Ухвала суду № 30300226, 27.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2013 р. м. Київ К/9991/1798/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача -Гаджибекова М.Ш.,

відповідача -не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді (далі -ДПІ)

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010

у справі № 2а-2119/09/0770

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дар»(далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2006 року Товариство звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 08.02.2006 № 435/23-0/32215960/2811.

Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками її останнього розгляду постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010, позов задоволено; оспорюваний акт індивідуальної дії визнано недійсним.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить їх скасувати та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про невідповідність наданої судами юридичної оцінки обставинам справи пункту 1.8 статті 1, пункту 4.8 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що державною податковою адміністрацією у Закарпатській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питання достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за листопад та грудень 2003 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 27.01.2006 № 8/14-011/10/32215960 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за листопад 2003 року у сумі 1 646 677 грн. із застосуванням 823338,50 грн. штрафних санкцій.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок податкового органу про безтоварний характер операцій з придбання позивачем продукції (установки мікрозварювальної автоматизованої технологічної у кількості 2 шт.) в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Вектор»(далі -ТОВ «Вектор»), та з подальшого експорту цього обладнання за межі митної території України. На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ за наслідками дослідження усього ланцюга постачання зазначає, про неможливість виробництва цього обладнання його виробником (приватним підприємством «Фаворит»).

Крім того, за висновком податкового органу, вексельна форма розрахунку на усьому ланцюгу поставки названих товарів (без фактичного перерахування грошових коштів) виключає правомірність включення до розрахунку суми бюджетного відшкодування ПДВ у складі вартості цих товарів.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягала відшкодуванню з бюджету, було врегульовано пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, згідно з підпунктом 7.7.1 зазначеного пункту (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

За змістом підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 названого Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Таким чином, податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не передбачало такої умови виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ, як фактична сплата відповідної суми податку постачальникові товарів (послуг) у попередніх податкових періодах.

А відтак застосування вексельної форми розрахунків за поставлені товари не перешкоджало включенню платником до розрахунку суми бюджетного відшкодування податкового кредиту, нарахованого під час придбання товарів з дотриманням умов пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Що ж стосується посилань ДПІ на безтоварний характер спірних операцій, то зазначені доводи не знайшли свого документального підтвердження в ході вирішення даного спору. Так, із з'ясованих судами обставин справи вбачається, що спірний товар було придбано позивачем у ТОВ «Вектор»за договором від 12.11.2003 № 39-МС та експортовано за межі митної території України за вантажною митною декларацією від 29.11.2003 № 50004/3/030701.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини постачальників позивача попередніх ланок з їх контрагентами не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім постачальником -ТОВ «Вектор».

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010 у справі № 2а-2119/09/0770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько