Постанова № 30293436, 25.03.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2013 р. Справа № 5019/2056/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Яковлєв Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Лада-Полісся" на рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 р. у справі № 5019/2056/12

за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Лада - Полісся"

про стягнення заборгованості в сумі 40 274 грн. 62 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Борисова І.В.,

відповідача - Татарчук Л.І.,

ВСТАНОВИВ:

Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради звернулось до місцевого господарського суду із позовом до приватного акціонерного товариства "Лада-Полісся" про стягнення заборгованості в сумі 40274,62 грн..

Рішенням господарського суду Рівненської області (суддя Павленко Є.В.) від 23.01.2013 року вказаний позов задоволено повністю.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем по сплаті орендних платежів за укладеним між сторонами договором від 29.09.2006 року № 1710 за період з 29.09.2006 року по 02.04.2012 року, тобто до моменту фактичного звільнення спірного приміщення та передачі його Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради. Однак всупереч положень даного договору ПАТ "Лада-Полісся" взятий на себе обов'язок по сплаті орендних платежів виконало лише частково, заборгувавши таким чином 40274,62 грн. за період з жовтня 2011 року по 02.04.2012 року. Враховуючи те, що вказана сума основного боргу підтверджена належними доказами і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, з огляду на приписи ст.ст. 11, 509, 526, 530, 612, 629, 762 ЦК України, ст. 283 ГК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано норму ч. 6 ст. 762 ЦК України та не взято до уваги тієї обставини, що відповідач з незалежних від нього причин не мав можливості повернути позивачу орендовані приміщення у встановлений договором строк, оскільки не користувався такими приміщеннями. Вказує, що передача ПАТ "Лада-Полісся" орендованих приміщень в суборенду відбулася зі згоди орендодавця, а отже, вважає, що ризик настання несприятливих наслідків, пов'язаний з такою передачею, є солідарним для сторін. Апелянт також зауважує, що товариство не скористалось своїм правом на використання орендованих у позивача приміщень для здійснення своєї господарської діяльності з метою отримання прибутку, а з певних обставин передало орендовані приміщення в суборенду, не отримуючи при цьому прибутку.

Позивач не реалізував процесуальне право на подання відзиву на апеляційну скаргу, у судому засіданні просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2006 року Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (орендодавець) та акціонерним товариством закритого типу "Лада-Полісся" (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Лада-Полісся" - орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1710, згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення в місті Рівне по вулиці Соборній, будинок 177а, загальною площею 265,4 кв.м., яке перебуває на балансі Управління комунальною власністю (далі - договір, а.с. 9-13).

За приписами п. 1.2 договору орендар вступає у платне користування майном в строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання договору та акту прийому-передачі майна.

Колегією суддів встановлено, що 29.09.2006 року комісією у складі представників Управління комунальною власністю: начальника відділу комунального майна - Павлюк Е.В., головного спеціаліста відділу комунального майна - Гіжицької С.Б. в присутності директора АТЗТ "Лада-Полісся" Яцюка Миколи Сергійовича, складено акт № 244 прийому-передачі нежитлового приміщення по вул. Соборній, 177а у м. Рівному (а.с. 78).

За таких обставин, позивачем належним чином виконано свій обов'язок за договором та передано відповідачу орендоване майно.

Відповідно до п. 3.1-3.2 договору розмір орендної плати встановлюється в сумі 2761,15 грн. в місяць, плюс ПДВ згідно з чинним законодавством. Орендна плата сплачується орендарем до 20 числа поточного місяця.

За змістом 3.4 договору після закінчення дії даного договору орендна плата сплачується на день фактичної здачі приміщення по акту.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що орендна плата щомісячно підлягає коригуванню на індекс інфляції за минулий місяць, який визначається Мінстатом.

Строк договору оренди встановлюється з 29.09.2006 року по 29.09.2009 року (п. 2.1 договору).

Договором від 29.05.2009 року сторони внесли зміни до договору від 29.09.2006 року та збільшили розмір орендної плати до 4990,98 грн. в місяць плюс ПДВ згідно з чинним законодавством у розмірі 998,20 грн. та погодили продовження дії договору на строк 2 роки, тобто до 29.09.2011 року.

Згідно з п. 7.2 договір оренди вважається припиненим з моменту закінчення його дії при умові наявності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди приміщення не пізніше 30 календарних днів після дня закінчення його терміну дії.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, листом №08-855 від 30.09.2011 року (а.с.14) позивач повідомив відповідача про припинення договору у зв'язку із закінченням строку його дії. Окрім того, згідно даного листа Управління комунальною власністю просило звільнити орендоване приміщення та передати його представнику по акту приймання-передачі 18 жовтня 2011 року, а також сплатити заборгованість з орендної плати по день фактичного повернення приміщення.

Поряд з тим, орендоване приміщення було передане позивачу 02.04.2012 року за актом прийому-передачі № 151, підписаного уповноваженими представниками сторін (а.с. 15).

З огляду на те, що взятий на себе обов'язок по сплаті орендних платежів, у тому числі за період після закінчення дії даного договору по день фактичної здачі приміщення по акту, відповідач не виконав, 19.09.2012 року Управління комунальною власністю направило ПАТ "Лада-Полісся" претензію на суму 40274,62 грн., яка отримана останнім 21.09.2012 року (а.с. 16).

У свою чергу, відповідач надіслану претензію залишив без відповіді та реагування, наявну заборгованість не погасив, внаслідок чого виник даний спір.

Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 11, 509, 526, 530, 612 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, строку його виконання та порушення відповідачем, недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, а також поняття прострочення боржника.

Крім того, ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Частиною 2 ст. 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Враховуючи, що п. 3.4 договору передбачено, що після закінчення дії договору орендна плата сплачується на день фактичної здачі приміщення по акту, і, який було підписано лише 02.04.2012 року, апеляційний суд вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 40274,62 грн. боргу.

Твердження апелянта про те, що відповідач з незалежних від нього причин не мав можливості повернути позивачу орендовані приміщення у встановлений договором строк, оскільки не користувався такими приміщеннями, відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

При цьому, статтею 774 ЦК України визначено право наймача за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом, передати річ у користування іншій особі (піднайм).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендар не має права здавати орендоване приміщення в суборенду без письмового дозволу орендодавця, а також передавати без його письмового дозволу орендоване приміщення (його частину) іншим організаціям або надавати право користування на інших умовах чи без умов.

Отже, договором встановлено право орендаря як безпосередньо використовувати об'єкт оренди, так і за письмовим дозволом орендодавця, право передавати приміщення в суборенду іншим особам.

Апеляційним судом встановлено, що 31.12.2010 року між АТЗТ "Лада-Полісся" (правонаступником якого є ПАТ "Лада-Полісся") та ФОП Заварзіною Т.П., за погодженням Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, укладено договори суборенди нежитлових приміщень, за умовами яких останньому в строкове платне користування передано приміщення по вул. Соборній, 177а у м. Рівному (а.с. 36-37).

Нормою ч. 6 ст. 762 ЦК України, на яку посилається апелянт як на підставу звільнення від орендної плати, передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Тобто, зазначена норма може бути застосована для звільнення орендаря від орендної плати лише в разі неможливості безпосереднього використання ним орендованого приміщення.

Однак, уклавши договори суборенди від 31.12.2010 року відповідач визначив саме такий спосіб реалізації свого права, як передача майна в суборенду ФОП Заварзіній Т.П., що в свою чергу, виключає використання цього майна безпосередньо ПАТ "Лада-Полісся".

Колегія суддів також зауважує, що ч. 6 ст. 762 ЦК України застосовується для захисту прав орендаря через власну фактичну неможливість використання приміщення внаслідок дій, за які він не відповідає, тому її дія не розповсюджується на правовідносини по захисту прав орендаря від суборендаря.

Таким чином, посилання скаржника на необхідність застосування при вирішенні даного спору ч. 6 ст. 762 ЦК України, апеляційним судом відхиляється як безпідставне.

У той же час, у контексті положень п. 3.7 договорів суборенди від 31.12.2010 року відповідач не позбавлений права на звернення до суду із аналогічним позовом до ФОП Заварзіної Т.П.

Доводи апелянта в частині того, що товариство передало приміщення в суборенду, не отримуючи при цьому прибутку, не впливають на оцінку обставин справи, оскільки ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено обов'язок орендаря вносити орендну плату за користування об'єктом оренди незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції невиконання своїх договірних зобов'язань суборендарем не звільняє ПАТ "Лада-Полісся", як орендаря, від обов'язку сплати орендних платежів за користування спірним нежитловим приміщенням.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 р. у справі №5019/2056/12 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Лада-Полісся" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу№5019/2056/12 повернути до господарського суду Рівненської області

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Савченко Г.І.