Постанова № 30297750, 26.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 року Справа № 5019/1263/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" публічного акціонерного товариства Державна компанія "Автомобільні дороги України"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2012 року

у справі № 5019/1263/12

господарського суду Рівненської області

за позовом Приватного підприємства "Айслаг"

до Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" публічного акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення в сумі 1 255 718 грн. 17 коп.

за зустрічним

позовом Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" публічного акціонерного товариства Державна компанія "Автомобільні дороги України"

до Приватного підприємства "Айслаг"

про визнання недійсним договору поставки № 10/10-07 від 10 жовтня 2008 року

за участю представників

позивача - не з'явились

відповідача - Фрейдун О.М., Ширко М.Р.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року приватне підприємство "Айслаг" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" публічного акціонерного товариства Державна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення грошових коштів на загальну суму 1255718,17 грн., з яких 380887,88 грн. - заборгованість за поставлений товар, 874830,29 грн. - відсотки за користування товарним кредитом за період часу з 16.01.2012р. по 27.07.2012р.

До початку розгляду господарським судом справи по суті Дочірнім підприємством «Рівненський облавтодор» публічного акціонерного товариства Державна компанія «Автомобільні дороги України» подано до господарського суду Рівненської області зустрічний позов про визнання договору 10/10-7 від 10.10.2008 р. недійсним. Ухвалою від 27 серпня 2012 року зустрічний позов прийнято до розгляду.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18 жовтня 2012 року (суддя Войтюк В.Р.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" на користь приватного підприємства "Айслаг" 380887,88 грн. боргу, 7617,75 грн. судового збору. В решті вимог первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір № 10/10-7 від 10.10.2008р., укладений між філією "Доркомплект" ДП "Рівненський облавтодор" та ПП "Айслаг" та стягнуто з приватного підприємства "Айслаг" на користь дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" 1073,00 грн. судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2012 року (судді: Тимошенко О.М., Огороднік К.М., Коломис В.В.) рішення господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" 380887,88 грн. боргу за поставлений товар, 874830,29 грн. боргу зі сплати відсотків за користування товарним кредитом та 38208,06 грн. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" публічного акціонерного товариства Державна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2012р. скасувати, а рішення господарського суду Рівненської області від 18.10.2012р. залишити без змін.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 жовтня 2008 року між Приватним підприємством "Айслаг" та ДП "Рівненський облавтодор" ПАТ ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Доркомплект", правонаступником якого є Філія "Рівненський райавтодор" укладено договір поставки №10/10-7 на суму поставки 50000000,00 грн., відповідно до умов якого приватне підприємство "Айслаг" зобов'язується поставити та передати або передати зі свого складу у власність відповідачеві товар - нафтопродукти в асортименті, а відповідач має право здійснити повну або часткову оплату вартості отриманого товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів (п.5.1. договору), або у випадку не оплати відвантаженої партії товару в строки передбачені п.5.1. договору, Покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 50 днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням Покупцю 1% за кожен день використання товарного кредиту.

Судами також встановлено, що приватне підприємство "Айслаг" поставило та передало відповідачу у 2012 році нафтопродукти на загальну суму 829280,08 грн., проте відповідач його не оплатив, що і стало підставою для виникнення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Водночас, предметом спору у даній справі за зустрічним позовом є вимоги відповідача про визнання недійсним договору поставки №10/10-7 з підстав його невідповідності вимогам ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" визначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. У кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Як на підставу зустрічних позовних вимог, Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" посилається на те, що спірний договір підписаний директором Філії "Доркомплект" з перевищенням наданих йому повноважень та без наступного схвалення такого правочину юридичною особою.

Відповідно до ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно з положеннями ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що виникнення, зміна та припинення цивільних прав та обов'язків за спірним правочином, укладеним неуповноваженим представником та/або з перевищенням наданих йому повноважень, законодавцем поставлено у залежність від його наступного схвалення особою, від імені якої здійснено такий правочин.

Судами встановлено, що Філія «Доркомплект» створена як відособлений структурний підрозділ дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

Відповідно до Положення філії «Доркомплект» вона може від імені і за дорученням директора підприємства укладати договори відповідно до предмета діяльності Підприємства. Пунктом 5.8. Положення передбачено, що відносини Філії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності будуються на підставі договору що укладаються Підприємством і доручень Підприємства. Начальник філії призначається директором Підприємства та діє на підставі виданої Довіреності.

Довіреність № 6/07-08 від 03.01.2008 р. видана начальнику філії «Доркомплект» ДП «Рівненський облавтодор» встановлює обмеження відносно підписання договорів на суму, що перевищують 50 тисяч гривень.

Проте суди попередніх інстанцій, встановивши наявність факту перевищення директором філії повноважень на укладання оспорюваного договору за зустрічним позовом, дійшли протилежних висновків щодо наступного його схвалення, як підстави дійсності правочину, у зв'язку з чим колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Положеннями ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

При цьому, як вірно зазначає заявник касаційної скарги, відсутність посилання у тексті спірного договору на довіреність директора філії, не може розглядатися як факт необізнаності відповідача за зустрічним позовом щодо наявності обмеження його повноважень. Оскільки відповідно до преамбули договору поставки директор філії діяв на підставі Положення про філію, яке прямо передбачає наявність у директора довіреності, якою визначаються його повноваження та їх обмеження. Таким чином, колегія суддів погоджується з обгрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що договір поставки №10/10-7 в порушення вимог ст.241 Цивільного кодексу України вчинено директором філії з перевищенням наданих йому повноважень і відповідно, останній створює цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією юридичною особою.

Проте, зазначаючи про наступне схвалення відповідачем за первісним позовом спірного договору, суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку, що додаткова угода №1 від 01.06.2011р. та довідка Луцької ОДПІ №382/22-708/13369787 від 25.04.2012р. є документами, які підтверджують виконання договору поставки №10/10-7 відповідачем як юридичною особою, що реалізує свої права через створені органи, які діють відповідно до статуту юридичної особи.

Тобто апеляційний господарський суд не звернув увагу, що схвалення правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, законодавцем поставлено у залежність від здійснення відповідних конклюдентних дій спрямованих на його виконання саме компетентними органами юридичної особи, а не особою, яка безпосередньо підписала спірний договір. З огляду на зазначене, обґрунтованим є твердження заявника касаційної скарги стосовно того, що будь-які дії директора філії відповідача за первісним позовом, не уповноваженого на вчинення такого правочину, не можуть бути розцінені як схвалення такого правочину.

Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні інші документи, які б свідчили про схвалення оспорюваного правочину юридичною особою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір №10/10-7 від 10.10.2008р. укладений поза волею ДП "Рівненський облавтодор", а відтак, є таким, що суперечить положенням ст.203, 215 Цивільного кодексу України та повинен бути визнаний недійсним.

З огляду на зазначене, постанова апеляційної інстанції в частині відмови у задоволені зустрічного позову підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Рівненської області в цій частині - залишенню без змін.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції стосовно можливості стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар на підставі видаткових накладних. Оскільки позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. З аналізу норм чинного в Україні законодавства, а також положень доктрини права вбачається, що елементами позову, які є його структурними складовими та визначають його зміст є предмет та підстави позову.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Натомість, підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що в якості підстави позову у даній справі позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань саме за договором поставки №10/10-7 від 10.10.2008р., що призвело до виникнення заборгованості.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що з аналізу положень ст.83 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарський суд під час прийняття рішення має право виходити за межі позовних вимог виключно у випадку, коли це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, а також коли є клопотання заінтересованої сторони. При цьому, положення чинного в Україні законодавства не передбачають права суду змінювати предмет та/або підставу позову.

Оскільки передбачені ст.1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, наявні у даній справі рішення та постанова в частині задоволення первісного позову підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно враховувати, що відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. А відтак, суду слід з'ясувати питання щодо можливості стягнення заявленої позивачем у межах позовної заяви суми при недійсності оспорюваного договору.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" публічного акціонерного товариства Державна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

2.Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2012 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати.

3.Рішення господарського суду Рівненської області від 18 жовтня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору №10/10-7 від 10.10.2008р. укладеного між Філією "Доркомплект" ДП "Рівненський облавтодор" та приватним підприємством "Айслаг" залишити без змін.

4.Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2012 року та рішення господарського суду Рівненської області від 18 жовтня 2012 року в частині задоволення первісного позову скасувати, а справу №5019/1263/12 у цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко