Ухвала суду № 30267427, 21.03.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1013/7510/12 Головуючий у І інстанції Кісілевич П.І. Провадження № 22-ц/780/1216/13 Доповідач у 2 інстанції Панасюк С.П.Категорія 26 21.03.2013

УХВАЛА

іменем України

21 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Савченка С.І.,

суддів: Панасюка С.П., Даценко Л.М.,

при секретарі Клименко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору позики недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила суд визнати недійсним договір позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 29 листопада 2006 року.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 29 листопада 2006 року її колишній чоловік ОСОБА_3 уклав із своєю матір'ю - ОСОБА_4 договір позики, відповідно до умов якого, остання передала ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 215277грн.38коп.

Про укладення вказаної угоди позивач дізналася лише після розгляду в суді справи щодо визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Позивач зазначала, що своєї письмової згоди на укладення оспорюваного правочину вона не давала, крім того, вказаний правочин не належить до дрібних побутових правочинів згода на які не потрібна.

З огляду на викладене, позивач звернулася до суду з вказаним позовом за захистом порушеного права.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини по справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 21 серпня 2004 року по 17 травня 2010 року.

В період шлюбу позивачем та ОСОБА_3 було придбано квартиру АДРЕСА_1 вартістю 421068грн.76коп.

29 листопада 2006 року ОСОБА_3 було укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва, об'єктом якого була зазначена квартира (а.с.73).

В рахунок оплати частини вартості вказаної квартири ОСОБА_3 передав свої особисті кошти в сумі 302158грн.33коп., решту коштів, яких не вистачало на оплату вартості квартири останній отримав у своєї матері - ОСОБА_4 в розмірі 23800 доларів США. Отримання зазначених коштів відповідачем було оформлено оспорюваним договором позики.

Відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України, викладених в абз.2п.25 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року за №5, положення статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК) щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Виходячи з викладеної правової позиції, колегія суддів вважає, висновки суду першої інстанції про те, що положення ст.65 СК України регулюють питання укладення одним із подружжя угод щодо розпорядження спільним майном подружжя і не регулюють відносини щодо права одного із подружжя укладати цивільно-правові угоди на отримання коштів у власність такими, що відповідають вимогам закону.

Крім того, відповідно до рішення апеляційного суд Київської області від 11 квітня 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14 листопада 2012 року встановлено, що кошти, передані за оспорюваним договором позики отримані в інтересах сім'ї та визнано їх спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно із ч.3ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до положень ч.2ст.65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя; позивач не спростувала належними та допустимими доказами визначену законом презумпцію про укладення договорів за її згодою.

З огляду на викладене, виходячи з того, що в судовому засіданні встановлено факт укладення оспорюваного договору в інтересах сім'ї, а також з урахуванням вимог ст.65 СК України, ст.ст.10, 60 ЦПК України, щодо змагальності сторін та поданню доказів, саме на позивача покладається обов'язок спростувати презумпцію про надання нею згоди на укладення цих договорів, проте, протилежного нею в судовому засіданні не доведено.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не знайшла підстав, передбачених ст.309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, а тому відхиляє апеляційну скаргу ОСОБА_2 та залишає рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: