Ухвала суду № 30283058, 11.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. справа № 2а/0470/4172/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Нагорної Л.М. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Оксид»до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ВКФ «Оксид»звернулось з вищевказаним позовом до суду в якому, просило визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 01.04.2011 №0000032301, прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2378 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 594 грн. 50 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки викладені податковим органом в акті перевірки про допущенні порушення щодо формування податкового кредиту, є помилковими, оскільки перевіряючими висновки про завищення ним податкового кредиту зроблені лише з тих підстав, що правочин укладений між позивачем та його контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним по правочинах здійснених по ланцюгу з ТОВ «Техноліріс» у серпні 2010 р. В той же час позивачем податковий кредит формувався на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Техноліріс», а придбаний товар оприбуткований в бухгалтерському обліку позивача та використаний у межах господарської діяльності.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року позов задоволений. Скасоване податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2011 року № 0000032301, винесене ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ ВКФ «Оксид»просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову суду першої інстанції, представник ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська була проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, а також дотримання іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.08.2010 по взаємовідносинам з ТОВ «Техноліріс»за результатами якої було складено акт від 18.03.2011 р. № 272/233-23930405.

Актом перевірки встановлено порушення ст.ст. 203, 215, 228, 655, 656, 662 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених по ланцюгу з ТОВ «Техноліріс»у серпні 2010, а саме по договору поставки товару № 14/7 від 14.07.2010, у зв'язку з чим безпідставно завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 2378 грн., чим порушено п.п. 7.4.1., 7.4.5 п.7.4 та п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При проведенні перевірки ТОВ ВКФ «Оксид»було взято до уваги висновки акту перевірки від 18.11.2010 №46/23/36354302 «Про результати документальної виїзної перевірки ТОВ «Техноліріс»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Е-Восток Україна»за липень - серпень 2010 року», яким встановлено відсутність у ТОВ «Техноліріс»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, складських приміщень. На підставі чого ДПІ Ленінського району м. Дніпропетровська зробило висновки про те, що у ТОВ «Техноліріс»відсутні необхідні умови для здійснення транспортування товарно-матеріальних цінностей на виконання умов угоди укладеної з ТОВ ВКФ «Оксид».

На підставі вказаного акту, ДПІ Ленінського району м. Дніпропетровська винесло податкове повідомлення - рішення від 01.04.2011 № 0000032301 про податкове зобов'язання за основним платежем у сумі 2378 грн. та штрафними санкціями у сумі 594,5 грн.

Так судом першої інстанції встановлено, що 14.07.2010 р. між ТОВ ВКФ «Оксид»та ТОВ «Техноліріс»було укладено договір поставки № 14/7, предметом якого був товар «Цеоліт NаХ». Відповідно до податкової накладної №20/08 від 20.08.2010, ціна договору склала 14268 грн., в тому числі ПДВ у сумі 2378 грн.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.2.4 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно із п.п. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, перелік яких встановлений зазначеним підпунктом.

ТОВ ВКФ «Оксид»було сформовано спірну суму податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі належно оформлених податкових накладних отриманих від ТОВ «Техноліріс».

Вимоги чинного, на момент формування позивачем спірних сум податкового кредиту, законодавства та, зокрема, Закону України «Про податок на додану вартість»не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Крім того, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 Закону № 168/97-ВР).

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень вказаного Закону сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець-платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

За таких обставин колегія суддів вважає, що зроблений податковим органом висновок про допущенні порушення з боку позивача вимог п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість суперечить нормам податкового законодавства.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту.

В підтвердження укладення та виконання договору поставки № 14/7 від 14.07.2010 р. між позивачем та ТОВ «Техноліріс», свідчать акт від 20.08.2010 приймання-передачі товару, податкова накладна №20/08 від 20.08.2010, платіжні доручення №504 від 10.09.2010 та №545 від 29.09.2010, кожне на суму 7134 грн.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди -покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

На момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи складені за наслідками здійснення спірної господарської операції, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 14 грудня 2012 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: С.В. Сафронова