Ухвала суду № 30331606, 21.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" березня 2013 р. м. Київ К/9991/40281/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техвагонмаш" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Техвагонмаш" (далі - ТОВ "НВФ "Техвагонмаш") звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ) в якому просить визнати неправомірними дії, скасувати податкове повідомлення-рішення, стягнути заборгованість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року позов ТОВ "НВФ "Техвагонмаш" задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Кременчуцька ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "НВФ "Техвагонмаш" у задоволені позову.

ТОВ "НВФ "Техвагонмаш" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Кременчуцькою ОДПІ в період з 04 лютого 2011 року по 11 лютого 2011 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2010 року, яка виникла з рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у жовтні 2010 року та зумовлена тим, що в ході попередньої позапланової перевірки, яка проводилась з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у вересні 2010 року, встановлено завищення від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на суму в розмірі 290954,00 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за нікчемними правочинами. За результатами перевірки 16 лютого 2011 року складено акт № 674/23-209/32686844.

В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем п.п 7.4.1 та 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті якого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за листопад 2010 року в сумі 290954,00 грн. На думку відповідача зазначені порушення відбулися при здійсненні позивачем господарських операцій з ТОВ "Імпекс Продгарант", оскільки у цього підприємства відсутні основні фонди та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

На підставі акта перевірки від 16 лютого 2011 року Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 лютого 2011 року №0000112302/15, яким позивачу визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 290954,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "НВФ "Техвагонмаш" та ТОВ "Імпекс Продгарант" було укладено договори (№0610-10, №1210-10, №2710-10). Реальність та виконання зазначених договорів підтверджена матеріалами справи.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Імпекс Продгарант" надало ТОВ "НВФ "Техвагонмаш" належним чином оформлені податкові накладні, на підставі яких позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту за відповідний період та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що ТОВ "Імпекс Продгарант" на момент укладення договорів та складення податкових накладних було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Вимоги щодо оформлення податкової накладної викладені в підпункті 7.2.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка повинна мати перераховані у вказаній нормі дані.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно розрахував суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у вересні 2010 року та за листопад 2010 року, які виникла з рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у жовтні 2010 року.

Щодо посилання відповідача на те, що вказані угоди суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України , недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених правочинів є безпідставними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров