягаючими задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. 55 Конституції, ст. 1233, 1241, 1257 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 5, 8, 10, 15, 74-77, 213, 215, 216, 218, 223 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Вимпел-8» про визнання права власності на пай в житлово-будівельному кооперативі в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на пай у вигляді АДРЕСА_1 в житлово-будівельному кооперативі «Вимпел-8» в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Вимпел-8» про визнання заповіту недійсним, визнання квартири спільною власністю подружжя, визнання права власності на ? частку квартири, та визнання права власності ? частку квартири в порядку спадкування за законом - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Непорада М. П.