Ухвала суду № 30265124, 28.02.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/199/13 28.02.2013 28.02.2013 28.02.2013

Провадження 22-ц/784/ 556/13 Головуючий у першій інстанції-Карікова Л.В.

Категорія 5 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.

при секретарі - Богуславській О.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4,

третіх осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2012 року у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_3,

Кір'яківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області ( далі - Кір'яківська сільрада) ,

комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» ( далі - КП ММБТІ)

про визнання права власності, визнання незаконним рішення міської ради, свідоцтва про право власності, зобов'язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3, Кір'яківської сільради та КП ММБТІ про захист права власності.

Позивач зазначав, що згідно зі свідоцтвом про право власності за заповітом від 16 квітня 1996 року він є власником житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1. З його дозволу до будинку поселилась його племінниця - ОСОБА_3 У жовтні 2011 року він звернувся до КП ММБТІ за здійсненням державної реєстрації права власності, але йому відмовили в реєстрації у зв'язку з тим, що право власності на спірний будинок зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення Кір'яківської сільради від №49 від 13 листопада 2003 року про визнання за нею права власності.

Посилаючись на порушення права власності та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 визнати незаконним та скасувати рішення Кір'яківської сільради № 49 від 13 листопада 2003 року та свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_3; виключити з державного реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за відповідачкою та зобов'язати КП ММБТІ зареєструвати за ним права власності.

До участі у справі як третіх осіб залучені батьки відповідачки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, члени сім'ї відповідачки - ОСОБА_8, ОСОБА_7, а також орган опіки та піклування.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала та зазначала, що у 1997 року вона та її батьки за усною домовленістю купили спірний будинок у ОСОБА_1 З 1997 року її родина проживає в спірному будинку, здійснила капітальний ремонт та значні добудови. Відповідачка вважає, що набула право власності на нерухомість на законних підставах.

Представник Кір'яківської сільради позов не визнав, посилаючись на те, що рішення № 49 від 13 листопада 2003 року прийнято на підставі того, що саме ОСОБА_3 постійно проживала в будинку, сплачувала податки, її сім'я внесена до господарської книги, а відомостей про спадкоємців померлого ОСОБА_9 сільрада не мала.

КП ММБТІ у вирішенні спору поклався на розсуд суду.

Треті особи та орган опіки та піклування проти задоволення позову заперечували.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Кір'яківської сільради №49 від 13 листопада 2003 року про визнання права власності на спірний будинок за ОСОБА_3; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності від 1 квітня 2004 року, видане на ім'я ОСОБА_3, та виключено з реєстру прав власності на нерухоме майно відповідний запис. В іншій частині вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити. Апелянт посилалась на укладення з позивачем усного договору купівлі-продажу будинку, значні перебудови нерухомості, що перетворило спадковий будинок в інше майно, тривале утримання житлового будинку та інші обставини, які були підставою заперечень проти позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на підставі свідоцтва від 3 січня 1990 року ОСОБА_10, який заповітом від 17 червня 1994 року заповідав майно сину ОСОБА_1 (а.с.6,68).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер (а.с.67).

5 жовтня 1995 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини ( а.с.66).

16 квітня 1996 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом ( а.с.7).

13 листопада 2003 року рішенням Кір'яківської сільради визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 згідно запису погосподарської книги №4 особовий рахунок НОМЕР_1 (а.с.11).

1 квітня 2004 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, про що зроблено запис у реєстрі права власності на нерухому майно (а.с.57,58).

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час смерті спадкодавця, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, яким вважається день смерті спадкодавця ( стаття 525 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР подача спадкоємцем заяви про прийняття спадщини є однією з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

За таких обставин, враховуючи вимоги зазначених норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька - ОСОБА_10, та у встановленому законом порядку набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Умови припинення ( позбавлення) права власності були передбачені главою 12 ЦК УРСР та статтею 55 Закону України «Про власність».

У передбаченому законом порядку право власності ОСОБА_1 на нерухомість не припинялось.

Норми ЦК УРСР не передбачали обов'язкову реєстрацію права власності на нерухомість, а тому час виникнення права власності з такою реєстрацією не пов'язаний.

Виникнення права на нерухоме майно з моментом державної реєстрації передбачено статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року. Проте частиною 4 цієї норми зазначено, що права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим законом, визнаються дійсними, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 і це право посвідчене свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 квітня 1996 року, а тому не потребує додаткового визнання судом, відповідає обставинам справи та вимогам цивільного законодавства.

Встановлення судом факту належності спірного майна спадкоємцю ОСОБА_1 стало підставою для визнання незаконним і рішення Кір'яківської сільської ради № 49 від 13 листопада 2003 року про визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_3 ( а.с.11)

При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку, що сільська рада, як орган місцевого самоврядування, відповідно до статей 25, 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» не набула права розпоряджатись житловим будинком, який належить на праві власності іншій особі, а тому передача нерухомого майна у власність іншій особі - ОСОБА_3 здійснена з перевищенням наданих повноважень та є незаконною.

Висновки суду в цій частині позову з посиланням на норми закону викладені в мотивувальній частині судового рішення.

Наслідком незаконність рішення Кір'яківської сільради про передачу будинку у власність відповідачки є також визнання незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 1 квітня 2004 року на ім'я ОСОБА_3 та виключення відповідного запису з реєстру права власності на нерухому майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 відповідає обставинам справи та вимогам цивільного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Доводи апелянта про те, що право власності на спірний будинок вона набула у 1997 році на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в усній формі між ОСОБА_1 та її батьками, були предметом судового дослідження та висновки викладені в мотивувальній частині судового рішення.

При цьому суд першої інстанції вірно виходив з того, що право власності за угодою набувається лише при дотриманні вимог закону щодо форми такої угоди. Укладення договору купівлі-продажу житлового будинку в усній формі суперечить вимогам статті 227 ЦК УРСР та свідчить про його недійсність.

Не має правового значення і посилання апелянта на те, що вона протягом чотирнадцяти років користується будинком та виконує всі обов'язки власника - утримує, ремонтує нерухомість та сплачує податки, бо з такими обставинами закон не пов'язує виникнення права власності на нерухомість.

Вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на нерухоме майно за набувальною давність є предметом судового спору, що знаходиться в провадженні суду першої інстанції.

Не може бути підставою для відмови в позові і посилання апелянта на те, що майно, якщо воно і було успадковане ОСОБА_1, на теперішній час значно перебудоване. Належних доказів про відсутність предмету спору матеріали справи не містять.

Питання матеріального характеру виходять за межі позовних вимог, що не перешкоджає відповідачу звернутись за судовим захистом своїх прав у передбачений законом спосіб.

Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного та процесуального законодавства, а тому колегія не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 4 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

судді