Рішення № 30307293, 26.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.03.13 р. Справа № 905/1012/13-г

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Міщенко Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м.Донецьк

про визнання відсутнім у ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» права користування вантажним автомобілем МАN 26.413, № кузова/шасі WМАН23ZZZ3W049663, номерні знаки АА0363СТ, 2003 року випуску.

за участю представників сторін:

від позивача: Рудяк О.І.- за довіреністю;

від відповідача: Калашник А.М. - за довіреністю;

По справі була оголошена перерва з 28.02.2013р. на 26.03.2013р. на 09год. 40хвил.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк про визнання відсутнім у ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» права користування вантажним автомобілем МАN 26.413, № кузова/шасі WМАН23ZZZ3W049663, номерні знаки АА0363СТ, 2003 року випуску.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами був укладений договір фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007р., відповідно до якого відповідачеві було передано у користування вантажний автомобіль МАN 26.413. Однак після закінчення строк дії договору фінансового лізингу та звернення позивача із листом про повернення предмету лізингу відповідач продовжує користуватися автомобілем, що за твердженням позивача є протиправним та таким, що суперечить законодавству, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про визнання відсутнім у відповідача права користування предметом лізингу.

27 лютого 2013р. позивачем через канцелярію суду була надана заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить суд визнати відсутнім у ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» права користування та володіння вантажним автомобілем МАN 26.413, № кузова/шасі WМАН23ZZZ3W049663, номерні знаки АА0363СТ, 2003 року випуску. Розглянувши дану заяву суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Дана позиція викладена в п.3.10 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Отже під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї вимоги додатково до вимог викладених у позовній заяві. Відтак надана заява позивача не є заявою про збільшення розміру позовних вимог в розумінні ст. 22 ГПК України, у зв'язку із чим не приймається судом до розгляду.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує а просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :

За договором купівлі-продажу №Р632-04/07 від 26.04.2007р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво Альтком» у власність вантажний автомобіль МАN 26413 для подальшої передачі в лізинг Лізингоодержувачу, зокрема, за договором №L637-04/07 від 26.04.2007р.

26 квітня 2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №L637-04/07, за умовами якого (п.1.1.) Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації у володіння та користування протягом усього строку лізингу за плату (лізингові платежі) майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів та не може бути менше одного року.

За приписами п.2.1. договору Лізингоодержувач самостійно на власний ризик обирає предмет лізингу та продавця.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що вартість предмету лізингу складає 344637,25грн., в тому числі 20% ПДВ: 57439,54грн.

Згідно п.4.1. договору лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця. Розмір лізингових платежів за кожний період лізингу, їх загальна сума та порядок сплати зазначаються в Графіку(п.4.2. договору).

Відповідно до п.6.1. договору Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку, розірвати цей договір та вилучити у Лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках коли Лізингоодержувач, зокрема, не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором(п. 8.1. договору).

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

До укладеного договору між сторонами 26.04.2007р. був підписаний Додаток №1 - Графік платежів, Додаток №2 - Специфікація відповідно до якої предметом договору є вантажний автомобіль МАN26413 на суму 344637,25грн., Додаток №4 - Загальні умови фінансового лізингу.

Між сторонами був підписаний акт приймання-передачі предмету лізингу, відповідно до якого Лізингодавець передав, а Лізингодавець прийняв предмет лізингу.

Додатковою угодою сторони внесли зміни до п.3.1. договору відповідно до якого вартість предмету лізингу становить 376216,20грн.

Додатковими угодами від 02.03.2009р., від 01.09.2009р., від 02.08.2010р., від 01.12.2010р., від 04.05.2011р. сторони внесли зміни до Додатку №1 - Графік платежів та виклали його в новій редакції.

14.12.2012р. позивачем на адресу відповідача був надісланий лист №2157-12/12 від 11.12.2012р. з вимогою повернути предмет лізингу, у зв'язку із закінченням строку дії договору фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007р.

За твердженням позивача після закінчення строку дії договору фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007р. відповідач продовжує безпідставно користуватися автомобілем, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про визнання відсутнім у відповідача права користування предметом лізингу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно приписів частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у частині першій цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до вимог передбачених частиною 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положеннями ч.1 ст.638 ЦК України та ч.2 ст.180 ГК України, встановлено, що господарський договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Частиною 3 ст.180 ГК України передбачено, що при укладанні господарського договору сторони зобов'язанні у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строки дії договору. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Так, між сторонами укладено Договір купівлі-продажу № Р632-04/07 від 26.04.2007р та договір Фінансового лізингу (оренди) L637-04/07 від 26.04.2007р.

Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 1 статі 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України "Про фінансовий лізинг".

Частиною 2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимог передбачених ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до приписів частини 2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду).

Отже, на правові відношення фінансового лізингу поширюються приписи Глави 58 ЦК України.

Згідно положень статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до приписів ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Умовами п.8.2.1. Додатку №4 до договору фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007р. Загальних умов фінансового лізингу сторони домовились та підписали, що лізингоодержувач має право використовувати предмет лізингу протягом строку лізингу.

Пунктом 1.2. договору фінансового лізингу (оренди) №L637-04/07 від 26.04.2007р. передбачено, що строк лізингу складається з Періодів лізингу, зазначених в Графіку платежів (Додаток№1 до Договору).

З Додатку №1 до договору фінансового лізингу (оренди) №L637-04/07 від 26.04.2007р. вбачається, що строк розпочався у липні 2007р., а завершився червнем 2012р, тобто загальний строк договору складав 5 років.

Відповідно до приписів ст.627 ЦК України сторони своїм волевиявленням та діями дійшли згоди та визнали п'ятирічний загальний строк користування майном буде розбито на визначені періоди, в які саме буде здійснюватись оплата.

Пунктом 8.2. Договору купівлі-продажу №Р632-04/07 від 26.04.2007р. сторони встановили, що договір діє до повного виконання Сторонами умов договору.

Згідно п.8.1. договору фінансового лізингу (оренди) №L637-04/07 від 26.04.2007р. договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно Графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором.

Строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд. Згідно вимог передбачених ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється.

Отже з наданих суду договорів вбачається, що сторони дійшли згоди та визначили, що строк лізингу закінчується з визначенням вказівки на календарну дату, впродовж червня 2012р., тобто до 30 червня 2012року.

Відповідно до вимог передбачених частиною 4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Як відомо з приписів цивільного законодавства на лізингові правовідносини поширюються вимоги Глави 58 ЦК України.

Відповідно до приписів ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З матеріалів справи та наданих сторонами доказів не вбачається, що продовж місяця, тобто в продовж липня та ще й серпня 2012 року позивач належним чином надсилав заперечення відповідачу проти подальшого користування майном, після спливу встановленого сторонами загального п'ятирічного строку.

Отже, враховуючи, що договір фінансового лізингу (оренди) №L637-04/07 від 26.04.2007р. розірвано не було, акти приймання-передачі, яким би відповідач повернув майно між сторонами підписано не було та доказів того, що відповідач не користується майном до матеріалів справи не надано, суд, враховуючи вимоги передбачені ст.764 ЦК України дійшов висновку, що даний договір є продовженим на той же строк, тобто на загальний строк договору, складає п'ять років, а саме до 30 червня 2017року, з порядком щомісячної оплати, які визначено сторонами у договорі.

Якщо у відповідача і існує заборгованість перед позивачем, то ці факти та обставини не є предметом даного спору та не можуть бути встановлені під час розгляду зазначеної справи оскільки суд вийде за межи позовної заяви.

Щодо стягнення заборгованості з відповідача то позивач керуючись приписами ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до вимог передбачених ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Під час розгляду зазначеної справи судом не визнано даний договір недійсним, а тому він є правомірним.

Крім того, сторонами також не надано у якості доказів рішень суду, що зазначений договір фінансового лізингу визнано недійсним.

Таким чином, якщо позивач вважає, що у відповідача існує заборгованість перед ним то в такому разі позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того приписами частини 1 ст.9 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Умовами п.3.7. Договору купівлі-продажу №Р632-04/07 від 26.04.2007р. сторони домовились про те, що право тимчасового володіння та користування обладнанням переходить до лізингоодержувача, тобто до відповідача по справі.

Відповідно до умов п.1.3. Додатку №4 до договору фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007р. в Загальних умовах фінансового лізингу сторонами визначено, що в момент підписання Акту приймання -передачі до лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним протягом строку дії Договору наступні права та ризики: право володіння та користування.

Згідно приписів ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування.

Приписами частини 1 ст.398 ЦК України передбачено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, про що саме і домовились сторони у п.1.3. Додатку №4 до договору фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007р. Загальних умов фінансового лізингу.

Необхідно зазначити, що приписами частини 1 ст.399 ЦК України передбачено, що право володіння припиняється у разі:1) відмови володільця від володіння майном; 2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; 3) знищення майна.

Під час розгляду зазначеної справи сторонами не надано суду жодного доказу в підтвердження позбавлення права відповідача володіти майном. Крім того позивачем також не доведено належним чином, що відповідач є недобросовісним володільцем.

Як було вже зазначено відповідно до приписів частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 6.1. договору фінансового лізингу (оренди) №L637-04/07 від 26.04.2007р. передбачено, що позивач має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у відповідача предмет лізингу у безспірному порядку у випадку, зокрема, якщо останній не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до умов п.10.2.1 Загальних умов фінансового лізингу, які є невід'ємним додатком №4 до договору, договір достроково припиняється у останній день місяця, в якому має місце направлення позивачем відповідачу письмове повідомлення про прийняття позивачем рішення про дострокове припинення договору з підстав, визначених розділом 6 договору.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 ГК України).

Під час розгляду зазначеної справи сторонами не надано суду доказів, а саме судового рішення, що договір між сторонами визнано розірваним, та як наслідок зобов'язання між сторонами припинено.

Частиною 3 ст.651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до приписів ч.2 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Отже в силу положень закону та умов договору, договір фінансового лізингу може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення лізингодавцем одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

Разом з тим, право на одностороннє розірвання договору фінансового лізингу у позивача виникає лише при настанні певних умов, а саме у разі не сплати відповідачем лізингового платежу частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Наявність або відсутність боргу повинна бути доведена стороною належним чином, на основі безспірної заборгованості доведеної належним чином, а позивач наявність заборгованості на момент розгляду даної справи не довів, крім того з цього питання у позивача і відсутні судові рішення.

До предмету доказування у даній справі не входить встановлення факту неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, а також встановлення моменту вчинення відмови від договору.

Разом з тим, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачем не надано належних доказів існування у відповідача заборгованості перед позивачем за договором фінансового лізингу крім того позивачем у судовому порядку не доведено та не спростовано, що спірний договір є недійсним або розірваним, навпаки з тих обставин, які не спростовуються позивачем вбачається, що договір з відповідачем є дійсним, не розірваним та продовженим на п'ятирічний загальний строк, тобто до 30 червня 2017року.

Судом з'ясовано, що між сторонами існують деякі спірні питання щодо порушення відповідачем зобов'язань за договором, але позивач непозбавлений права звернутись з даними вимогами до суду в іншому позовному проваджені.

Отже, відсутність у матеріалах справи доказів порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007р. станом на момент подання позивачем позову про відсутність права користування предметом лізингу, свідчить про відсутність у останнього права на обмеження та позбавлення відповідача користуватись майном.

Крім того приписами частин 1 та 3 ст.615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, що має наслідком відповідно повну чи часткову зміну умов зобов'язання, або його припинення.

Під час розгляду зазначеної справи суду також не надано позивачем належних доказів, що ним здійснювались намагання щодо повної чи часткової зміни зобов'язання або часткової від них відмови.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем не доведено свої вимоги щодо позбавлення відповідача права володіти та користуватись об'єктом лізингу.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених пунктом ст.ст. 1, 6, 9 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст.11-16, 202, 204, 252, 395, 398, 399, 626, 627, 615, 651, 653, 759, 763, 764, 806 ЦК України, ст.ст.20, 67, 174, 179-181, 188, 292 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 4-7, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27.03.2013р.

Суддя Тоцький С.В.