Ухвала суду № 30280192, 28.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15177/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

28 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Трейд сервіс +» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «Трейд сервіс +» (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00026422-20 від 02 липня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Приватне підприємство «Трейд сервіс +» зареєстровано державною адміністрацією Московського району в м. Києві 09 квітня 1998 року та з 16 листопада 2004 року взято на податковий облік до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи № 12942 та свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37090885.

Основним видом діяльності позивача є інші види оптової торгівлі КВЕД 51.90.0.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Трейд Сервіс +» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01 березня 2011 року по 31 березня 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Мега Макс Плюс», результати якої відображено в акті № 174/1-22-20-25412815 від 14 червня 2012 року.

Вказаним актом контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі в сумі 238 802 грн.

До таких висновків відповідач прийшов, вважаючи, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит, здійснені позивачем на підставі нікчемного договору, укладеного позивачем з контрагентом ТОВ «Мега Макс Плюс».

На підставі акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення від 02 липня 2012 року № 00026422-20, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 238 802 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн.

Вважаючи податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарська операція позивача з контрагентом мала реальний характер, податковий кредит підприємством сформовано правомірно, оскільки його формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з поставки товару, що, в свою чергу спростовує доводи відповідача про фіктивність вчиненого правочину.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість та формування податкового кредиту в спірних правовідносинах, які виникли в березні 2011 року, регулюють норми Податкового кодексу України № 2755 - VI від 02 грудня 2010 року, який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Згідно з підпунктом 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналізуючи вказані правові норми, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у березні 2011 року, поставка товару відбулася у тому ж податковому періоді, то в силу приписів п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право ПП «Трейд Сервіс +» на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло у березні 2011 року.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Апелянтом також не надано доказів припинення юридичної особи ТОВ «Мега Макс Плюс» (скасування державної реєстрації), виключення його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, внесення недостовірної інформації до Єдиного державного реєстру під час взаємовідносин із позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарської операції позивача з ТОВ «Мега Макс Плюс», останній не був визнаний банкрутом, знаходився в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та був зареєстрований платником податку на додану вартість. Окрім того, не було порушено кримінальної справи, не було вироку суду щодо посадових осіб ТОВ «Мега Макс Плюс».

Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Також, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення апелянт посилається на ту обставину, що договір позивача з його контрагентом є нікчемним, оскільки укладений без мети настання реальних наслідків та спрямований на отримання податкової вигоди.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарської операції, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 лютого 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Мега Макс Плюс» (продавець) укладено Договір поставки № ТСМ - 01. Згідно даного договору продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити товари народного споживання за цінами, в кількості та асортименті, встановленими Додатками (накладними), які є невід'ємною частиною даного Договору.

На виконання зазначеного Договору ТОВ «Мега Макс Плюс» у березні 2011 року поставило ПП «Трейд Сервіс +» товари на загальну суму 1 432 812, 40 грн., в т.ч. ПДВ 238 802 грн.

Суми ПДВ по вказаному договору було включено позивачем до податкового кредиту за березень 2011 року.

Реальний характер даного договору та правомірність включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Мега Макс Плюс» підтверджують: копія договору № ТСМ - 01 від 01 лютого 2011 року; копії податкових та видаткових накладних; та банківськими виписками, що містяться в матеріалах справи.

Окрім того, товар, придбаний у ТОВ «Мега Макс Плюс» був оприбуткований та зберігався на складі позивача за адресою м. Київ, вул. Теслярська, 4, а в подальшому був реалізований в межах господарської діяльності кінцевим покупцям, а саме: ТОВ «ДЦ Україна» (Watsons), ТОВ «Суматра-ЛТД» (Космо), ТОВ «Адвентіс» (торгівельний центр «Караван»), ТОВ «РУШ», ТОВ «Стиль Д», ТОВ «Мерак», ТОВ «Алнаир», ТОВ «Варіант Н» тощо.

Посилання контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаної господарської операції не підтверджене жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємству для надання послуг, що надані позивачу його контрагентом. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки апелянта про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів поставки не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умови наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення господарської операції.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарська операція є реальною та підтверджується необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаної операції.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зміст зазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ПП «Трейд Сервіс +» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, а висновок акта перевірки про порушення Податкового кодексу України є помилковим, а відтак і зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість протиправним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано, без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено належними доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та прийняття його в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді І.О. Грибан

О.А. Губська

Повний текст ухвали складений 28 березня 2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.