Ухвала суду № 30326895, 27.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2013 р. м. Київ К/9991/61845/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача -Карука О.О.,

відповідача -Шляхової О.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі -СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2012

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012

у справі № 2а-2173/12/0170/25

за позовом приватного акціонерного товариства "Кримський Титан" (далі -Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.02.2012 № 0000110700, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування за жовтень 2011 року в розмірі 7 966 827 грн. та із застосуванням 3 983 413,50 грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 № 0000130700, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2011 року в сумі 5 253 524 грн.

На вказані судові акти СДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про неправильне застосування судами вимог статей 138, 159, пункту 187.1 статті 187, пункту 6 статті 198, статей 200, 201 Податкового кодексу України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято СДПІ за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок в банку за жовтень 2011 року, оформленої актом від 20.01.2012 № 11/07-00/32785994.

Однією з підстав для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії став висновок податкового органу про незаконне включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, отриманими від ПАТ «ЕК «Житомиробленерго», ДТГО «Південно-західна залізниця»та від ТОВ «НВП СТ-Кварц», у зв'язку з відсутністю реєстрації цих накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

За змістом пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Як встановили суди, спірні накладні були складені названими контрагентами за наслідками поставки позивачеві електроенергії за договором на постачання електроенергії від 01.12.2004 № 250, укладеним Товариством та ПАТ «ЕК «Житомиробленерго», послуг в порядку виконання договору перевезення від 24.05.2011 № 137, укладеного між позивачем та ДТГО «Південно-західна залізниця», та товарів в рамках виконання договору постачання від 20.10.2008 № 153.1-09/4, укладеного позивачем та ТОВ «НВП СТ-Кварц».

Фактично відповідні накладні були зареєстровані названими постачальниками в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак не були ідентифіковані податковим органом через технічні помилки, допущені під час формування реєстрів податкових накладних (як-от включення зайвого знака або цифри до номера податкової накладної, зазначення суми ПДВ з неістотною розбіжністю).

Наведені обставини було об'єктивно оцінено судами як такі, що не можуть слугувати підставою для позбавлення платника права на податковий кредит. Адже такою підставою відповідно до абзацу дев'ятого пункту 201.10 статті 200 Податкового кодексу України є відсутність реєстрації податкової накладної у Реєстрі взагалі. Наявність незначних неточностей у відомостях, що містяться у податковій накладній та подаються платником податковому органу для їх внесення до названого Реєстру, за умови, що такі відомості не перешкоджають встановленню змісту господарської операції, її обсягу та її учасників, не можуть бути кваліфіковані як невнесення податкової накладної до Реєстру.

Суди цілком обґрунтовано відхилили і доводи податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними у попередніх звітних періодах.

Адже правила формування податкового кредиту, наведені у статті 198 Податкового кодексу України, не містять обмежень щодо вибору періоду та не забороняють платникові реалізувати право на податковий кредит у більш пізньому періоді ніж у тому, в якому таке право виникло.

Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

СДПІ не було виявлено факту формування позивачем податкового кредиту з порушенням строку, встановленого абзацом третім пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Крім того, в основу прийняття оскаржуваних рішень СДПІ було покладено висновок про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених йому до сплати ТОВ «НВП СТ-Кварц», ТОВ «Електропостачзбут», ТОВ «Ютіка»та УР ТОВ «ГідроТехІнжинірінг»у ціні поставлених товарів.

При цьому СДПІ послалася на відсутність у названих постачальників необхідної виробничо-матеріальної бази (основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) та трудових ресурсів для виконання спірних операцій з поставки товарів в адресу позивача.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених, зокрема, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, умовою визнання податкової вигоди платника є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що реальність виконання господарських операцій з названими контрагентами підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме -договорами, специфікаціями до них, актами приймання-передачі, прибутковими ордерами, видатковими накладними, платіжними дорученнями; перевезення товару було опосередковано складенням товарно-транспортних накладних, подорожніх листів.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Посилання СДПІ на відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були обґрунтовано відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості поставки спірними постачальниками товарів наявними у них силами та засобами.

Що ж стосується епізоду формування позивачем податкового кредиту у сумі 3583,86 грн. за податковими накладними, складеними ТОВ «ТПН «Діамант», яке відсутнє за місцезнаходженням, то, як вірно зазначили суди, чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту в ооспорюваній сумі та про відсутність у податкового органу підстав для позбавлення позивача права на отримання бюджетного відшкодування за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 у справі № 2а-2173/12/0170/25 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько