Ухвала суду № 30330514, 27.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2013 р. м. Київ К-17417/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 15.01.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 по справі №3/580/08-АП за позовом Приватного підприємства «Продсервіс Плюс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Запорізької області від 15.01.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 , позовні вимоги Приватного підприємства «Продсервіс Плюс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000812302/0 від 25.02.2008, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 15156,00грн., у тому числі 10104,00грн. основного платежу та 5052,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Рішення судів мотивовано правомірністю формування позивачем податкового кредиту за спірними господарськими операціями з огляду на наявність належним чином оформлених первинних документів та доказів наявності зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю позивача.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 01.04.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 11.01.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Господарського суду Запорізької області від 15.01.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.7. п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок додану вартість».

Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту від 13.02.2008 №17/23-2/32636683, складеного за результатами планової виїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Продсервіс Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 30.09.2007, відповідачем було прийнято податкове-повідомлення рішення від 25.02.2008 №0000812302/0, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15156,00грн., у тому числі 10104,00грн. основного платежу та 5052,00грн. штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4, п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого позивачем занижена сума податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 9807,00грн. (за квітень 2007 - 3830,00грн., за червень 2007 - 5977,00 грн.) та завищено від'ємне значення за IV квартал 2006 року у розмірі 297,00грн. При цьому, податковий орган виходив з неправомірності формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Агро-Співдружність» та ТОВ «Вітан Травел», за якими позивачем було отримано послуги, які не пов'язані з господарською діяльністю останнього.

Для цілей податкового обліку господарська діяльність п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначена як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом правового регулювання законодавець дозволяє включати до валових витрат і тим самим зменшувати об'єкт оподаткування, а відтак і податкові зобов'язання, будь-які витрати виробництва і обігу, які пов'язані з власною господарською діяльністю платника податку, тобто виправдані цілями господарської діяльності -отримання доходу.

З використанням товарів (послуг) в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує право платника податку на включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 297,40грн. згідно податкової накладної від 05.12.2006 №0000001 отриманої від ТОВ «Вітан Травел» за послуги бронювання, організації поїздки працівників позивача з метою вирішення питання щодо укладення контракту з фірмою «М А С» Експор-Імпорт. Крім того, позивачем було включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість за податковими накладними від 04.03.2007 №40303 у розмірі 3830,45грн. та від 30.06.2007 у розмірі 5977,04грн., виданими ТОВ «Агро-Співдружність» за відшкодування витрат по доставці товару (рибного борошна).

За результатом розгляду справи було встановлено, що відрядження працівників відбулося, проте, контракт укладено не було у зв'язку з відсутністю домовленості з питань ціни, якості рибного борошна.

Крім того, судом встановлено, що факт вчинення спірних господарських операцій підтверджено первинними документами, а саме, актами виконаних робіт, платіжними документами, податковими накладними, специфікаціями товарно-транспортними накладними, які містять назву авто підприємства, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, пункт навантаження, марку та номер автомобіля, пункт розвантаження, відомості про вантаж.

Отже за встановлених обставин, та враховуючи, що неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачеві податкових зобов'язань є правомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя залишити без задоволення, постанову Господарського суду Запорізької області від 15.01.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв