Ухвала суду № 30331603, 12.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/43994/11

К/9991/43997/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної податкової інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби та Акціонерного товариства "Барвінок" на постанову господарського суду Полтавської області від 14.03.2007 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 у справі № 9/49 (2а-4821/10/1670)

за позовом Акціонерного товариства "Барвінок"

до Державної податкової інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 13.07.2004 № 0001902301/0 та податкові повідомлення-рішення від 13.08.2004 № 0001902301/1, від 07.10.2004 № 0001902301/2, прийнятих за наслідками адміністративного оскарження, якими позивачу визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою господарського суду Полтавської області від 14.03.2007, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007, позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення від 07.10.2004 № 0001902301/2 визнано недійсним у частині визначення Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 250 141,50 грн., з яких 166 761,00 грн. - основне зобов'язання та 83 380,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції, в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення в частині відмови у позові суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з неправомірності включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними постачальниками, державну реєстрацію та реєстрацію платників ПДВ яких було скасовано в судовому порядку. Щодо задоволення позовних вимог судові рішення попередніх інстанцій вмотивовані висновком про те, що операція з передачі основних фондів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права не є продажем, тому положення пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) на неї не поширюються, а її здійснення не вимагає коригування податкового кредиту.

Не погодившись із судовим рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач (Товариство) подав касаційну скаргу, де, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, порушує питання скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у позові та прийняти нове рішення по суті спору у цій частині.

Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що відповідачем не було подано належних доказів на підтвердження факту анулювання свідоцтв платників ПДВ постачальників позивача, за податковими накладними яких суди визнали необґрунтованим віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту Товариством, а також виключення таких контрагентів з Єдиного державного реєстру.

Державна податкова інспекція, також не погодившись із судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, подала касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та у позові відмовити повністю.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги Державна податкова інспекція послалась на обов'язок позивача зменшити податковий кредит, оскільки зі змісту пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вбачається, що операції щодо внесення основних фондів до статутного фонду іншої юридичної особи є продажем у розумінні п. 1.4 ст. 1 названого Закону.

Вищий адміністративний суд України постановою від 05.08.2010 К-18364/07 рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо визначення Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 250 141,50 грн. відмовив, у решті - направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, відмовляючи у позові, касаційний суд виходів із того, що за змістом пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР Товариство повинно було зменшити податковий кредит на суму ПДВ, сплачену у складі вартості придбання цього основного фонду, у тому самому звітному періоді, в якому відбулася ця операція (тобто у січні 2002 року).

Відповідно до ст. 2391 Кодексу адміністративного судочинства України Товариством до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України було подано заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05.08.2010 з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 05.08.2010 в частині відмови у позові та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою суду Вищого адміністративного суду України від 23.05.2011 В/9991/1037/11 заяву Товариства про допуск справи до провадження Верховного Суду України для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 05.08.2010 було задоволено та допущено до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 05.08.2010 у справі № 9/49 за позовом АТ "Барвінок" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень.

Постановою Верховного Суду України від 20.06.2011 (№ 21-174а) за наслідками розгляду справи № 9/49 (2а-4821/10/1670) заяву Товариства про перегляд судового рішення було задоволено шляхом скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 05.08.2010 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.07.2011 було відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Державної податкової інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби та Акціонерного товариства "Барвінок" з об'єднанням останніх в одне касаційне провадження для спільного розгляду.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду були проведені всі підготовчі дії відповідно до ст. 215 адміністративного судочинства України та ухвалою від 28.12.2012 призначено справу до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представники сторін у судове засідання не з'явились.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційних скаргах, заперечення на них, надані сторонами письмові докази в їх сукупності та перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги Товариства та Державної податкової інспекції не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, передумовою визначення Товариству податкового зобов'язання з ПДВ та застосування фінансових санкцій були висновки проведеної фахівцями контролюючого органу комплексної документальної перевірки на предмет дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2001 по 01.10.2003, оформленої актом від 09.07.2004 № 1682/23-1/21191470.

У ході зазначеної перевірки контролюючим органом було встановлено факт включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними постачальниками, діяльність яких мала фіктивний характер, що стало підставою для скасування в судовому порядку державної реєстрації таких суб'єктів господарювання, а також анулювання їх свідоцтв платників ПДВ, а також здійснення позивачем у січні 2002 року операції з передачі основних засобів (нежитлового приміщення вартістю 833 802,94 грн.) як внеску до статутного фонду ТОВ "Виробничо-експлуатаційна компанія" в обмін на емітовані цим товариством корпоративні права без проведення відповідного коригування (зменшення) вже сформованого податкового кредиту у цьому податковому періоді.

Наведені обставини стали підставою для прийняття Державною податковою інспекцією податкового повідомлення-рішення від 13.07.2004 № 0001902301/0, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 493 484,00 грн. (у тому числі 246 742,00 грн. за основним платежем та 249 742,00 грн. фінансових санкцій).

За наслідками неодноразового адміністративного оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 13.07.2004 № 0001902301/0 контролюючим органом було зменшено суму нарахованого штрафу, що обумовило прийняття останнім податкового повідомлення-рішення від 07.10.2004 № 0001902301/2 про визначення Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 370 113,00 грн. (у тому числі 246 742,00грн. за основним платежем та 123 371,00 грн. штрафних санкцій).

Основним мотивом задоволення позову в частині скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо нарахування Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 250 141,50 грн. судами зазначено те, що операція з передачі основних фондів до статутного фонду іншого підприємства є інвестицією, а не продажем.

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій в цій частині Вищий адміністративний суд України (постанова від 05.08.2010) виходив із того, що за змістом пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР Товариство повинно було зменшити податковий кредит на суму ПДВ, сплачену у складі вартості придбання цього основного фонду, у тому самому звітному періоді, в якому відбулася ця операція (тобто у січні 2002 року).

Скасовуючи постанову Вищого адміністративного суду України від 05.08.2010 з підстав неправильного застосування норм матеріального права, Верховний Суд України виходив з положень Закону № 168/97-ВР.

Так, у постанові від 20.06.2011 Верховний Суд України зазначив, що відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

За змістом наведеної норми покупець не має права на формування податкового кредиту внаслідок продажу йому (при купівлі ним) товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону. Таким чином, ця норма стосується формування податкового кредиту в податковому обліку покупця з тієї ж господарської операції, внаслідок якої у продавця не виникають податкові зобов'язання, і відповідно відсутнє джерело відшкодування ПДВ покупцю.

При цьому зі змісту цієї норми не вбачається обов'язку платника коригувати податковий кредит.

Як було встановлено судами відповідно до акта приймання-передачі від 15.01.2002 Товариство передало до статутного фонду ТОВ "Виробничо-експлуатаційна компанія" основні засоби (нежитлові приміщення) в обмін на корпоративні права, які були у подальшому реалізовані позивачем за грошові кошти іншим суб'єктам господарювання.

Так, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР, зокрема, встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

За приписами пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, як було зазначено у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011, у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

Відповідно до приписів п. 1.4 ст. 1 цього Закону продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Продаж послуг (робіт) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт).

Відповідно до пунктів 1.6, 1.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено поняття корпоративних прав як права власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Таким чином, поняття "товари" та "корпоративні права" законодавчо визначені як окремі поняття і свідчать про те, що господарські операції платника податку з корпоративними правами в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" не є операціями з продажу товарів.

Вказані операції не підпадають під визначення продажу послуг (робіт), оскільки за змістом абзацу третього п. 1.4 ст. 1 зазначеного Закону продаж послуг хоча і може бути пов'язаний з наданням товарів чи інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію чи без останньої, таке надання не супроводжується передачею права власності на товари чи відмінні від них об'єкти власності. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Відповідно до пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу та продажу за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку. Під продажем сукупних валових активів слід розуміти продаж підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи.

А відтак, операцію з передачі позивачем основних фондів, а саме, нежитлових приміщень, до статутного фонду ТОВ "Виробничо-експлуатаційна компанія" в обмін на корпоративні права слід визнати прямою інвестицією, тому до цієї операції не застосовуються приписи пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Даний висновок узгоджується з позицією, викладену у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку в частині щодо відсутності обов'язку у позивача коригувати ПДВ, виходячи із вартості неамортизованої частини основних фондів, які були придбані та у подальшому передані в якості внеску до статутного фонду іншої юридичної особи, оскільки операція з передачі основних фондів до статутного фонду іншого підприємства є інвестицією, а не продажем.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що постанова господарського суду Полтавської області від 14.03.2007 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 у справі № 9/49 (2а-4821/10/1670) були переглянуті в касаційному порядку в межах постанови Верховного Суду України від 20.06.2011, прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05.08.2010 К-18364/07 з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова Вищого адміністративного суду України від 05.08.2010 К-18364/07 в частині скасування постанови господарського суду Полтавської області від 14.03.2007 та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 у справі № 9/49 (2а-4821/10/1670) з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції не переглядалась.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Барвінок" залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Полтавської області від 14.03.2007 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 у справі № 9/49 (2а-4821/10/1670) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко