Ухвала суду № 30300725, 27.03.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа №0907/2163/2012

Провадження №22ц/779/737/2013

Категорія 41

Головуючий у І інстанції Бойчук О.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Шалаути Г.І.

секретаря Семянчук С.Й.

з участю апелянта ОСОБА_2, який представляє також інтереси апелянта ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно - житловий будинок за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_2, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок, позначений літерою "А" та сарай, позначений літерою "Д" в плані земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_2, подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянти вказують, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом невірно застосовано положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України та не застосовано ст. 344 ЦК України. Суд визнав обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08.09.2011 року про визнання права власності ОСОБА_4 на 57/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1, преюдиційними для вирішення даного спору, при тому, що предмет цих обох справ різний і вказане рішення Апеляційного суду не може бути доказом в даній справі у розумінні ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Апелянти також зазначають, що при розгляді справи судом не досліджувалось наявність обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, а саме: добросовісне заволодіння спірним нерухомим майном та відкрите, безперервне володіння цим майном протягом десяти років, як своїм власним.

З наведених підстав апелянти просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просили в задоволенні скарги відмовити.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що єдиним власником будинковолодіння АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_4 За змістом рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08.09.2011 року відповідач ОСОБА_4 до жовтня 1999 року була власником спірного домоволодіння. Рішенням Вовчинецького сільвиконкому №31 від 26.10.1999 року затверджено розрахунок ідеальних часток в загальній власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, а саме за ОСОБА_4 - 43/100 часток, за ОСОБА_3 - 57/100 часток на підставі спільних з відповідачкою заяв. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08.09.2011 року визнано незаконним та скасовано п. 3 рішення Вовчинецького сільвиконкому від 26.10.1999 року про затвердження розрахунку ідеальних часток в загальній власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, визнано недійсним свідоцтво від 09.12.1999 року про право власності ОСОБА_3 на 57/100 частин спірного будинковолодіння та визнано за ОСОБА_4 право власності на 57/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні цього позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що набуття ОСОБА_4 права власності на вказане будинковолодіння є законним, а тому відсутнє порушення відповідачем права власності позивачів на це будинковолодіння, у зв'язку з чим таке право позивачів відновленню і захисту не підлягає.

При цьому суд зіслався на положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України, відповідно до якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Обставини законності набуття ОСОБА_4 права власності на 57/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 встановлені рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08.09.2011 року, яке набрало законної сили, та в силу дії положень ч. 5 ст. 124 Конституції України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

Доводи апелянтів про те, що судом не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 344 ЦК України, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Зі змісту наведеної статті слідує, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відтак, правомірним власником спірного майна є ОСОБА_4 Посилання апелянтів в правове обґрунтування позовних вимог на положення ч. 1 ст. 344 ЦК України є хибним, як і тлумачення ними цієї норми матеріального права.

Апелянтами не надано належних та допустимих доказів в підтвердження доводів їх апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не спростовують висновки суду першої інстанції, не мають правового значення та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Ковалюк Я.Ю.

Шалаута Г.І.