Рішення № 30277099, 22.03.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 березня 2013 р. Справа № 902/143/13-г

Провадження № 7/902/6/13

Господарський суд Вінницької області в складі судді Банасько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м.Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Вінниця

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Вінниця

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги

та зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Вінниця

до: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м. Київ

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Вінниця

про стягнення заборгованості в розмірі 176 780, 50 грн.

при секретарі судового засідання Ольховій Т.О.

за участю представників:

ПАТ "ОТП Банк": Довгаль І.О., довіреність від 21.01.2013 року, паспорт серії НОМЕР_5 виданий Ленінським ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області 24.02.2005 року.

ФОП ОСОБА_2: не з'явився.

ФОП ОСОБА_3: ОСОБА_5, ордер серії ВН № 007551 від 12.02.2013 року, витяг із договору від 12.02.2013 року, № 3, паспорт серії НОМЕР_6 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 22.03.2001 року.

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк", м. Київ заявлено позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Вінниця, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Вінниця про визнання недійсним з моменту укладення Договору про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року.

Ухвалою суду від 28.01.2013 року порушено провадження у справі № 902/143/13-г з призначенням судового засідання на 13.02.2013 року.

13.02.2013 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 через канцелярію суду подано відзив, в якому останній обґрунтовує свої заперечення на позовну заяву, з поміж іншого, зазначаючи, що умовами договору оренди будь-яких обмежень щодо відступлення прав вимоги не встановлювалося, як і вимогами чинного законодавства (а.с.49-50, т.1).

13.02.2013 року надійшла зустрічна позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Вінниця до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м.Київ про стягнення з останнього заборгованості за договором оренди № Ж-31-03-11 від 31.03.2011 року в розмірі 176 780, 50 грн., з яких 173 487,40 грн. заборгованість по орендній платі, 3 293,10 грн. пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за вказаним договором за період з 11.11.2012 року по 10.02.2013 року (а.с.53-55, т.1).

Ухвалою суду від 13.02.2013 року прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду з первісним позовом в одне провадження за № 902/143/13-г.

Одночасно ухвалою суду в зв'язку з неявкою ФОП ОСОБА_2 розгляд справи відкладено до 27.02.2013 року.

27.02.2013 року на адресу суду від представника позивача за первісним позовом надійшла заява про доповнення підстав позову в якій останній просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року та відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 в задоволенні зустрічної позовної заяви з мотивів наведених в заяві (а.с.84-86, т.1).

27.02.2013 року через канцелярію суду представником фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 подано відзив на первісну позовну заяву в якому останній вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити в їх задоволенні (а.с.88-89, т.1).

Ухвалою від 27.02.2013 року розгляд справи відкладено до 12.03.2013 року з метою витребування від сторін додаткових доказів.

11.03.2013 року до суду надійшло письмове пояснення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в якому останній вважає таким, що підлягає до задоволення зустрічний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, а також вказує на відповідність чинному законодавству оспорюваного договору про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року (а.с.100-101, т.1).

В судовому засіданні 12.03.2013 року оголошувалась перерва до 13.03.2013 року в зв'язку з необхідністю подання сторонами додаткових доказів.

Ухвалою суду від 13.03.2013 року відкладено розгляд справи до 22.03.2013 року.

22.03.2013 року представником позивача за первісним позовом до суду подано письмові пояснення в яких останній підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року оскільки останній укладений з порушенням норм чинного законодавства (а.с. 52-53, т.2).

В судовому засіданні 22.03.2013 року оголошено перерву по завершенні якої фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча про час судового засідання останній повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 22.03.2013 року.

Неявка фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в судове засідання при належному повідомленні його про час та місце судового засідання не є підставою для відкладення розгляду справи та не перешкоджає розгляду справи з врахуванням чого суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності вказаної особи.

22.03.2013 року по завершенні перерви позивачем за зустрічним позовом через канцелярію суду подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення 3 293,10 грн. пені. Одночасно у вказаній заяві останній зазначає що наслідки відмови йому зрозумілі (а.с.72, т.2).

Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що представниками сторін не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 22.03.2013 року розглянувши заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відмову від позову суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

29.08.2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" (Банк) та громадянином ОСОБА_2 (Позичальник) укладено кредитний договір № СМ-SMEB00/134/2007 відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит розміром 525 000,00 доларів США на придбання нерухомого майна із остаточною датою повернення 28.07.2017 року (а.с.18-21, т.1).

29.08.2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено договір іпотеки № РМ-SMEВ00/134/2007 (а.с.22-24, т.1).

Відповідно п.1.1 Договору для забезпечення повного і своєчасного виконання Іпотекодавцем боргових зобов'язань, визначених у статті 2 договору (які випливають з кредитного договору № СМ-SMEB00/134/2007 від 29.08.2007 року), Іпотекодавець цим надає Іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, визначене у статті 3 договору.

Згідно п.3.1 Договору предметом іпотеки за договором є нежитлова будівля в цілому, яка складається з будинку побуту, літ. А, загальною площею 549,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується рішенням постійно діючого третейського суду при товарній біржі "Південнобузька" від 22.08.2007 року по справі № 1-019/07, зареєстроване Жмеринським районним структурним підрозділом КП " Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" за реєстровим № 210 в реєстрову книгу № 52а, що підтверджується реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам виданим Жмеринським районним структурним підрозділом КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 27.08.2007 року.

Предмет іпотеки складається в цілому з будинку побуту літ. А , загальною площею 549,1 кв.м.. Згідно з довідкою-характеристикою № 966 виданою Жмеринським районним структурним підрозділом КП "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 27.08.2007 року, балансова вартість предмету іпотеки становить 2 676 500,00 грн. (п.3.2 Договору).

30.10.2007 року, 05.11.2007 року, 15.04.2008 року, 28.07.2008 року до вказаного договору іпотеки сторонами вносились зміни відповідно до яких з поміж іншого здійснювалось уточнення предмета іпотеки в частині розміру площ переданих в іпотеку (а.с.25-28, т.1).

Згідно з останніми змінами до вказаного договору предметом іпотеки визначено є нерухоме майно, а саме: 47/100 частки вбудованих приміщень в нежитловій будівлі, літ."А", загальною площею 257,6 кв.м., які складаються на цокольному поверсі приміщення з № 2-1 по № 2-7, площею 84,0 кв.м., на першому поверсі приміщення з № 3-1 по № 3-14, площею 173,6 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

31.03.2011 року між ОСОБА_2 (Орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" (Орендар) укладено договір оренди № Ж-31-03-11 (а.с.31-34, 60-63, т.1).

Відповідно п.1.1 Договору Орендодавець передає Орендареві за плату у тимчасове володіння та користування (оренда) для розміщення офісу нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, літ."А" , - 1 поверх - пр. з № 3-1 по № 3-14 загальною площею 173,6 кв.м. на підставі експлікації складеної КП ""Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" від 07.02.2008 року, а також відповідні перегородки, зовнішні стіни.

Об'єкт оренди належить Орендодавцю на праві приватної спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом № 373 від 30.12.2009 року про право власності на нежитлову будівлю.

Згідно п. 1.4.1. Договору на момент укладення договору у третіх осіб відсутні будь-які права власності на об'єкт оренди, а також об'єкт оренди в суперечці, під арештом, у заставі (в т.ч. податковій) або під будь-яки іншим видом обтяження не знаходиться, у т.ч. в іншій оренді, у лізингу, в оперативному управлінні не перебуває крім обтяження накладеного у зв'язку з посвідченням між Орендодавцем та ПАТ "ОТП Банк", який є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ "ОТП Банк" договору іпотеки № СМ-SМЕВ00/134/2007, посвідченого 29.08.2007 року посвідченим приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округа Вінницької області ОСОБА_6 за реєстровим № 756 зі всіма змінами додатками та доповненнями до нього.

В розділі 3 Договору сторони врегулювали порядок проведення платежів і розрахунків.

Так, за цим Договором Орендарем вносяться наступні платежі:

а) плата за оренду (з моменту підписання акту прийому-передачі Об'єкту оренди від Орендодавця до Орендаря) (п.3.1 Договору).

Загальний розмір щомісячної плати за об'єкт оренди на період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року складає 49 097,36 грн., без ПДВ оскільки Орендодавець не є платником ПДВ, що еквівалентно 6 168,01 дол. США за курсом НБУ (1USD = 7,96 грн.) із розрахунку 282,82 грн. без ПДВ, за 1 кв.м. площі, що еквівалентно 35,53 дол. США за курсом НБУ (1USD = 7,96 грн.) .

Починаючи з 01.04.2012 року плата за оренду об'єкта складає 51 943,94 грн. без ПДВ оскільки Орендодавець не є платником ПДВ, що еквівалентно 6525,62 дол. США за курсом НБУ (1USD = 7,96 грн.) із розрахунку 299,22 грн. без ПДВ, за 1 кв.м. площі, що еквівалентно 35,53 дол. США за курсом НБУ (1USD = 7,96 грн.) (п.3.2 Договору).

01.04.2011 року на виконання умов договору від 31.03.2011 року між сторонами підписано акт прийому-передачі об'єкту оренди (а.с.37, 65, т.1).

31.01.2011 року між сторонами підписано додатковий договір № 1 до договору оренди № Ж-31-03-11 від 31.03.2011 року відповідно до якого сторони домовились та внесли зміни і доповнення до договору, а саме:

- змінили Преамбулу Договору зазначивши Орендодавцем фізичну особу-підприємця ОСОБА_2;

- внесли зміни до п. 3.2, 3.3, 3.8, 3.9 розділу 3 "Платежі та розрахунки по договору" виклавши їх в новій редакції:

- "п.3.2 - Загальний розмір щомісячної плати за об'єкт оренди на період з 01.02.2012 року по 31.01.2013 року складає 43 371,85 грн. без ПДВ оскільки Орендодавець не є платником ПДВ, що еквівалентно 5 428,47 дол. США із розрахунку 249,84 грн. без ПДВ, за 1 кв.м. площі, що еквівалентно 31,27 дол. США за курсом НБУ на 01.02.2012 року (1USD = 7,9897 грн.)";

- "п. 3.3 - Загальний розмір щомісячної плати за об'єкт оренди, визначений п. 3.2 Договору, встановлюється сторонами на строк з 01.02.2012 року по 31.01.2012 року (включно) та не може бути змінений протягом цього періоду. Після закінчення вище зазначеного періоду, розмір орендної плати за наступні календарні роки договору може бути переглянутий та змінений один раз на рік за письмовим погодженням сторін.

Зміна плати за оренду оформляється додатковою угодою до договору";

- "п.3.8 - Оплата платежів вказаних у п.3.1 договору здійснюється Орендодавцем шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок Орендаря, номер рахунку 26000001308684 в АТ "ОТП Банк" в м.Вінниця, МФО 302720, код ЄДРПОУ Орендаря 2455014850";

- "п.3.9 - Орендодавець є платником єдиного податку (група 3-5%) у порядку передбаченому чинним законодавством України" (а.с.35, 66, т.1).

01.10.2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Первісний кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (а.с.30, 59, т.1).

Відповідно п.1.1 Договору Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги сплати суми щомісячних орендних платежів:

- загальний розмір щомісячної плати за об'єкт оренди на період з 01.02.2012 року по 31.01.2013 року складає 43 371,85 грн., без ПДВ, оскільки Орендодавець не є платником ПДВ, що еквівалентно 5 428,47 дол. США за курсом НБУ України із розрахунку 249,84 грн. без ПДВ, за 1 кв.м. площі, що еквівалентно 31,27 дол. США за курсом НБУ на 01.02.2012 року (1USD = 7,9897 грн.);

- починаючи з 01.02.2013 року - 51 943,94 грн. без ПДВ, оскільки Орендодавець не є платником ПДВ, що еквівалентно 6 525,62 дол. США за курсом НБУ України із розрахунку 299,22 грн. без ПДВ, за 1 кв.м. площі, що еквівалентно 37,59 дол. США за курсом НБУ на 01.02.2012 року (1USD = 7,96 грн.). по договору оренди № Ж 31-03-11 від 31.03.2011 року укладеного між Первісним кредитором та ПАТ "ОТП Банк" (Боржник).

Новий кредитор зобов'язується протягом десяти днів з моменту укладення даного Договору повідомити Боржника про заміну кредитора у зобов'язанні щодо сплати орендних платежів згідно договору оренди. У разі виконання Боржником свого обов'язку Первісному кредиторові до отримання відповідного повідомлення Нового кредитора воно вважатиметься виконаним належним чином (п.2.2 Договору).

Згідно п.5.1, 6.1 Договору право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту набрання чинності даним Договором, який набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

01.10.2012 року між Первісним та Новим кредитором підписано акт прийому-передачі оригіналів документів: договору оренди від 31.03.2011 року з додатками, акт прийому-передачі об'єкту оренди від 01.04.2011 року, додатковий договір № 1 до договору оренди від 31.03.2011 року (а.с.102, т.1).

19.10.2012 року Вінницьким відділенням АТ "ОТП Банк" зареєстровано повідомлення фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про укладення 01.10.2012 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору про уступку права вимоги на підставі якого вимоги щодо сплати орендних платежів підлягають задоволенню на користь Нового кредитора (а.с.29, 67, т.1).

Як встановлено судом на момент укладення договору про відступлення права вимоги - 01.10.2012 року - у Орендаря була відсутня заборгованість по сплаті орендної плати перед Орендодавцем, а після укладення вказаного вище договору Орендар припинив сплачувати орендну плату як фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (Первісний кредитор), так і фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (Новий кредитор).

Вказаний факт підтверджується наявними у справі письмовими доказами, зокрема банківським виписками, довідкою відділення № 12 АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" , рахунками, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями та власне не заперечується сторонами (а.с.72, 106-232, т.1, а.с.7-43, т.2).

Як вбачається із змісту позовної заяви ПАТ "ОТП Банк", заяви про доповнення підстав позову (вх.№ 08-46/2831/13 від 27.02.2013 року), письмового пояснення (вх.№ 08-46/3880/13 від 22.03.2013 року) обґрунтовуючи позовні вимоги позивач за первісним позовом посилається на наступні обставини:

- укладенням договору про відступлення права вимоги змінено в односторонньому порядку договір оренди в частині механізму сплати орендних платежів;

- укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги суперечить умовам п.п.5.2, 5.3 договору іпотеки щодо необхідності отримання попередньої згоди іпотекодержателя на його укладення, а також умовам п.8.6 договору оренди;

- при укладенні оспорюваного договору були порушені вимоги законодавства щодо неможливості відступлення права вимоги по зобов'язаннях нерозривно пов'язаних з особою кредитора, оскільки право на отримання платежів за передане у найм майно нерозривно пов'язане з особою власника такого майна;

- відступлення права вимоги на орендні платежі, що виникне у майбутньому суперечить чинному законодавству (а.с.1-7, 84-86, т.1).

За посиланням позивача за первісним позовом необхідність у визнанні недійсним договору від 01.10.2012 року пов'язана із тим, що оспорюваним договором порушено інтереси Банку як іпотекодержателя та орендаря нежитлового приміщення.

В якості нормативно-правової підстави позовних вимог позивач посилається на ч.ч.1-3 ст.203, ч.1 ст.215, ст.ст.511, 512, 514, 515, 527 ЦК України тощо.

У відзиві від 13.02.2013 року на первісний позов та письмовому поясненні від 11.03.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 просить в задоволенні первісного позову відмовити повністю посилаючись на те, що ні договором оренди, ні договором іпотеки не встановлено обмежень та заборон на передачу прав вимоги за договором оренди іншій особі (а.с.49-50, 100-101, т.1).

Аналогічний за змістом відзив подано до суду 27.02.2013 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (а.с.88-89, т.1).

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається предмет позовних вимог за первісним позовом стосується визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором оренди.

Пунктом 1 ч. 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Таким чином відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наведена норма є диспозитивною, тобто не виключає можливості зміни обсягу прав.

При цьому з позицій наведеної норми припустиме передання права вимоги із зобов'язань, у яких самі ці права або не визначені достатнім чином, або є незрілими, тобто існують потенційно й можуть бути реалізовані лише в майбутньому. У цих випадках положення нового кредитора буде таким самим, як і в первісного, тому що ніхто не має права передати більше прав, ніж має сам.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 515 Цивільного кодексу України).

Статтею 516 цього Кодексу передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Із змісту договору оренди від 31.03.2011 року № Ж-31-03-11 з додатками до нього вбачається, що останній не містить положень щодо обов'язковості надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов'язанні.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч.1 ст.517 ЦК України).

Частиною 1 ст.509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно до ч.1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого відбувається перехід від первісного кредитора до нового зобов'язальних прав вимоги. Функціонально цесія забезпечує юридичну можливість заміни учасників зобов'язального правовідношення при дотриманні незмінності його предмета та змісту.

Виходячи з наведених вище норм цивільного законодавства можна дійти висновку, що предметом цесійного правочину може бути дійсне, належним чином індивідуалізоване та законне право вимоги, що має майновий характер і яке належить кредитору як стороні зобов'язання.

При цьому до дійсних належать такі права вимоги, які юридично існують, виникнуть у майбутньому, або права по зобов'язаннях, за якими не настав строк виконання.

Як вказувалось вище предметом оспорюваного договору являється право вимоги сплати суми щомісячних орендних платежів.

Виходячи із приписів ст.ст.177, 190 ЦК України вказане право вимоги являється об'єктом цивільного права і відноситься до майнового права, виходячи з чого може бути предметом цесійної угоди.

Та обставина, що на момент передачі права вимоги термін її здійснення ще не настав, не порушує інтересів нового кредитора, оскільки він отримає виконання зобов'язання в той самий термін, що і первісний кредитор, і відповідно ніяким чином не порушує інтереси боржника, оскільки обсяг його зобов'язань в в зв'язку із заміною кредитора не збільшується, а правове і фактичне становище на погіршується.

Стосовно обсягу прав, які було передано Новому кредитору Первісним суд зауважує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Із змісту оспорюваного правочину вбачається, що Новому кредитору передано лише частину права вимоги (стосовно вимоги про сплату орендної плати) без вибуття первісного кредитора із зобов'язання, тобто відбулось так зване "дроблення" предмета зобов'язання.

Діючий ЦК України не містить імперативних заборон відступлення права вимоги частини права, виходячи з чого немає ніяких підстав для встановлення перешкод для відступлення окремих правомочностей у зобов'язанні на підставі договору між первісним кредитором і набувачем права, зокрема і відступлення орендодавцем іншій особі права вимагати від орендаря сплачувати орендну плату, в тому рахунку і за майбутні періоди. Первісний кредитор при цьому залишається учасником зобов'язання зберігаючи за собою право вимоги від орендаря виконання інших зобов'язань за договором оренди.

Передача частини прав у зобов'язанні свідчить про виникнення часткового зобов'язання з активною множинністю учасників на боці кредитора можливість чого кореспондується із приписами ст.540 ЦК України.

Твердження позивача за первісним позовом про те, що укладенням договору про відступлення права вимоги змінено в односторонньому порядку договір оренди в частині механізму сплати орендних платежів є юридично хибним, оскільки грунтується на помилковому тлумаченні останнім норм цивільного законодавства в частині, що стосується зміни кредитора в зобов'язанні та зміни умов договору, а також фактичних обставин спору.

Так, виходячи із приписів ст.ст.651-654 ЦК України зміна умов договору допускається за згодою сторін та з підстав, передбачених законодавством, в той час як зміна суб'єктного складу зобов'язальних правовідносин в порядку цесії не відноситься до підстав зміни договору.

Крім того, заміна сторін у зобов'язанні і зміна умов договору розрізняються залежно від наслідків цих дій сторін.

Так, згідно ч.1 ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

В той час як заміна сторін у зобов'язанні залишає не тягне за собою змін щодо предмету та змісту договору.

Як вказувалось вище, зміна кредитора у зобов'язанні, яке виникло з договору оренди не погіршило становище боржника і не збільшило обсяг його зобов'язань, оскільки сплата орендної плати в розмірі встановленому договором Новому кредитору, а не Первісному, не є зміною механізму оплати орендних платежів і не свідчить про зміну умов договору в односторонньому порядку і цій частині.

Також не приймається до уваги посилання позивача за первісним позовом щодо укладення оспорюваного договору всупереч умовам п.п.5.2, 5.3 договору іпотеки, які передбачають необхідність отримання попередньої згоди іпотекодержателя на його укладення, оскільки таке твердження є помилковим.

Згідно п.5.3 Договору іпотеки від 29.08.2007 року № РМ-SMEВ00/134/2007 Іпотекодавець має право вчинювати будь-які юридичні дії щодо предмета іпотеки виключно на підставі письмової згоди Іпотекодержателя, що міститься в цьому Договорі або у внесених до нього змінах чи доповненнях. Такі юридичні дії включають (але не виключно): 1) зведення, знищення, або проведення капітального ремонту будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснення істотних поліпшень цієї земельної ділянки; 2) передання предмету іпотеки в наступну іпотеку; 3) відчуження предмету іпотеки; 4) передавання предмету іпотеки у спільну діяльність, лізинг, оренду, користування; 5) інші юридичні дії.

Як вбачається із матеріалів справи договір оренди від 31.03.2011 року було укладено безпосередньо із АТ "ОТП Банк", який одночасно являвся Іпотекодержателем за договором іпотеки.

Відступлення права частини вимоги за вказаним договором оренди, на думку суду, не являється юридичною дією щодо предмету іпотеки, яким є нерухоме майно, яке є предметом договору оренди, оскільки стосується майнових прав щодо плати за користування ним, а не безпосередньо прав на вказане майно.

Укладення договору про відступлення частини права вимоги за договором оренди нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці Банку, який одночасно являється орендарем за вказаним договором не порушує умов п.5.3 договору іпотеки, оскільки укладення такого договору свідчить не про юридичні дії відносно предмету іпотеки, а фіксує передачу зобов'язального права вимоги у вже існуючому прововідношенні від його носія до іншої особи.

Не може слугувати підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги посилання позивача за первісним позовом про те, що укладення оспорюваного договору відбулось всупереч умовам п.8.6 договору оренди, що встановлює зобов'язання для Орендодавця зберігати в таємниці інформацію щодо положень цього договору.

Із змісту Договору оренди слідує, що обов'язку Орендодавця зберігати в таємниці інформацію щодо положень цього договору встановленому п.8.6 Договору, кореспондує право Орендаря передбачене п.8.6.3 Договору вимагати від Орендодавця сплати збитків спричинених таким розголошенням.

Як вказувалось вище зміст Договору оренди від 31.03.2011 року № Ж-31-03-11 не містить положень щодо обов'язковості надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов'язанні.

Виходячи з наведеного вище твердження позивача за первісним позовом щодо невідповідності змісту оспорюваного договору чинному законодавству оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними і непереконливими, інших доводів, що договір суперечить чинному законодавству суду не надано, а обставини наведені в якості обгрунтування позовних вимог не можуть слугувати підставою для визнання договору недійсним, оскільки зміст оскаржуваного договору про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року не суперечить вимогам законодавства, та не стосується зобов'язань, в яких не допускається заміна кредитора згідно вимог статті 515 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Первісний кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

Розглянувши зустрічний позов про стягнення з ПАТ "ОТП Банк" заборгованості за договором оренди № Ж-31-03-11 від 31.03.2011 року в розмірі 176 780, 50 грн., з яких 173 487,40 грн. заборгованість по орендній платі, 3 293,10 грн. пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за вказаним договором за період з 11.11.2012 року по 10.02.2013 року суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 вимоги за останнім обґрунтовуються несплатою ПАТ "ОТП Банк" орендної плати за користування нерухомим майном всупереч умовам договору оренди № Ж-31-03-11 від 31.03.2011 року за період з жовтня 2012 року по січень 2013 року включно.

Наявність порушеного права та право на отримання орендної плати від ПАТ "ОТП Банк" позивач за зустрічним позовом обгрунтовує наявністю договору про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року укладеного між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Як вказувалось вище сторонами не заперечується факт несплати Орендарем за договором оренди № Ж-31-03-11 від 31.03.2011 року орендної плати починаючи з жовтня 2012 року.

Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що на адресу Орендаря надсилались рахунки та акти виконаних робіт за договором оренди за період з жовтня 2012 року по січень 2013 року включно, що підтверджується наявним у справі описами вкладення до цінних листів, фіскальними чеками тощо (а.с.68-70, т.1).

Заперечення відповідача за зустрічним позовом викладені у його заяві про доповнення підстав позову (вх.№ 08-46/2831/13 від 27.02.2013) і по суті зводиться до тверджень про недійсність договору про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року (а.с.84-86, т.1).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст.762 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно п.3.7 Договору оренди платежі, передбачені п.3.1 договору оренди, нараховуються з моменту фактичної передачі Орендарю об'єкту оренди, що оформлене підписанням акту прийому-передачі об'єкту, та сплачуються Орендарем щомісячно 10 числа місяця, наступного за тим, за яким вноситься плата на підставі виставленого Орендарем рахунку.

Оплата платежів, вказаних у п.3.1 договору здійснюється Орендарем шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок Орендаря (п.3.8 Договору).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Беручи до уваги наявність укладеного договору про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року за яким до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 перейшло право вимоги сплати суми щомісячних орендних платежів, враховуючи презумпцію правомірності правочину встановлену ст.204 ЦК України, а також вказані вище висновки щодо відсутності правових підстав для визнання зазначеного договору недійсним суд вважає заявлену за зустрічним позовом вимогу про стягнення боргу по орендній платі в розмірі 173 487,40 грн. за період з жовтня 2012 року по січень 2013 року включно правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також суд розглянувши заяву позивача за зустрічним позовом про відмову від позовних вимог в частині стягнення 3 293,10 грн. пені за період з 11.11.2012 року по 10.02.2013 року дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п.4 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача за зустрічним позовом про відмову від позову в частині вимог про стягнення з відповідача 3 293,10 грн. пені приймається судом, оскільки відмова позивача за зустрічним позовом від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст.78 ГПК України позивачу роз'яснені процесуальні наслідки його дії.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині відмови від позовних вимог до відповідача суд враховує те, що вона підписана безпосередньо позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 та скріплена його гербовою печаткою.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач за зустрічним позовом не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача за зустрічним позовом щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про відмову в первісному позові та про часткове задоволення зустрічного позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення пені в зв'язку із прийняттям заяви про відмову від позову в цій частині.

В зв'язку з тим, що в задоволенні первісного позову суд відмовив, витрати понесені ПАТ "ОТП Банк" на сплату судового збору за подання цього позову покладаються на нього відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України.

При цьому судом встановлено, що позивачем за первісним позовом до позовної заяви долучено 2 платіжних доручення про сплату загалом 2 146,00 грн. (від 11.12.2012 року № 2900436957 та від 17.01.2013 року № 2900516418, а.с.15-16, т.1).

Разом з тим суд зауважує, що підстави для повернення судового збору позивачу за первісним позовом, як надмірно сплаченого відсутні, оскільки судовий збір в розмірі 1 073,00 грн. сплачений згідно платіжного доручення від 11.12.2012 року № 2900436957 було повернуто відповідно до п.2 резолютивної частини ухвали від 09.01.2013 року № 902/1(02-2а)/13-г(7) господарського суду Вінницької області про повернення позовної Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Вінниця та до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Вінниця про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Витрати на судовий збір понесені позивачем за зустрічним позовом підлягають віднесенню на відповідача за зустрічним позовом відповідно до приписів ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При розподілі судового збору за зустрічним позовом суд враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу за зустрічним позовом слід повернути 00,01 грн. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна зустрічного позову становить 176 780,50 грн., розмір сплаченого судового збору повинен становити 3 535,61 грн., а сплачено 3 535,62 грн. (платіжне доручення № 1 від 11.02.2013 року, а.с.58, т.1).

Повертаючи судовий збір позивачу за зустрічним позовом судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого пПитання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

22.03.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні первісного позову публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", вул.Жилянська, 43, м.Київ, 01033 (ідентифікаціний код-21685166) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3 (ідентифікаційний номер-2455014850) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1, 21018 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_4) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.10.2012 року відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити частково.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", вул.Жилянська, 43, м.Київ, 01033 (ідентифікаційний код - 21685166) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1, 21018 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_4) - 173 487 грн. 40 коп. - заборгованості по орендній платі, 3 469 грн. 75 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Прийняти відмову позивача за зустрічним позовом від позовних вимог в частині стягнення 3 293 грн. 10 коп. - пені, провадження у справі в цій частині припинити на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, АДРЕСА_1, 21018 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_4) судовий збір в розмірі 00 грн. 01 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 1 від 11.02.2013 року.

7. Рішення засвідчене гербовою печаткою суду є підставою для повернення із Державного бюджету України фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, АДРЕСА_1, 21018 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_4) судового збору в розмірі 00 грн. 01 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 1 від 11.02.2013 року. Оригінал платіжного доручення № 1 від 11.02.2013 року знаходиться в матеріалах справи 902/143/13-г (а.с.58, т.1).

8. Рішення засвідчене гербовою печаткою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, копію рішення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 27 березня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - ФОП ОСОБА_2 - АДРЕСА_3.

3 - ФОП ОСОБА_3 - АДРЕСА_1.