Ухвала суду № 30300530, 27.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 року м. Київ К/9991/4618/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі -Стахановська ОДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011

у справі № 2а-7192/10/1270

за позовом приватного акціонерного товариства "Луганський міжгалузевий центр" (далі -Товариство)

до Стахановської ОДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.09.2010 № 0000552301/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 601 460 грн. (у тому числі 400 972 грн. за основним платежем та 200 488 грн. за штрафними санкціями) з посиланням на правильність формування позивачем даних податкового обліку за операціями з поставки товару в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Стратос-Транзит»(далі -ПП «Стратос-Транзит»).

На вказані судові акти Стахановською ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить їх скасувати та відмовити у позові. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про порушення судами правил оцінки доказів у встановленні обставин щодо реального виконання спірних операцій з поставки товарів в адресу позивача, які насправді носили фіктивний характер та не опосередковувались фактичним рухом товарів від продавця до покупця.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень щодо них, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що Стахановською ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2010. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 26.08.2010 № 742/23-24048106 та донараховано позивачеві податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 601 460 грн. (у тому числі 400 972 грн. за основним платежем та 200 488 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про те, що у періоді з червня 2009 року по лютий 2010 року Товариство незаконно віднесло до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені йому до сплати ПП «Стратос-Транзит»у ціні поставленої продукції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме -реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому наведені вимоги Закону передбачаються не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, виключаючи відповідні суму податку зі складу податкового кредиту, ДПІ виходила з того, що:

- названий постачальник позивача відсутній за юридичною адресою, встановити його фактичне місцезнаходження не можливо;

- у ПП «Стратос-Транзит»відсутні основні засоби, складські приміщення, транспортні засоби для провадження господарської діяльності, а також необхідна чисельність працівників для провадження господарської діяльності;

- названий постачальник не задекларував відповідну суму податкових зобов'язань за наслідками виконання спірних операцій, яка б відповідала сумі податкового кредиту позивача;

- ПП «Стратос-Транзит»є учасником схеми проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на створення штучних умов для отримання іншими платниками необґрунтованої податкової вигоди;

- позивачем не подано документів на підтвердження транспортування товару, який був предметом спірних поставок, технічної документації на придбану продукцію.

Судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання у ПП «Стратос-Транзит»товарів (запчастин та комплектуючих) Товариством подано договір поставки від 06.05.2009 № 06/05/09, специфікації до нього, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

При цьому суди обґрунтовано виходили з того, що на час здійснення спірних господарських операцій ПП «Стратос-Транзит»було зареєстровано в установленому законом порядку, відповідало ознакам та поняттю юридичної особи та виступало правоздатним учасником господарського обороту.

Доказів участі Товариства разом з ПП «Стратос-Транзит»у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Посилання Стахановської ОДПІ на відсутність у ПП «Стратос-Транзит»об'єктивної можливості для виконання поставки спірної продукції в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були обґрунтовано відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того, податкова інспекція не довела неможливості поставки спірним постачальником товару наявними у нього силами та засобами.

Відсутність у позивача товарно-транспортних документів також не є спростуванням реального характеру спірних операцій. Адже у розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, тоді товарно-транспортна документація призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини між перевізником та замовником по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Суди правомірно відхилили і доводи податкового органу про відсутність названого контрагента за місцезнаходженням та про несплату ним відповідних сум податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій, адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011 у справі № 2а-7192/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько