Ухвала суду № 30330542, 21.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2013 року м. Київ К-29565/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010

у справі № 2-а-43477/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма „Інтерфакт ЛТД"

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма „Інтерфакт ЛТД" звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень -рішень: № 0000031810/0 від 18.06.2009, № 0000031810/1 від 07.07.2009, № 0000031810/2 від 28.08.2009; № 0000021810/0 від 18.06.2009, № 0000021810/1 від 07.07.2009, № 0000021810/2 від 28.08.2009.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала взаємовідносини з платником податків ТОВ „РТІ-Трейд" за період з 01.10.2007 по 30.06.2008 та складено акт № 568/1800/21238131 від 03.06.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення -рішення: № 0000031810/0 від 18.06.2009; № 0000031810/1 від 07.07.2009; № 0000031810/2 від 28.08.2009, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 3570 грн., у тому числі 2380 грн. за основним платежем та 1190 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000021810/0 від 18.06.2009, № 0000021810/1 від 07.07.2009, № 0000021810/2 від 28.08.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2856 грн., у тому числі 1904 грн. за основним платежем та 952 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Перевіркою встановлено порушення вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.2.1 п. 5.2, п.5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток за 1 квартал 2008 року на суму 9520,32 грн., порушення пп. 7.3.1, п 7.3, пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1904, 06 грн., ТОВ „РТІ-Трейд", яке є контрагентом позивача у господарських операціях щодо поставки стрічки конвеєрної ТК-200, в свою чергу придбало даний товар у ТОВ „Третій фактор" за нікчемними правочинами, що виключає економічний ефект від здійснення даної господарської діяльності, а отже не може бути підставою для формування податку на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2008 року між позивачем та ТОВ „РТІ-Трейд" було укладено договір поставки продукції стрічка конвеєрна ТК-200.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання договору підтверджують рахунок-фактура, видаткова накладна, податкові накладні на загальну суму 11424, 38 грн., у тому числі податок на додану вартість 1904, 06 грн.

Оплата продукції здійснена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 1596 від 19.02.2008, № 1618 від 27.02.2008.

Суми сплаченого податку на додану вартість були включені позивачем до складу податкового кредиту після проведення фактичної оплати продукції у лютому 2008 року на підставі виданих накладних.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не може бути взято до уваги, оскільки в даному разі виконання контрагентом позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Стрічка конвеєрна придбана ТОВ „Інтерфакт ЛТД" для виробничих потреб позивача заміна стрічки на транспортерах.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010 у справі № 2-а-43477/09/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010 у справі № 2-а-43477/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко